Ібн Хальдун в своїй «теорії асабії» описує виникнення держави, починаючи з сім’ї. А імам Газалі говорить про державу наступне: «Людина по своїй природі не може жити у самотності. Їй треба суспільство не тільки для продовження роду, але й для вдоволення своїх нужд через взаємодію. Проте у суспільстві між людьми неминучі розбіжності. Якщо їх залишити на самоплив, ніхто не стане дбати про благо іншого — навпаки, кожен буде намагатись усунути суперника. Тому необхідні закони, арбітр, законодавець чи уряд, а також люди, які володіють знаннями, далекоглядністю, лідерськими якостями і особливими здібностями, щоб вибудувати таку систему. А на чолі усього цього повинен стояти правитель».
Якщо заглянути у древність, то і там ми не знайдемо іншої думки. Наприклад, Платон визначає державу як дещо, яке виникає із необхідності людей жити разом.
Отож, і «необхідність держави», і її суть — це універсальні поняття. Це просто опис реальності. Якщо детальніше розглянути, як формується суспільство і держава, то ми побачимо наступне.
Щоб вдовольнити свої потреби, людина вимушена жити серед інших — у великих спільнотах. Таке спільне життя неминуче породжує постійні взаємовідносини між людьми.
Окрім того, Всевишній Аллах наділив людей різними якостями. У одних краще розвинута спритність, в інших — фізична сила. Хтось працює у сільському господарстві, а хтось кує залізо і робить із нього знаряддя. Як би то не було, люди потребують один одного, щоб вдовольняти свої потреби. І ця потреба не обмежується тільки їжею і одягом — у людини є також інстинкти, які вимагають вдоволення. Найсильніший із них — інстинкт самозбереження. Щоб вижити і захиститись від природних загроз, людина повинна жити у суспільстві. Те ж саме стосується і потягу до протилежної статі.
Люди можуть встановлювати і зберігати відносини один з одним, тільки якщо їх уявлення про користь співпадають. Адже людина визначає, що для неї корисно, а що шкідливо, згідно до своїх переконань. Ці переконання викликають певні почуття — радість, згоду, невдоволення чи гнів. Саме такі ідеї і почуття визначають те, як люди взаємодіють між собою.
Уявимо собі двох дітей із родин, які живуть в одному селищі: у однієї сім’ї — син, у другої — донька. Обидві сім’ї хочуть, щоб їх діти побрались і створили свою сім’ю. Якщо цей шлюб укладається за згодою обох сторін і оформляється офіційним шлюбом, то це викликає в усіх радість і почуття вдоволення — у селищі починається справжнє торжество. Але якщо ці молоді люди зблизяться незаконним чином, без шлюбу і згоди батьків, то на зміну радості прийдуть гнів, засудження і сум. Такі відносини не будуть прийняті, і ці люди не зможуть залишитись у цьому суспільстві.
Чому ж — хоча мова йде про тих же людей — в одному випадку люди радіють, а в іншому сердяться і обурюються? Тому що у цьому суспільстві прийнято вважати, що відносини між юнаком і дівчиною можуть бути тільки в межах шлюбу і за згодою сторін. І саме це уявлення викликає відповідні емоції.
Той же принцип працює і в іншому випадку. Якщо хтось у місті купує дім чи машину законним шляхом — люди вітають його, радіють разом з ним. Але якщо він отримує це майно через крадійство, обман чи вимагання, то усі у місті відчувають до нього відразу, гнів і неприязнь.
Подібних прикладів можна навести багато. Важливо те, що саме ідеї, які визначають, що люди вважають корисним і правильним, і почуття, які ці ідеї викликають, формують і підтримують відносини між людьми.
Але щоб відносини зберігались, потрібен порядок — система, яка регулює поведінку, захищає інтереси і карає тих, хто діє всупереч. Причому цей порядок повинен відповідати тим ідеям, які вже укорінились у свідомості суспільства.
Таким чином, завдяки існуванню загального укоріненого порядку, який заснований на ідеях і почуттях, які визначають погляди людей на користь, і діючій системі, яка відповідає цим ідеям, між людьми формуються постійні відносини — і виникає суспільство. Тому суспільство можна визначити як об’єднання людей, пов’язаних між собою сталими відносинами, заснованими на ідеях, почуттях і порядку.
На цьому етапі у справу вступає держава. Держава — це політична структура, яка забезпечує організоване життя суспільства, встановлює суверенітет на певній території і зберігає своє існування на ній. Там, де є суспільство, держава неминуча.
Підіб’ємо проміжний підсумок:
Люди живуть разом, щоб зберегти те, що вважають корисним. Таке спільне життя породжує постійні зв’язки, а ці зв’язки складаються із ідей, почуттів і порядку.
Якщо ідеї і почуття, які переважають у суспільстві, не співпадають з ідеологією держави, виникає хаотичне суспільство. В ньому постійно присутні напруженість і конфлікти, а повага до держави та її законів залишається на низькому рівні. Таке суспільство нездатне до справжнього розвитку. Так, можливі окремі економічні покращення, але про істинний прогрес мови йде не може.
Найяскравішим прикладом такого суспільства і держави можна назвати «ранній період» Турецької Республіки. Після підступної ліквідації Халіфату ідеї і почуття народу і тих, хто захопив владу, виявились діаметрально протилежними. Тоді як правителі були під впливом західних ідей, у свідомості народу Іслам усе іще залишався живим. Ця різниця неминуче призвела конфлікту. Влада намагалась нав’язати народу свою «ідеологію» через тиск, придушення і покарання. Між народом і державою виросли високі, товсті стіни. Примирення так і не відбулось.
Як наслідок, у місцях, де влада слабшала, укорінилось ставлення: «Закони існують для того, щоб їх порушувати». Легкість, з якою порушувались закони, свідчила про те, що система з самого початку не мала міцної основи. В такому суспільстві неможливий справжній розвиток. Більше того, крах таких суспільств відбувається дуже швидко.
На Заході ж, який став об’єктом, держава будувалась на ідеях самого суспільства. Тому підкорення законам відбувається не через страх покарання, а через їх добровільне прийняття. Такі суспільства є «упорядкованими» і досягли «відносного», хоча і неповноцінного розвитку.
І ось тут виникає питання: яка основна ідея здатна привести до істинному розвитку? Тут виникає ключова проблема: знайти відповіді на низку питань. Що було до життя, в якому ми живемо? Як виник цей великий Всесвіт, який ми бачимо своїми очима? Чи з’явилась людина сама по собі — чи її створила деяка вища сила?
Відповіді на ці питання формують три основних переконання:
- Є Творець, Який створив людину, життя і Всесвіт.
- Усе, що сприймається органами чуттів, — це лише результат еволюції матерії, і ніякого Творця не існує.
- Існує Творець чи ні — це особиста справа кожного. Навіть якщо Він є, то Він не втручається до земного життя, а людина сама вирішує, як їй жити.
Із цих трьох переконань виникли три ідеології: Іслам, соціалізм і капіталізм. Інші системи вірувань не породили самостійних ідеологій і стали лише їх похідними. Наприклад, хоча християнство і іудаїзм визнають існування Творця, їх віровчення не охоплюють усі сфери життя: вони дають в основному моральні наставляння. Подібних прикладів можна навести багато, але в ітозі усі вони зводяться до цих трьох переконань і трьох ідеологій.
Саме з їх основних ідей, поглядів на життя, уявлень про щастя, високих цілей, а також з того, чи є вони творчими і прогресивними, можна судити про хибність чи помилковість цих ідеологій.
Термін «ідеологія» часто використовують хибно. Щоб ідея вважалась ідеологією, вона повинна опиратись на фундаментальне переконання (акиду) і пропонувати рішення, які охоплюють усі сфери життя згідно з цим переконанням. Отож, кожна ідеологія — це одночасно і ідеологічне керівництво.
Успіх чи невдача такого ідеологічного керівництва оцінюється по тому, наскільки воно відповідає людській природі — тій самій природі, яка робить людину людиною, — наскільки вона опирається на розум і наскільки сприятливо впливає на людину.
Ідея, яка суперечить людській природі або позбавлена раціональної основи, залишає негативний і руйнівний слід. Така ідея вважається порочною.
Слід одразу зазначити: тільки ісламська ідеологія дає ідеологічне керівництво, яке повністю відповідає людській природі. Вона — єдине керівництво, яке відповідає природі людини і веде її розумними шляхом.
Забуваючи свого Творця і поклоняючись створінням, людина принижує і знецінює саму себе.
Вважати корову священною, поклонятись вогню через страх перед його полум’ям чи обожествляти сонце як джерело життя — настільки ж нерозумно, як і стверджувати, що людина і Всесвіт виникли самі собою внаслідок еволюції матерії. Проте у людини завжди зберігається можливість збитись зі шляху.
Саме тому Всевишній посилав пророків і посланців, щоб нагадати заблудшому людству про правильний шлях.
Іслам, остання із релігій, прийшов, щоб врятувати людей від поклоніння таким же слабкими, обмеженим істотам, як вони самі, і направити їх до поклоніння Аллаху — Творцю усього існуючого.
У цьому сенсі Іслам є єдиним істинно прогресивним ідеологічним керівництвом.
Інші дві ідеології по своїй суті є регресивними, суперечать природі людини і розходяться з вимогами розуму.
Підіб’ємо підсумки:
Держава — це необхідне явище у громадському житті. Вона — сила, яка упорядковує відносини між людьми належним чином. Без держави у житті виникнуть збої, і хаос стане неминучим.
Так, держава необхідна, але вкрай важливо, на якому фундаменті вона побудована. Держава, зведена на спотворених основах, не зможе принести користі ані своєму народу, ані іншим народам світу. Навіть якщо буде досягнутий деякий відносний порядок, справжнього розвитку при цьому не відбудеться.
Якщо фундамент держави суперечить переконанням, ідеям і почуттям більшості суспільства, то примушення і придушення проникнуть до усіх сфер життя.
На сьогоднішній день у світі не існує держави, яка була б повністю заснована на ісламському віровченні і управлялась би згідно з рішеннями, витікаючими із нього. Ця відсутність викликає сумніви і питання у відношенні самої ісламської ідеології.
Брехня про те, що «Іслам більше не здатний запропонувати рішення для проблем людства в XXI сторіччі», з часом почала сприйматись як істина. Замість неї почали просувати такі поняття, як «сучасна держава», «громадянська держава», і цим самим справжня Ісламська Держава виявилась відсунутою на другий план.
Проте жива природа Ісламу, його ідеологічна основа і вплив цієї основи на людину ясно вказують: Іслам неминуче знов прийде до влади. І якщо для мусульман це життєва необхідність, то для усього людства — це шлях до порятунку.
Як говориться, «Ніяка сила не може зупинити ідею, час якої прийшов».
Köklü Değişim Dergisi
Сулейман Угурлу