Універсалізм — це філософська і релігійна теорія, яка так само прийшла з Заходу. Він приймає інші релігії, говорячи: «Основні принципи, які існують в усіх світових релігіях, єдині!». Універсалізм стверджує, що моральні закони діють в усі часи і в усіх місцях. Німецький філософ і мислитель Іммануіл Кант, помер у 1804 році, є одним із провідних прибічників універсалізму.
Історизм так само прийшов з Заходу, але виник він як реакція на природне право і правову теорію, а також як відмова від універсалізму. Багато німецьких юристів і правознавців, особливо Фрідріх Карл фон Савіньї, захищали і відстоювали історизм. Вони стверджували, що не існує єдиного фіксованого закону і права для усіх людей, що існує закон і право згідно до звичаїв і традицій кожного народу в кожному сторіччі і що він розвивається згідно з розвитком і потребами суспільства.
Ця теорія враховує умови, які існували в історичні періоди; люди розвиваються в кожний історичний період. На думку прибічників цієї західної теорії, Коран існував в певний період, тому він стосується людей того часу, а не решти людства. Він звернутий тільки до людей тієї епохи. Коран прийшов для рішення проблем людей виключно того періоду. Він відповідає їх традиціям і звичаям, але сьогодні люди живуть іншими проблемами. Ми, як люди, є вищими і видатними істотами, у нас є розум, і нам цього досить, нам не потрібна книга чи одкровення з небес. Ось що вони стверджують. Християнин Мішель Афлак, засновник партії «Баас», яка захопила владу внаслідок кривавих переворотів в Сирії та Іраку, в 1976 році заявив, що вірує в Іслам, тому що «Іслам — це частина історичного культурного розвитку арабів» — такою була його омана. Окрім того, він додав, що «Араб є мусульманином, навіть якщо він християнин». За його словами, «Іслам дійсний тільки для того періоду. Але тепер відбулись нові культурні події, з’явились ідеї відокремлення релігії від життя (секуляризму) і соціалізму». Таким чином, партія «Баас» прийняла ці ідеї поряд з арабським націоналізмом.
Ті, хто перебувають під впливом історизму, називаючись при цьому мусульманами, намагаються пояснити Коран згідно з умовами, законами і закономірностями того періоду часу. В Єгипті з’явилось декілька людей, які почали бажати цього. Їм винесли такфір, вони були відкинути університетом «Аль-Азхар» та іншими вченими, суспільство не прийняло їх, і таким чином вони не могли мати ніякого впливу. Подібні до них з’явились і в Пакистані. Деякі люди, подібні до цих і навіть цитували їх, з’явились в Туреччині, і вони наробили багато галасу у суспільстві. Так вони намагались отримати відомість і популярність.
Деякі із західних мислителів обґрунтовували свої ідеї на історичному розвитку і умовах. Навіть Маркс, який розробив ідею соціалістичного комунізму, засновував свою ідею на історичному розвитку. Але він говорив про матеріальний історичний розвиток. Він назвав це «історичним матеріалізмом». Маркс розділив історію на такі етапи, як кам’яна доба, феодалізм, капіталізм, соціалізм і комунізм. Він пояснював відмінності в соціальній системі в кожний період засобами виробництва. Він стверджував, що відносини у суспільстві формуються в залежності від засобів виробництва — коли люди використовували кирку, зародилась феодальна система, а коли була винайдена парова машина, виникла капіталістична система. Проте засоби виробництва, які використовуються в капіталістичних країнах, аналогічні тим, які використовуються в соціалістичних країнах! Поки на Заході був феодалізм, а після нього — капіталізм, в ісламському світі такого не було, там запроваджувалась зовсім інша система, якою є Іслам. Але Маркс і ті, хто послідував за ним, а також інші європейські мислителі і наслідувачі, взяли за основу тільки європейську історію і спробували нав’язати її усьому світу. Вони нехтували історією інших народів, а оскільки вважали себе вищою расою, нехтували іншими, ставши зарозумілими і пихатими. З цієї причини вони коїли нападки і експлуатували інші країни, грабували їх народи і вважали себе правими. Вони усвідомлювали, що Іслам перевершує їх. Хоча вони знали, що перейняли науки від мусульман, вони приховували це, питали ненависть до Ісламу і мусульманам і спотворювали факти. Вони проігнорували 1300-річну чудову ісламську систему та її славетну історію. Проте в той час, як мусульмани перевершували усіх в усіх областях, жителі Заходу проживали в суцільній темряві. Середньовіччя було темною добою для них і золотою добою для мусульман. Наслідувальні прихильники Заходу в ісламському світі заточили свій розсудок в темниці європейської історії. Вони ніколи свобідно не досліджували історію своєї землі і не міркували про неї, звертаючись до власних джерел. Проте вони засвоїли помилкові уявлення західних людей про історію Ісламу. Вони навіть сприймають і розуміють свою власну релігію так, як її пояснюють західні люди, і навіть приймають її такою, якою вона є в західному баченні.
Подобні теорії та ідеї, які приходять з Заходу, суперечать як Ісламу, так и розуму. Щиро мислячий мусульманин не дивиться на західні ідеї і теорії, тому що вони засновані на принципі відокремлення релігії від життя, що діаметрально протилежно ісламській акиді, приймаємої мусульманином. Мусульманин може тільки вести діяльність над їх спростуванням; фактично він відкидає їх і не проявляє до них ніякого інтересу, і він може звертатись тільки до Корану і Сунни, вести заклик (дават) і прагнути до встановленню держави, ґрунтуючись на вірній вірі. Тільки так може діяти мусульманин, який вірить і довіряє своїй релігії. Але ті, кого спокусив Захід, намагаються пояснити Коран згідно з західними теоріями і заперечують Сунну.
Людина є однаковою в усіх часи, тому що Аллах створив однакові інстинкти і органічні потреби в кожній людині. Бажання і прагнення усіх людей є однаковими. Людина розробляє нові інструменти, обладнання і способи тільки для того, щоб вдовольнити свою природу. Людина винаходить транспортні засоби, такі як автомобілі, літаки, поїзди, телефони, телевізори, радіоприймачі та Інтернет, розробляє нові види зброї, такі як винищувачі, танки, ракети і атомні бомби, робить відкриття в медицині, фармацевтиці, фізиці, хімії та інших областях. Іслам дозволяє людині винаходити такі речі і навіть робить це обов’язковим для мусульман. Саме тому мусульмани розвивались і прогресували в усіх областях, створили найвидатнішу культуру і цивілізацію і мали головуючу державу у світі. Увесь світ орієнтувався на них, захоплювався ними, перебував під їх впливом і навіть наслідував їх.
Іслам надав хукми відносно інстинктів і органічних потреб людини. Оскільки ці інстинкти і органічні потреби не змінюються, то й хукми відносно них не змінюються. Ці хукми були винесені Аллахом, Який створив людей, і тому тільки Його рішення є правильними. Для вдоволення інстинктів і органічних потреб людина робить дію, вдається до вчинку. Перш ніж робити той чи інший вчинок, необхідно знати його постанову (хукм) в Шаріаті. Це пояснюється тим, що головне у вчинках — це дотримуватись шаріатських хукмів. Коли виникає нове питання, тоді здійснюється іджтіхад, тому що він бере свій початок із шаріатських доказів. Наприклад, набуття майна обумовлено інстинктом самозбереження, і, починаючи з Адама (а.с.) і до Судного дня людина буде прагнути до набуття майна. В Ісламі способи набуття майна фіксовані, можуть змінюватись тільки форми угод. Серед способів набуття є робота. Одним із видів роботи є створення компанії. Характер договору у відношенні компаній в Ісламі фіксований: існують компанії абдан, мудараба, інан, веджух і муфавада. В наш час з’явилось акціонерне товариство, засноване на капіталізмі. Коли воно досліджується згідно з шаріатськими доказами, стає очевидно, що це суперечить договорам компанії в Ісламі і відкидається як таке.
Інструменти і обладнання — це речі, а основа в речах — це те, що вони дозволені, якщо тільки про них немає окремого хукму про заборону. З цієї причини Іслам приймає нові винаходи і відкриття, а мусульманам дозволено використовувати нові інструменти і обладнання.
Коран — це послання Аллаха до усіх людей. Він не був ниспосланим лише для певного часу і певної місцевості. Положення, які містяться в Ісламі, носять всеохоплюючий характер і охоплюють усі вчинки людини, якими б різними вони не були. Людина, яка хоче зрозуміти це, повинна вивчити мову Корану, його стиль звертання, його вирази, фрази і пояснення, його буквальний, метафоричний, алегоричний, іносказальний і так далі змісти, а також повинен розбиратись і бути знайомим зі стилями арабської мови.
«Асбаб ун-Нузуль» (обставини ниспослання аятів), з іншого боку, не є історичними обставинами і не вказують на історизм, тому що аят був ниспосланий по певному приводу, але його зміст є всеохоплюючим. Тому правило Шаріату звучить наступним чином:
اَلْعِبْرَةُ بِعُمُـومِ اللَّـفْظِ لاَ بِخُصُـوصِ السَّـبَـبِ
«До уваги береться загальна вказівка тексту, а не конкретна причина ниспослання».
Коли людина здійснює крадіжку, про неї приходить аят, який пояснює покарання крадія, але це положення не відноситься конкретно до цієї людини, а є загальним. Так аят носить всеохоплюючий характер:
وَٱلسَّارِقُ وَٱلسَّارِقَةُ فَٱقۡطَعُوٓاْ أَيۡدِيَهُمَا جَزَآءَۢ بِمَا كَسَبَا نَكَٰلٗا مِّنَ ٱللَّهِۗ وَٱللَّهُ عَزِيزٌ حَكِيمٞ
«Крадію і крадійці відсікайте руки у відплату за те, що вони скоїли. Таким є покарання від Аллаха, адже Аллах — Могутній, Мудрий» (5:38).
Цей аят можна застосувати скрізь і в усі часи. Проте цей аят містить абсолютні і загальні значення. Аллах через Свого Посланця (с.а.с.) ввів обмеження і конкретизації в ці абсолютні і загальні вирази. Рука того, хто краде через голод, не відсікається, але якщо він краде в закритому і замкненому місці, то рука відсікається; якщо ж він краде у відкритому місці, то призначається інше покарання, наприклад, тюремне ув’язнення; рука відсікається біля зап’ястя; відсікається тільки права рука; якщо він краде знов, то ліва рука не відсікається, але призначається тюремне ув’язнення; якщо він краде щось вартістю більше чверті динара, то відсікається, якщо менше, то рука не відсікається, але призначається інше покарання; кожен динар — це 4,25 грама чистого золота, і т.д....
Посланець Аллаха (с.а.с.) роз’яснив за допомогою Одкровення і застосовував на практиці положення аятів Корану.
Всевишній Аллах сказав:
وَأَنزَلۡنَآ إِلَيۡكَ ٱلذِّكۡرَ لِتُبَيِّنَ لِلنَّاسِ مَا نُزِّلَ إِلَيۡهِمۡ وَلَعَلَّهُمۡ يَتَفَكَّرُونَ
«А тобі Ми ниспослали Нагадування для того, щоб ти роз’яснював людям те, що їм ниспослано, і для того, щоб вони замислились» (16:44).
Прибічники історизму говорять, що в минулому були наложниці-рабині, але в цьому сторіччі їх немає, і наводять це у якості доказу історизму. Проте це положення (хукм) не було скасовано, і воно запроваджується при наявності наложниць і рабів. До того ж, рабство продовжує зберігатись в деяких частинах Африки.
Знов же, той факт, що другий праведний халіф Умар (р.а.) не роздав землі у якості трофеїв мусульманам, коли був завойований Ірак, а залишив їх у руках народу, вони навели у якості доказу історизму, говорячи, що хукми змінюються в залежності від умов, часу і місця. Проте Умар (р.а.) пояснив, що він здійснив іджтіхад згідно 7-10 аятам сури «Аль-Хашр».
Знов же, згідно твердженням прибічників історизму, Умар (р.а.) не давав закят «муалляфат уль-кулюб»2. Проте, як сказано в 60-му аяті сури «Ат-Тауба», закят може виплачуватись 8-ми класам людей. Халіф може давати закят усім або деяким із них — в залежності від необхідності.
В аятах наводиться детальна інформація про заборонні (харамні) місяці: якщо невіруючі воюють з мусульманами, якщо вони намагаються відвернути мусульман від релігії, якщо вони виганяють мусульман зі своїх земель, то з ними воюють в ці місяці, в іншому ж випадку в ці місяці не воюють. Так проявляється вшановування заборонних місяців.
Слово «маруф» в Коране є загальним (муштарак, омонім) словом: якщо воно використовується в формі «амр біль-маруф», то це означає повеління Аллаха, а його протилежністю (антонімом) стане «мункар» — заборона Аллаха. Якщо дане слово згадується в контексті обходження з жінками, то це означає добре з ними обходитись, не утискати їх і забезпечувати їх утримання згідно з оточуючим рівнем. Коли говорять «платити згідно з маруфом», це означає виплачувати жінці стільки ж, скільки отримує чоловік, який працює так само, як вона. Це не означає, що хукм (постанова) змінюється в залежності від часу і місця. Це означає лише те, що розмір нафака (фінансові витрати на утримання) буде залежати від умов, в яких вона проживає. Хукм нафака є фіксованим, але розмір нафака варіюється в залежності від потреби в засобах до існуванню.
Наприклад, коні є лише прикладом у велінні «готувати кінноту», щоб підготуватись до війни і наростити силу для залякування ворога, як про це говориться в 60-м аяті сури «Аль-Анфаль». В той період кіннота була найпотужнішою зброєю, тому для залякування ворога в наш час необхідно теж підготувати найпотужнішу зброю: танки, літаки, ракети, ядерне озброєння і так далі.
Ті, хто приймає істіхсан у якості шаріатського доказу, продовжують залишатись в рамках шаріатських доказів. Вони визначають істіхсан так: «Є доказ, який підказується внутрішнім голосом муджтахіда, але він не може його виразити», «Це відмова від кияса через якусь причину і перехід до більш сильному киясу», «Це вдатись до киясу всупереч доказу, який сильніше кияса». Тут немає ніякого історизму. Тут лише картина, де муджтахід намагається здійснювати іджтіхад в рамках шаріатських доказів.
Універсалізм також є батиль (недійсним в основі). Іслам є істинною релігією від Аллаха і вважає інші релігії куфром. Джерела і розуміння моралі і принципів в Ісламі так само відмінні з тим, як це обстоїть в інших релігіях. Оскільки хукми Ісламу засновані на Божественному Одкровенні і виходять від Аллаха, мусульмани повинні їх дотримуватись.
وَمَن يَبۡتَغِ غَيۡرَ ٱلۡإِسۡلَٰمِ دِينٗا فَلَن يُقۡبَلَ مِنۡهُ وَهُوَ فِي ٱلۡأٓخِرَةِ مِنَ ٱلۡخَٰسِرِينَ
«Від того, хто шукає іншу релігію крім Ісламу, це ніколи не буде прийнято, і в Останньому житті він опиниться серед тих, хто зазнав збитку» (3:85).
Окрім того, моральний кодекс в Ісламі неможна відокремити від інших ісламських приписів (хукмів), і мета їх дотримання — це добитись довольства Аллаха. Іслам — це всеохоплююча релігія; це релігія, яку Аллах ниспослав Мухаммаду (с.а.с.), щоб врегулювати відносини між людиною та її Господом, включаючи богослов’я (ітікад) і поклоніння (ібадат), між людиною та її особистістю, включаючи моральність, їжу, питво і одяг, і між людиною та іншими людьми, включаючи управління, економіку, освіту, війну, внутрішню і зовнішню політику, а також взаємовідносини і судочинство.
Ті, хто виступають за природне право, універсалізм чи історизм, є наслідувачами і слугами Заходу, не володіючими ісламською особистістю і вірячими у перевагу своєї власної релігії. Мета цих дискусій — це скасувати Іслам, довести його неспроможність, поставити перешкоду на шляху мусульман, які намагаються втілити Іслам в життя, а також подібними дискусіями переслідується задача встановити перешкоду у прагненні мусульман добитись побудови держави Халіфат. Це частина війни ідей, об’явленої Заходом проти Ісламу. Коли вони заявили, що не можуть отримати військову перемогу над мусульманами, вони зіграли на словах і сказали, що будуть боротись з радикальними і екстремістськими ісламістами ідейно. В реалізації плану також припускається використовувати мусульман, на яких вони вплинули або яких вони підкупили.
Це такі правителі, як ас-Сісі, Ердоган, Ібн Сальман, Ібн Заід, які лояльні дорожній карті Америки і Заходу. Іще вони співпрацюють з різними суспільствами, партіями і діячами в званнях професор, доктор, ходжа і проводять свою роботу під такими гаслами, як «оновлення релігійного звернення», «оновлення Ісламу», «міжрелігійний діалог», «коранізм», «поміркованість».
Вони звинувачують істинний Іслам в радикалізмі і екстремізмі і закликають до поміркованому Ісламу, який примиряється з західними цінностями, євреями і християнами. Поміркований Іслам — це спроба відірвати мусульман від справжнього істинного Ісламу; це рух за секуляризацію і демократизацію Ісламу. Проте в Ісламі немає ані радикалізму, ані екстремізму, ані поміркованості. Джерелами Ісламу є Коран и Сунна. Іджма сподвижників є частиною Сунни, у той час як шаріатський кияс робиться згідно з мотивами (іллятами), наведеними в Корані і Сунні. Таким чином, шаріатські докази зводяться до Корану і Сунни. Коли виникає нове питання, чоловік, володіючий якостями муджтахіда, який розбирається в цих доказах, добре володіє арабською мовою і знає метод (усуль) фікху, осмислює реальність, досліджує аяти і хадіси, які відносяться до цьому питанню, і, доклавши розумових зусиль, виводить постанову (хукм) Шаріату на основі переважаючого припущення (галабат уз-занн). Він не піддається впливу чуждих ідей, не підлаштовується під інтереси і сучасність, не намагається догодити Заходу, іудеям, християнам, не підкоряється бажанням правителів та інших людей. Він намагається вивести шаріатський хукм, лише боячись Аллаха і прагнучи до Його довольству.
Деякі люди говорять: «Ви купуєте промисловість і технології на Заході, чому ж ви відкидаєте ідеї Заходу?». Наприклад, в 1984 році, коли Ердоган був мером району Фатіх в Стамбулі від «Партії Благоденства», він, коли ми з ним дискутували відносно демократії, в захист демократії сказав мені: «На тобі одяг з Заходу! Ти теж щось перейняв у Заходу!». Я намагався пояснити йому різницю між культурою і цивілізацією. Якщо даний одяг заснований на західних поняттях, то носити його — харам. Але демократія ж прийшла з Заходу, зміст її — панування народу, народ сам встановлює свої закони і управляє собою згідно з цими законами. Це суперечить Ісламу, в Ісламі діє Шаріат, і халіф, якому мусульмани присягають на вірність, приймає постанови Шаріату, які витікають із Корану і Сунни, і робить їх законом. Тому ми приймаємо науку, промисловість і технології з Заходу, Сходу і звідусіль, але ми у жодному разі не переймаємо звідти ідеї, закони, юриспруденцію, право, управління, економіку, освіту, судову систему, кримінальне законодавство та інші системи, беручи усе це тільки із Корану і Сунни.
Асад Мансур
1. Природне право (лат. ius naturale) — доктрина в філософії права і юриспруденції, яка визнає наявність у людини низки невід’ємних прав, які належать їй, виходячи із самого факту її приналежності до людському роду.
2. В словнику фраза «муалляфат уль-кулюб», утворена від слова «муалляфа», яке походить від кореня «альф» (ульфат), який означає «зближувати, об’єднувати, зігрівати», і слова «кулюб» (множина від слова «серце»), означає «ті, чиї серця зігріті і пом’якшені». Цей термін походить від фрази «аль-муалляфату кулюбухум» в сурі «Ат-Тауба» (9:60) і використовується для позначення немусульман, чиї серця хочуть пом’якшити по відношенню до Ісламу і мусульман за допомогою матеріальних благ; впливових людей, на яких сподіваються, що вони або їх послідовники приймуть Іслам, або побоюються, що ті можуть завдати шкоди, або бажають їх захисту від ворогів; і новообернутих, яким бажають завзяття в релігії. В аяті муалляфат уль-кулюб також згадується серед місць, де витрачається закят, а дієслова, утворені від кореня «альф», згадуються в двох аятах («Алі-Імран, 3:103; «Аль-Анфаль, 8:63) в їх словарному значенні. Ця концепція також зустрічається у багатьох хадісах (Венсінк, «Аль-Муджам, слово «альф»).