У наведених і у багатьох інших аятах Всевишній Аллах закликає до міркування над Священним Кораном, спонукає міркувати щодо його значення і засуджує ухилення від цієї важливої дії.
Передається, що Алі (р.а.) сказав: «Справжній факіх — це той, хто не позбавляє людей надії на милість Аллаха, не шукає для них виправдань для протистояння Йому і не створює причин для їх упевненості в захисті від покарання Аллаха. Він не відвертається від Корану через свої бажання до інших. Адже як немає користі в молитві без знання, так і в науці немає користі без розуміння; а читання Корану (кираат) неможливе без глибокого міркування (тадаббура)».
Тадаббур і тафаккур — два терміни, які позначають глибоке і всебічне міркування над Кораном. В словнику слово «тадаббур» визначається як розгляд результатів, початку і кінця чого-небудь. Воно утворено від слова الدُّبُر [dubur], що означає задню частину чи кінець. З цієї точки зору «тадаббур» використовується для позначення аналізу початку і кінця речі у цілому, дозволяючи побачити повну картину. Примітно, що Всевишній Аллах використовує термін «тадаббур» в контексті міркування над аятами Корану, у той час як слово «тафаккур» застосовується для міркування про знамення світобудови, таких як істоти і Всесвіт.
Безумовно, читання Корану само по собі приносить аджр (винагороду), але під читанням Корану з міркуванням (тафаккуром) і глибоким осмисленням (тадаббуром) мається на увазі читання з ціллю вилучення уроків і використання його у якості керівництва для життя. Джонатан Свіфт, духовне обличчя англіканського християнства, літературний критик і поет, помітив про правління країнами і народами наступне: «Перо, чорнила і папір правлять світом».
Це висловлювання дійсно заслуговує на увагу. Усі ідеї, які визначають наше життя сьогодні, виникають у бібліотеках, які існували тисячоліття тому назад, і знаходять своє втілення у відносинах між людьми. Тому вкрай важливим є читати Коран, поглиблюючись в його зміст і довго міркуючи над ним, щоб він став основою, яка формує наше життя.
Це факт, що сьогодні наша залежність від технологій і соціальних мереж є одним із найбільш значущих чинників, які негативно впливають на нашу звичку читати книги. Можна сказати, що читання книг стало розкішшю, на яку у нас немає часу. Так, це вірне ствердження, але мова йде про книгу, яка не підлягає такому визначенню. Ми говоримо про Коран, основне джерело Ісламу, яке здатне врятувати людство із темних глибин, в яких воно опиняється, і стати рішенням усіх проблем сучасного світу, який охоплює життя і позбавляє людину людяності. На жаль, ми не читаємо Коран. Не читаємо, хоча не можемо утриматись від бажання прийняти його, і віддати йому належне.
Але якою була перша заповідь цієї релігії?
ٱقۡرَأۡ بِٱسۡمِ رَبِّكَ ٱلَّذِي خَلَقَ ١ خَلَقَ ٱلۡإِنسَٰنَ مِنۡ عَلَقٍ ٢ ٱقۡرَأۡ وَرَبُّكَ ٱلۡأَكۡرَمُ ٣ ٱلَّذِي عَلَّمَ بِٱلۡقَلَمِ ٤ عَلَّمَ ٱلۡإِنسَٰنَ مَا لَمۡ يَعۡلَمۡ ٥ كَلَّآ إِنَّ ٱلۡإِنسَٰنَ لَيَطۡغَىٰٓ ٦ أَن رَّءَاهُ ٱسۡتَغۡنَىٰٓ ٧ إِنَّ إِلَىٰ رَبِّكَ ٱلرُّجۡعَىٰٓ
«Читай в ім’я твого Господа, Який створив усі існуюче, створив людину із згустку крові. Читай, адже твій Господь — Найбільш Великодушний. Він навчив за допомогою писемної трості — навчив людину тому, чого вона не знала. Але ні! Людина перетинає кордони дозволеного, коли їй здається, що вона нічого не потребує. Але до твого Господа предстоїть повернення» (96:1–8).
Аналізуючи повеління [اِقْرَأْ] «читай» із цього аяту у межах шаріатських текстів, ми бачимо, що воно виражено в декількох значеннях.
Перше із них — це шаріатські тексти, які виражають читання в його буквальному значенні. Хадіси, які підтверджують таке тлумачення аяту, наступні:
خَيْرُكُمْ مَنْ تَعَلَّمَ الْقُرْآنَ وَعَلَّمَهُ
«Кращий серед вас той, хто сам вивчає Коран і навчає йому інших»1.
Цей хадіс, безперечно, відноситься до чистого читання Корану. Власне, вираз «той, хто навчає» в тексті хадісу підсилює даний зміст.
زَيِّنُوا الْقُرْآنَ بِأَصْوَاتِكُمْ
«Прикрашайте Коран своїми голосами»2,
لِكُلِّ شَيْءٍ حِلْيَةٌ وَحِلْيَةُ الْقُرْآنِ الصَّوْتُ الْحَسَنُ
«В усього є прикраси. Прикрасою Корану є красивий голос»3,
مَنْ قَرَأَ حَرْفًا مِنْ كِتَابِ اللَّهِ فَلَهُ بِهِ حَسَنَةٌ وَالْحَسَنَةُ بِعَشْرِ أَمْثَالِهَا لاَ أَقُولُ الم حَرْفٌ وَلَكِنْ أَلِفٌ حَرْفٌ وَلاَمٌ حَرْفٌ وَمِيمٌ حَرْفٌ
«Той, хто промовляє хоча б одну букву із Книги Аллаха, робить благу справу (хасана). Кожна добра справа примножується в десять разів. Я не говорю, що Аліф-Лям-Мім — це одна буква. Навпаки, Аліф — це одна буква, Лям — інша буква і Мім — іще одна буква»4.
Кожен мусульманин, незалежно від того, чи є він вченим чи невігласом, повинен читати Священний Коран в буквальному змісті цього слова. Для цьому йому слід виділяти певний час кожного дня. Таким чином, зв'язок мусульманина зі своїм Господом, з дозволу Аллаха, буде зміцнюватись.
Окрім читання Корану в буквальному змісті, мусульманину також важливо розуміти його зміст і усвідомлювати, що Коран є посланням, направленим Всевишнім Аллахом до Його рабів. Для того, щоб зробити це найкращим чином, необхідно вивчити деякі науки. Принаймні, знання арабської мови є невід’ємною частиною цього процесу. Важливість арабської мови в даному контексті відома усім. Хоча знання арабської мови не є індивідуальним обов’язком (фард айн) для мусульманина, його відсутність створює дві перешкоди. По-перше, усі ісламські джерела, включаючи Священний Коран, написані на арабській мові, тому незнання цієї мови ускладнює розуміння Ісламу. По-друге, якщо хтось намагається спотворити зміст Корану, незнання арабської мови не дозволить розпізнати це спотворене тлумачення. Тим не менш, як ми вже згадували, знання арабської мови не є індивідуальним обов’язком (фард айн), а також само по собі не є достатнім для комплексного розуміння Корану. Важливо розуміти його в повному обсязі. Через цю причину мусульманин повинен прагнути до розуміння Корану, використовуючи тафсір та інші джерела, навіть якщо він не володіє арабською мовою та іншими науками. Адже прагнення до розуміння Корану винагороджується перед Аллахом великою нагородою. В одному із хадісів Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:
يَا أَبَا ذَرٍّ لَأَنْ تَغْدُوَ فَتَعَلَّمَ آيَةً مِنْ كِتَابِ اللَّهِ خَيْرٌ لَكَ مِنْ أَنْ تُصَلِّيَ مِائَةَ رَكْعَةٍ وَلَأَنْ تَغْدُوَ فَتَعَلَّمَ بَابًا مِنَ الْعِلْمِ عُمِلَ بِهِ أَوْ لَمْ يُعْمَلْ خَيْرٌ لَكَ مِنْ أَنْ تُصَلِّيَ أَلْفَ رَكْعَةٍ
«О Абу Зарр! Вийти з ранку із дому і вивчити один аят із Книги Аллаха краще для тебе, аніж здійснення молитви в сто ракятів. Так само ж вийти з ранку із дому і вивчити один розділ (тему) знань (ільма), згідно з якими вчиняють або не вчиняють (люди), краще для тебе, аніж здійснення молитви в тисячу ракятів»5.
Священний Коран засуджує невігластво людей і згадує про нього у багатьох аятах. Наприклад:
فَلَا تَكُونَنَّ مِنَ ٱلۡجَٰهِلِينَ
«Тому не будь одним із невігласів» (6:35),
وَأَعۡرِضۡ عَنِ ٱلۡجَٰهِلِينَ
«Відвернись від невігласів» (7:199).
Людина може бути невігласною у відношенні багатьох речей, але наведені аяти показують, що невігластво не повинно бути постійним. Ми повинні кожного дня поповнювати свої знання. Коли мова йде про Священний Коран, який є основним джерелом Ісламу, ми повинні не тільки читати його, але й прагнути зрозуміти, що в ньому. У цьому зв’язку було сказано наступне:
مَنِ اسْتَوَى يَوْمَاهُ فَهُوَ مَغْبُونٌ
«Той, хто прожив два дні, які не відрізняються один від одного, прожив їх марно»6.
Із повеління [اقْرَأْ] «читай» також слідує, що після перших двох кроків — читання і розуміння — необхідно вжити практичні дії, пов’язані з цим. Ці практичні кроки можна розділити на дві категорії:
Перша: мова йде про те, щоб запровадити Коран в наше життя і добитись того, щоб зміст Корану проявився в нас самих.
Матір правовірних Аіша (р.анха), коли її спитали, описала Посланця Аллаха (с.а.с.) наступним чином:
اَلْقُرْآنُ يَمْشِي
«Він був ходячим Кораном».
Передають зі слів Сада ібн Хішама ібн Аміра, що він сказав:
سَأَلْتُ عَائِشَةَ فَقُلْتُ أَخْبِرِينِي عَنْ خُلُقِ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَتْ : كَانَ خُلُقُهُ الْقُرْآنَ
«Я спитав у Аіші (р.анха): «Скажи мені, який нрав був у Посланця Аллаха (с.а.с.)?». Тоді вона сказала: «Нравом Пророка був Коран»7.
Як ми бачимо, окрім простого читання, здійснення дій згідно з ним також було роз’яснено самою матір’ю правовірних в її описі Посланця Аллаха (с.а.с.). Ці два та багато інших хадісів свідчать про те, що після розуміння Корану слідує негайно застосовувати його на практиці. Інакше кажучи, те, що ми розуміємо, повинно знаходити відображення в наших вчинках.
В цьому контексті нам, мусульманам, не слід читати Коран просто заради читання, якщо він не застосується на практиці. Ми знаємо, що сподвижники спочатку заучували певні аяти, а потім не переходили до вивчення і заучування нових, поки не починали застосовувати в своєму житті вже вивчені аяти.
Ат-Табарі передає від Абдуллаха ібн Масуда наступне:
كَانَ الرَّجُلُ مِنَّا إِذَا تَعَلَّمَ عَشْرَ آيَاتٍ لَمْ يُجَاوِزْهُنَّ حَتَّى يَعْرِفَ مَعَانِيَهُنَّ وَالْعَمَلَ بِهِنَّ
«Коли (який-небудь) чоловік із нас (сподвижників) вивчав десять аятів, він не переходив (до інших аятів там), поки не осягав їх змістів і того, як діяти згідно з ними».
Є іще і інший ріваят від Абдуллаха ібн Масуда:
فَتَعَلَّمْنَا الْعِلْمَ وَالْعَمَلَ جَمِيعًا
«Ми навчались знанням і вчинкам разом, не відокремлюючи одне від другого».
І знов в наступному аяті ми зустрічаємо думку про знання, яке не супроводжується вчинками, і цей аспект слід уважно розглянути
مَثَلُ ٱلَّذِينَ حُمِّلُواْ ٱلتَّوۡرَىٰةَ ثُمَّ لَمۡ يَحۡمِلُوهَا كَمَثَلِ ٱلۡحِمَارِ يَحۡمِلُ أَسۡفَارَۢاۚ
«Ті, кому було доручено дотримуватись Таурату (Тори) і які не дотримувались його, подібні віслюку, який везе на собі багато книг» (62:5).
Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:
مَنْ قَرَأَ الْقُرْآنَ وَاسْتَظْهَرَهُ، فَأَحَلَّ حَلَالَهُ، وَحَرَّمَ حَرَامَهُ أَدْخَلَهُ اللَّهُ بِهِ الجَنَّةَ وَشَفَّعَهُ فِي عَشَرَةٍ مِنْ أَهْلِ بَيْتِهِ كُلُّهُمْ قَدْ وَجَبَتْ لَهُ النَّارُ
«Того, хто читав Коран і вивчив його напам’ять, вважав дозволене в Корані дозволеним, а заборонене — забороненим, Аллах введе до Раю, і прийме його заступництво за десять людей із числа його родини, кожен із яких обов’язково повинен був опинитись у Пеклі»8.
В одному із своїх хадісів Посланець Аллаха (с.а.с.) охарактеризував тих, хто читає Коран і вчиняє згідно до нього, наступним чином:
لا حَسَدَ إلاُّ في اثنَتَيْن: رجُلٌ آتَاهُ اللَّهُ الْقُرآنَ ، فهوَ يقومُ بِهِ آنَاءَ اللَّيْلِ وَآنَاءَ النَّهَارِ… ، وَرَجُلٍ آتَاهُ اللَّهُ مَالاً فَهُوَ يُنْفِقُهُ آنَاءَ اللَّيْلِ وَآنَاءَ النَّهَارِ
«Не слід заздрити нікому, окрім як (володарям) двох (якостей): людині, якій Аллах дарував Коран і яка читає його вночі і вдень, і людині, якій Аллах дарував багатство і яка витрачає його вночі і вдень …».
Другою частиною практичного аспекту реалізації Корану є донесення його іншим людям. Воістину, Всевишній Аллах сказав:
وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
Робити це треба з мудрістю і розумом, без хизування і з урахуванням того, яке положення ми займали у минулому.
У заклику найбільш вражаючою рисою є щирість. Чим більше людина вірить в ті теми, про які вона говорить, тим більше — з волею Аллаха — вона зможе вплинути на свого співрозмовника. В цьому контексті хороше знання істин віри і аятів Корану, а також згадування відповідного аяту під час викладення теми є важливим чинниками, які роблять проповідь (табліг) ефективною.
Коли ми дивимось на життя пророків, посланих як застереження своїм народам, ми завжди бачимо одне: пророки були надійними людьми серед своїх народів, і у них не було іншого наміру, окрім як підносити свої народи і рятувати їх від гіршого положення. Про це говориться в одному аяті наступним чином:
إِنِّي لَكُمۡ رَسُولٌ أَمِينٞ
«Я є посланцем до вас, гідним довіри» (26:107),
يَٰقَوۡمِ لَآ أَسَۡٔلُكُمۡ عَلَيۡهِ أَجۡرًاۖ إِنۡ أَجۡرِيَ إِلَّا عَلَى ٱلَّذِي فَطَرَنِيٓۚ أَفَلَا تَعۡقِلُونَ
«О мій народ! Я не прошу у вас за це нагороди, адже винагородить мене Той, Хто створив мене. Невже ви не розумієте?» (11:51).
Як я вже згадував спочатку, тафаккур і тадаббур — це два терміни, які позначають глибоке і ретельне обмірковування Корану. Поглиблюючись у їх значення, ми можемо відволіктись від основної теми, тому доцільно підбити підсумки наступним чином: безумовно, Священний Коран — це книга, яка регулює життя. Созерцання і міркування над ним повинні охоплювати ті теми, про які було сказано раніше. Мусульмани повинні не тільки читати його, але й созерцати, міркувати, розуміти, застосовувати в своєму житті і доносити до інших. Ми усвідомлюємо, що ісламський світ віддає перевагу Священному Корану, вважає його вінцем честі і серйозно реагує на будь-які ображання на його адресу. Проте неможна забувати, що найбільша неповага до будь-якої книги полягає в тому, щоб не читати її. Священний Коран повинен вийти з-під нарядної обкладинки і стати доступним і застосовуваним. Єдиний спосіб досягти цього — читати, розуміти, жити за його приписами і старатись зберегти його в серцях людей.
Розглядати Священний Коран як книгу, яку можна витягти в будь-якій скрутній ситуації, і використовувати його як довідковий матеріал — це типова поведінка багатьох мусульман.
Хотілось би додати, що це — міркування на тему, присвячену тадаббуру і тафаккуру навколо Священного Корану. Священний Коран дійсно є головним, але не єдиним елементом ісламських джерел. Окрім нього, джерелами шаріатських постанов також є Сунна і Іджма (Одностайність) сподвижників, а також шаріатський Кияс, заснований на цих двох першоджерелах. Мир вам.
Куртулуш Севінч
1. Бухарі, «Кітаб Фадаіль аль-Куран».
7. Ахмад ібн Ханбаль, «Муснад».