Дійшло до того, що вимога повного застосування Ісламу та ідея реалізації шаріатських приписів почали сприйматись як дещо засуджуване, хибне, а то і зовсім як джерело «смути». І сама поступовість, і такі сучасні формули, як «Неможна відмовлятись від усього, що не можеш реалізувати повністю», почали сприйматись у якості основи ісламської соціології. Люди почали говорити: «Давайте запроваджувати ті західні норми, які не провокують сучасні суспільства і західні держави, а також не бентежать мусульман, які звикли до демократичного та західного образу життя. А ті ісламські норми, які викликають недостатнє розуміння і неприйняття у Заходу і сучасних народів, поки не будемо реалізовувати».
В результаті вимога повноцінного застосування Ісламу, а тим більше його реалізація, на жаль, перетворилась на розуміння, яке вважається «таким, що суперечить соціологічній реальності і природному ходу життя».
Головна причина цього положення полягає у тому, що переважна більшість мусульман опустилась до найнижчого і відсталого рівня в духовній, матеріальній, інтелектуальній і політичній сферах. Внаслідок цього вони спробували пристосуватись до того зіпсованого оточення, в якому опинились, і почали запозичувати свої уявлення та ідеї із цієї спотвореної реальності. Навіть ті, хто прихильний Ісламу, перейняли погляди, які суперечать істинній сутності Ісламу і його світогляду. Інакше кажучи, прийняті ними погляди свідчать про те, що вони хибно зрозуміли Іслам і не усвідомили ісламського бачення життя.
Колоніальні безбожники, які контролювали справи мусульман, направляли ці справи в угодному їм руслі і з легкістю нав’язували мусульманам свої критерії і поняття — настільки, що вони добились того, що ці ідеї стали заїждженими формулюваннями в промовах самих мусульман. Таким чином, колоніальні безбожники виграли перший раунд проти мусульман.
Певна річ, причина цього — не в Ісламі, а у відсутності у мусульман чіткого і вірного розуміння, у втраті ними ясності і правильності у прихильності Ісламу. Мусульмани намагались чинити опір безбожним натискам, але цей опір виявився схильним впливу дійсності і уступив місце прагматизму. Внаслідок цього мусульмани пішли по хибному шляху і допустили хибні кроки.
Саме через цю причину вони зазнали крупної поразки і проявили покору. В ітозі невіруючі набули можливості без збентеження осідати в мусульманських землях. І тепер вже ніхто не здатний їм протистояти чи перешкоджати.
Так яким же чином ці колоніальні кяфіри напали на Іслам, і як мусульмани спробували відповісти їм?
Кяфіри обрушились на мусульман зі ствердженням: «Іслам не відповідає вимогам часу і не здатний вирішувати виникаючі нові проблеми». У відповідь на ці нападки мусульмани спробували спростувати звинувачення безбожників, почавши виробляти ісламські рішення у межах капіталістичної системи. Хоча основа капіталістичної системи в корні суперечить основам Ісламу, мусульмани прагнули примирити ці дві діаметрально протилежні системи. В результаті вони звернулись до спотворених і хибних тлумачень, почали приймати несумісні з Шаріатом збочені поняття і заходи.
Намагаючись довести, що Іслам може іти в ногу з сучасним образом життя, вони так само намагались узгодити Іслам з іншими заблудшими ідеологіями. В ітозі хибні поняття і критерії поступово почали сприйматись і розумітись як ісламські.
Між тим, прийняття таких понять в дійсності означає відмову від Ісламу і підкорення капіталістичній системі. Усілякий заклик до примирення Ісламу з капіталізмом, так само як і усілякий відгук на такий заклик, означає прийняття ідей куфру і відмову від Ісламу. Інакше кажучи, це означає: передавати мусульманам куфр-ідеї, закликати їх до їх засвоєння і тим самим спонукати до відмови від Ісламу.
Більше того, ми стали свідками того, як навмисно чи через незнання скеровувались нападки на Ісламський Шаріат. Доходило до стверджень на кшталт: «Минуло 14 сторіч з посланництва Посланця Аллаха (с.а.с.), і продовжувати дотримуватись тієї ж самої концепції сьогодні — це не має сенсу». Згідно до такого погляду, Іслам повинен бути приведений у відповідність до нових умов, серця людей повинні бути заново привчені до Ісламу, Іслам повинен бути позбавлений від закритості і звинувачень з боку зовнішнього — неісламського — світу. Виходячи із цього, висувалась ідея, що Іслам необхідно забезпечити сучасними ідеями і увібрати його в одяг сучасності. Тому що, на думку цих заблудших, у «старому вбранні» Іслам вже не може бути прийнятий.
Опираючись на цю збочену концепцію мислення, деякі мусульмани почали приймати для себе нові ідеологічні постулати і норми. Вони окреслили для себе нові рамки, а то і зовсім визначили нові напрямки. Найбільш яскравим і часто застосовуваним серед них стало поняття «методу поступовості в управлінні».
Отож, що ж таке поступовість?
«Поступовість» означає досягнення вимагаємого шаріатського положення не одразу, а поетапно. Ті, хто відстоює цю ідею, називають її також поетапність.
Згідно з їх думкою, схема поетапності виглядає так: мусульманин на початковому етапі застосовує нешаріатське положення або закликає до нього. Проте це положення — більше близьке до Шаріату, аніж те, яке він застосовував раніше або до якого закликав. Таким чином, крок за кроком він наближається до Шаріату і його приписам. Тобто кожен подальший етап, згідно з їх думкою, ближче до Шаріату, аніж попередній. Це триває до того часу, поки, з їх точки зору, не буде досягнуто само шаріатське положення.
Іще один зміст, який вкладається у поняття поступовості, — це тимчасове застосування лише частини шаріатських норм, тоді як у решті питань допускається мовчазна згода із застосуванням нешаріатських положень під приводом того, що з часом усе шаріатське буде реалізовано повністю.
Ось що таке поступовість…
По-перше, ствердження, нібито у застосуванні ісламських норм допустима поступовість, надзвичайно небезпечне. Адже зміст, який поширюють прибічники поступовості, полягає у тому, що необов’язково застосовувати шаріатські норми одразу і повністю. На їх думку, норми слід запроваджувати поетапно. Інакше кажучи, в одних питаннях можуть застосовуватись норми куфру, а в інших — норми Ісламу! У цьому ствердженні міститься очевидна небезпека, розпуста і гріх.
По-друге, якщо поглянути на доводи, які наводять прибічники поступовості, стає ясно: вони зовсім не міркували над самою суттю питання. Адже вони не дійшли висновку про припустимість поступовості після вивчення шаріатських доводів. Навпаки, вони спочатку, під впливом існуючих умов, вирішили, що поступовість необхідна, а потім почали шукати доводи на її підтримку, при цьому не перевіряючи, чи відповідають ці доводи суті розглядаємого питання.
Прибічники поступовості наводять у підтвердження своєї позиції низку доводів.
Наприклад, вони посилаються на те, що в мекканський період ниспосилались тільки аяти, які стосуються акиди (віропереконання), поклоніння і моральності, а аяти з правовими нормами почали ниспосилатись лише у мединський період. Вони стверджують, що такі заборони, як ріба (відсотки) і спиртне, були введені поступово — нібито «не одразу, а крок за кроком, щоб люди змогли звикнути». У якості доводу вони також наводять ріваят від Аіші (р.анха): «Перші ниспослані сури містили подробиці про Рай і Пекло. Коли люди стали обертатись в Іслам, почали ниспосилатись аяти про дозволене і заборонене. Якщо б спочатку був ниспосланий аят: «Не пийте спиртне», — вони б сказали: «Ми ніколи не відмовимось від спиртного». Якщо б був ниспосланий аят: «Не перелюбствуйте», — вони б сказали: «Ми ніколи не залишимо перелюбство».
Проте жоден із цих доводів не вказує навіть косвенно на те, що ісламські норми можуть бути не застосовані, відкладені чи скасовані. Насправді, самі прибічники поступовості чудово це знають. Тому їм слід поставити такі питання: «Якщо ми приймаємо норми за допомогою поступовості, то чи можемо ми використовувати норми, які діяли до Ісламу, наприклад, у відношенні спиртного, ріба та інших заборон?».
Відповідь буде, безумовно: «Ні!».
«Чи звертались ісламські книги по фікху чи перші надійні муджтахіди і факіхи хоч в одному місці до поступовості? Чи стверджували вони, що можна застосовувати одні шаріатські приписи, а інші — ні, і що такий підхід є дозволеним методом?».
Відповідь і на це питання буде: «Ні!».
Вчені раннього періоду взагалі не розглядали тему поступовості, тому що це питання виникло як реакція на важкі умови сучасності і є по суті новим, сучасним феноменом. Тобто, по суті, це — сучасне питання і сучасний метод.
А сама ідея поступовості не є частиною Шаріату. Навпаки, вона представляє собою одну із чуждих ідей, нав’язаних Заходом під виглядом «науки» за допомогою брехні і наклепу.
Окрім того, мусульмани повинні повністю слідувати Ісламу і несуть за це відповідальність:
ٱلۡيَوۡمَ أَكۡمَلۡتُ لَكُمۡ دِينَكُمۡ وَأَتۡمَمۡتُ عَلَيۡكُمۡ نِعۡمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ ٱلۡإِسۡلَٰمَ دِينٗاۚ
«Сьогодні Я довів для вас вашу релігію до досконалості, завершив Мою милість до вас і задоволений для вас Ісламом як релігією...» (5:3).
Мусульмани несуть відповідальність за застосування усіх норм Ісламу — будь то акида, поклоніння, моральність, міжособистісні відносини, економіка, соціальні зв’язки, зовнішня політика, мир чи війна.
وَمَآ ءَاتَىٰكُمُ ٱلرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَىٰكُمۡ عَنۡهُ فَٱنتَهُواْۚ وَٱتَّقُواْ ٱللَّهَۖ إِنَّ ٱللَّهَ شَدِيدُ ٱلۡعِقَابِ
«Беріть те, що дав вам Посланець, і залишайте те, що він заборонив. І бійтесь Аллаха — воістину, Аллах суворий у покаранні» (59:7),
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ
«Суди між ними по тому, що ниспослав Аллах, і не слідуй їх бажанням. Стережись, щоб вони не збили тебе зі шляху хоча б в частині того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49)
Ці слова Аллаха вказують на те, що Посланець (с.а.с.), і мусульмани повинні повністю судити і діяти на основі того, що ниспослано Аллахом. Аллах застерігає від слідування пристрастям людей і попереджає: не допускайте навіть часткової відмови від Його одкровень, інакше потрапите у смуту.
Також Всевишній повідомляє, що невіруючі хочуть, щоб мусульмани проявляли м’якість, йшли на поступки, погоджувались на половинчасті і усічені рішення — і що їх істинна мета полягає у тому, щоб відвернути мусульман від їх релігії:
وَدَّ كَثِيرٞ مِّنۡ أَهۡلِ ٱلۡكِتَٰبِ لَوۡ يَرُدُّونَكُم مِّنۢ بَعۡدِ إِيمَٰنِكُمۡ كُفَّارًا حَسَدٗا مِّنۡ عِندِ أَنفُسِهِم
«Багато із людей Писання бажали б повернути вас у невір’я після того, як ви увірували, — через заздрість, яка виходить із самих себе» (2:109).
Він також вказує на те, що невіруючі прагнуть відвернути мусульман від застосування шаріатських норм:
فَلَا تُطِعِ ٱلۡمُكَذِّبِينَ ٨ وَدُّواْ لَوۡ تُدۡهِنُ فَيُدۡهِنُونَ
«Тому не підкоряйся тим, хто заперечує! Вони хотіли б, щоб ти був поступливим, і тоді вони теж стали б м’якими з тобою» (68:8,9).
Наш Господь також попереджає нас не схилятись до пригноблювачів, інакше це призведе до загибелі:
وَلَا تَرۡكَنُوٓاْ إِلَى ٱلَّذِينَ ظَلَمُواْ فَتَمَسَّكُمُ ٱلنَّارُ وَمَا لَكُم مِّن دُونِ ٱللَّهِ مِنۡ أَوۡلِيَآءَ ثُمَّ لَا تُنصَرُونَ
«Не схиляйтесь до тих, хто коїть беззаконня, — інакше торкнеться вас вогонь. Немає у вас помічників, окрім Аллаха, — і не буде вам допомоги (від Нього)» (11:113).
Як ясно слідує із шаріатських текстів і сіри Посланця Аллаха (с.а.с.), ідея поступовості суперечить Ісламу. Приписувати її Шаріату так само неприпустимо. Суть справи полягає не в тому, щоб з’ясувати, чи є поступовість шаріатським положенням. Суть полягає у тому, що поступовість — це метод мислення, який Шаріат при жодних умовах не приймає, але який усе ж таки застосовується і поширюється.
З точки зору Шаріату цей метод і ця ідея не мають ніякої цінності, так само як і з точки зору дійсності. Навпаки, вони завдають мусульманам величезної шкоди.
У Туреччині ідея поступовості вже багато років просувається певними колами. Вони заявляли: «Ті, хто вимагають Шаріату, просто квапляться. Це уряд введе його». Цьому навіть дали назву — «ільм ус-сіяса», «шаріатська політика».
І який же результат?
- Чи стали люди ближче до Шаріату, аніж 20 років назад?
- Чи стало ставлення до ісламських приписів більш серйозним, аніж раніше?
- Або ми прийшли до положення, в якому майже ніхто більше не сподівається на Шаріат, і навіть серед тих, хто підтримує «ісламістський» уряд, вже немає прагнення до Шаріату?
Безперечний факт полягає у тому, що ідея поступовості сприяла не зміцненню Ісламу, а поширенню і укоріненню західного секулярного образу життя. Внаслідок цього мусульманські народи поступово віддалялись від Ісламу.
Усе це вказує на те, що — будь то окрема людина, суспільство чи держава — усі шаріатські норми повинні бут реалізовані повністю, негайно, без відстрочок і без звернення до поступовості. Ані у особистості, ані у суспільства, ані у держави немає ніяких виправдань у цьому питанні. Адже те, що є фардом, залишається фардом і повинно бути безумовно виконано. А те, що є харамом, залишається харамом, і від нього необхідно повністю відмовитись.
Виходячи із цього, будь-яка поступка чи застосування поступовості у відношенні ісламських норм категорично неприпустимі.
Як немає відмінності між обов’язковими (фардами), так немає і відмінності між забороненими (харамами). Усі встановлення Аллаха, Свят Він і Великий, — єдині, і їх необхідно виконувати без зволікання і відкладання.
В іншому випадку ми стаємо адресатами наступного аяту:
أَفَتُؤۡمِنُونَ بِبَعۡضِ ٱلۡكِتَٰبِ وَتَكۡفُرُونَ بِبَعۡضٖۚ فَمَا جَزَآءُ مَن يَفۡعَلُ ذَٰلِكَ مِنكُمۡ إِلَّا خِزۡيٞ فِي ٱلۡحَيَوٰةِ ٱلدُّنۡيَاۖ وَيَوۡمَ ٱلۡقِيَٰمَةِ يُرَدُّونَ إِلَىٰٓ أَشَدِّ ٱلۡعَذَابِۗ
«Невже ви віруєте у частину Писання і відкидаєте другу частину? Що ж буде відплатою тим із вас, хто так вчиняє? — Тільки ганьба у мирському житті, а в День воскресіння вони будуть повернуті до найсуворішого покарання» (2:85).
Врешті решт ми бачимо, що ті, хто закликають до поступовості, опинились під тиском обставин і реальності і намагаються використати цей метод як вихід з-під цього тиску.
Що позбутись від цієї омани, мусульманам слід у першу чергу зірвати з себе вбрання слабкості і невпевненості. Це вимагає непохитної віри в Аллаха, Свят Він і Великий, Який управляє справами, змінює обставини і дарує перемогу тим, хто на це заслуговує.
Переконаність у тому, що повне і миттєве застосування Ісламу нібито не призведе до сили, не вирішить проблем, а навпаки, лише створить нові — є нічим іншим, як підбурюванням від шайтана і фітною, поширюваною невіруючими.
Необхідно вдаватись до Аллаху від цих підбурювань, бути пильними до цих смут і гучно проголошувати, що єдиним рішенням усіх проблем є ниспослані Аллахом норми.
أَفَحُكۡمَ ٱلۡجَٰهِلِيَّةِ يَبۡغُونَۚ وَمَنۡ أَحۡسَنُ مِنَ ٱللَّهِ حُكۡمٗا لِّقَوۡمٖ يُوقِنُونَ
«Невже вони прагнуть до суду часів невігластва? Хто краще Аллаха в суді для людей, переконаних (в істині)?» (5:50).
- Köklü Değişim Dergisi
- Сердар Йилмаз