Сьогодні ми спостерігаємо, що країни обтяжують своїх громадян високими податками. В повсякденному житті ми вимушені платити податки практично за усе — прямі, косвенні податки. Туреччину у цьому відношенні можна назвати «податковим пеклом». Згідно статистиці, в країні встановлені найвищі податки у світі. Якщо ви приділите час, щоб проаналізувати свої доходи і витрати — прямі і косвенні, такі як НДВ1, SCT2, вартість житла, автомобільне і медичне страхування, а також витрати на бензин, електроенергію, воду, телефон і багато іншого, ви виявите, що понад 60% ваших доходів уходить в державний бюджет.
Ми живемо в країні з найвищими податковими ставками у світі. За даними Управління доходів (Gelir İdaresi), існує понад 450 різних податкових статей, і ці податки складають 90% доходів державного бюджету. Основним джерелом доходів Туреччини є податки, які стягуються з населення. Окрім того, Туреччина стикається з високою податковою несправедливістю. В доповіді, опублікованої Організацією економічної співпраці і розвитку (ОЕСР)3 у липні 2023 року, стверджується, що «Туреччина має найбільш несправедливу податкову систему». У середньому по країнам ОЕСР частка податків на доходи, прибуток і капітальний доход складає 11,2%. Для Туреччини цей показник нижче — усього 5,5%. Це означає, що він складає менше половини середнього значення по ОЕСР. Причиною цього є те, що податки, які стягуються з багатих, нижче, аніж податки, які накладаються на людей з низькими доходами. Інакше кажучи, як косвенні, так і прямі податки, які сплачуються бідними, перевищують податки, які збираються з багатих. Це свідчить про те, що в Туреччині, де 90% бюджету формується за рахунок податків з населення, панує явна податкова тиранія.
Окрім високих податків, однією із найбільших проблем для населення є податкова несправедливість. Коли нерівність багатства, викликана капіталістичною економічною системою, поєднується з податковими диспропорціями, суспільство опиняється у положенні «сучасних рабів». Капіталістична система, основна ціль якої — захист капіталу і інтересів його володарів, приводить до концентрації грошей і влади у руках обмеженого числа людей. Яскравим прикладом такої податкової несправедливості є той факт, що 60% усього багатства зосереджено у найбагатшого 1% населення, при цьому податки, які вони виплачують державі із своїх доходів і капіталу, дуже малі або навіть незначні порівняно з їх станом. Капіталістична система не тільки пригноблює народ, перерозподіляючи громадське багатство на багатих, але й перекладає тягар бюджетного дефіциту, створеного заможними прошарками на плечі бідних. Така ситуація спостерігається практично в усіх капіталістичних країнах, хоча існують і пропорційні відмінності.
Ми бачимо, що в основі нерівності у розподілі багатства лежить теорія «ресурси обмежені, потреби необмежені», яка складає фундамент капіталістичної економічної системи. Згідно цій теорії, існуючих товарів і послуг недосить для вдоволення усіх людських потреб, що вимагає безперервного виробництва нових товарі і послуг. Головню ціллю стає збільшення багатства країн, а отож, і усього світу, що приводить до росту «національного доходу», який, на думку прибічників капіталізму, є єдиним вимірювачем розвитку. Щоб краще проілюструвати нашу точку зору, наведемо дані про співвідношення глобального багатства за декілька років останньої чверті сторіччя:
— 127 трильйонів доларів в 2000 році
— 195 трильйонів доларів в 2010 році
— 260 трильйонів доларів в 2012 році
— 360 трильйонів доларів в 2019 році.
— 460 трильйонів доларів в 2024 році.
Ці цифри показують, що хоча світове багатство росте з кожним днем, розрив у доходах між багатими і бідними замість того, щоб скорочуватись, продовжує збільшуватись. Ці дані самі по собі свідчать про те, що основна ідея капіталістичної економічної системи є хибною. Проте, якщо поглибитись в деталі, масштаби несправедливості в глобальній нерівності багатства стають іще більш вражаючими. Розглянемо деякі із них:
В світовому масштабі:
1. Багатство 26 найбагатших людей дорівнює багатству 3 мільярдів 800 мільйонів найбідніших людей.
2. За останні 10 років число мільярдерів подвоїлось, у той час як частка цих 3 мільярдів 800 мільйонів людей у сукупному багатстві скоротилась на 11%.
3. Один відсоток найбагатшого населення планети володіє 44% сукупного багатства, у той час як 57% найбідніших прошарків вимушені ділити лише 1% цього багатства.
4. У той час як найбагатша частина населення збільшує свій стан на 2,5 мільярди доларів на день, найбідніші 3 мільярди 400 мільйонів людей живуть менша аніж на 5,5 доларів на день.
На прикладі Туреччини:
1. Загальний стан 100 найбагатших людей складає 100 мільярдів.
2. Частка 1% найбагатших в сукупному багатстві Туреччини складає 54,4%.
3. Розподіл багатства між багатими і бідними: якщо в 2000 році співвідношення складало 66% к 34%, то в 2018 році цей розрив збільшився до 82% к 18%.
4. Частка найбагатших 20% населення у сукупному доході складає 47,6%, тоді як частка найбідніших 20% — усього 6,1%.
5. За даними на липень 2024 року, рівень бідності в Туреччині складає 19234 турецьких ліри, а рівень голоду — 62652 турецьких ліри. Ці показники відносяться до родини із чотирьох людей.
Ці і багато інших статистичних даних показують, що головна проблема полягає не у нестачі чи рясності багатства, а в його несправедливому розподілі в суспільстві.
Після цих статистичних нагадувань, якщо повернутись до системного погляду на податкообкладання і його вплив на суспільство, можна сказати, що капіталістична система приписує податкообкладанню деяку святість. Девіз «Податкообкладаємий прибуток є священним» є важливим ствердженням, яке відображає цю точку зору. При такому підході усе, що вважається харамом — від азартних ігор до проституції, від алкоголю до відсотків, — стає «законним» і навіть «священним», якщо обкладається податком. Особливо в Туреччині, де більшість населення — мусульмани, людей привчили до хараму через податкову політику, і суспільство, в якому харам вважається законним, формувалось протягом тривалого часу.
Якщо ми подивимось на минуле сторіччя у цілому, і останні 20 років — зокрема, ми побачимо, що за некомпетентність в управлінні економікою завжди розплачується народ. У той час як тендери, рента і джерела доходів діляться між багатими, решті людей відводиться лише дефіцит бюджету, борги і болючі реформи. Згадайте: майже кожен рік об’являються пакети економічного розвитку і говориться про боротьбу з ухиленням від сплати податків, корупцією і лобістами інтересів. Але коли ви дивитесь на найбільш прибуткові компанії наприкінці року, виявляється, що усі вони є лобістами інтересів, а компанії, які отримують більше за тендерів від держави, ухиляються від сплати найбільшої кількості податків. А якщо задатись питанням: «Проти кого ведеться війна?», — то ви побачите торговців, які намагаються звести кінці з кінцями за допомогою декількох копійок, і робочих з пенсіонерами, які намагаються прокормити себе, перебуваючи у лапах банків.
Як ви пам’ятаєте, міністр фінансів і казначейства Мехмет Шимшек заявив: «Ми налаштовані рішуче у боротьбі з інфляцією, щоб повернути Туреччину на шлях високоефективного і сталого росту». Він також виразив необхідність економії і самовідданості, додавши, що буде обмежено державне витрачання. Проте головними винуватцями цього процесу є ті, хто вже багато років управляє країною і формує економічну політику не в інтересах народу, а в інтересах капіталістичних компаній і банків з відсотковими ставками. Тим не менш, вони усе іще виходять до простих людей з вимогою про те, щоб ті «затягнули пояси».
Та вже нічого затягувати, ані поясу не залишилось, ані матеріальних цінностей, які можна було б пожертвувати, ані життєвих умов, які вимагають самовідданості …
У зв’язку з цим варто задати питання пану Мехмету Шимшеку:
— Ви очікуєте самовідданості від людини, яка отримує мінімальну зарплату, яка не дорівнює навіть вартості оренди квартири?
— Ви очікуєте самовідданості від пенсіонера, якого ви прирекли на життя з 10 тисячами лір на місяць?
— Ви очікуєте самовідданості від торговця, у якого ви фактично забрали усі доходи через податкові і страхові зобов’язання?
Однією із найважливіших дій повинно стати скорочення витрат в державному секторі, і, здається, уряд, нарешті, усвідомив це. Проте, як ми побоюємось, це може залишитись показовим заходом, зробленим «для вигляду».
Адже саме цей уряд і керівництво економікою протягом десятиріч не вживали ніяких заходів для обмеження державних витрат, навіть коли були хоч якісь ресурси, і не вживали правильних кроків. Згадайте: Бюлент Аринч в одній із своїх промов сказав: «Якщо ми запобіжимо марнотратству в державному секторі, нам не доведеться брати податки з народу». Тим не менш, люди завжди говорили про високі державні витрати. Тоді уряд стверджував: «Держава не економить на репутації!» і «Ці витрати для держави — лише дрібниці …», — захищаючи марнотратство.
Що ж трапилось зараз?
Що змінилось, що держава раптом почала «економити на репутації », або ж те, що до вчорашнього дня мільярди лір вважались «дрібницею», стало важливим? Судячи по тому, що ми маємо зараз, усі ресурси виснажені, усі доходи витрачені. В казні спостерігається ситуація «повної порожнечі». А хіба не слід було робити ці заощадження з самого початку? Замість цього продовжували реалізовуватись хибні політики, і вони продовжують застосовуватись далі.
- «Система захисту валютних депозитів» («Kur korumalı mevduat sistemi»)4 вказує на помилковість усіх без винятку економістів, оскільки народна казна була передана в розпорядження багатих.
- Всередині країни і за кордоном були долучені кредити, що призвело до серйозного боргового навантаження для казни.
- Ці кредити були направлені до кишень банків-кровососів..
- Державним закладам були виділені службові автомобілі.
- Щоб виграти вибори, були зроблені необґрунтовані і нелогічні витрати в різних місцях.
- Деякі губернатори і мери використали народні гроші на шалені речі, такі як прикраси з золотим покриттям і розкішні джакузі в своїх кабінетах, чим фактично знущались над свідомістю народу.
Але усе це не змінює того факту, що ми стикаємось з економічним управлінням, яке з’являється на екранах і очікує жертв від батьків і пенсіонерів, які намагаються прокормити свої родини, перебуваючи у борговій ямі. Влада, яка не здатна протистояти капіталістам і залежна від державних тендерів, направляє свою силу проти робочих, пенсіонерів і народу. Хіба не шкода цих людей, це й народ?..
У цього народу вкрали як теперішнє, так і майбутнє. Заради престижу 80 людей 80 мільйонів людей були вимушені жити в тяжких умовах.
Незважаючи на те, що вже 22 роки країна управляється одними руками, нам як і раніше обіцяють, що вони «будуть боротись з інфляцією, і наш народ відчує це не тільки на базарі і ринку, але й у себе на кухні». Хто тепер повірить цим хибним обіцянкам і заявам?
Таким чином, економічна криза, з якою ми стикнулись, занадто велика для того, щоб її могли вирішити нинішні управлінці. Це очевидно. Оскільки застосовувана капіталістична економічна система є з самого початку хибною, будь-яка будівля, заснована на цьому фундаменті, не зможе дати ані правильного, ані сталого рішення. Процес, який ми зараз переживаємо, — тому підтвердження. Протягом цілого сторіччя ми чули тільки слова «криза», «інфляція», «підвищення цін». Управляючі чудово знають цю реальність, тому постійно відволікають суспільство. Якщо вони дійсно могли б вирішити цю проблему, вони б зробили це вже давно.
Але для нас, для цього мусульманського народу, для людства, яке кидається із кризи і кризу, є тільки одне правильне рішення. Це економічна система, заснована на ісламській системі і істинних основах Ісламу, які виходять від Господа світів, Всевишнього Аллаха.
Köklü Değişim Dergisi
Суат Альтипармак
1. Податок на додану вартість (НДВ) — косвенний податок, форма вилучення в бюджет держави частини доданої вартості товару, роботи чи послуги, яка створюється в процесі виробництва товарів, робіт і послуг.
2. SCT (Спеціальний податок на споживання) — це податок, який застосовується в країнах, включаючи Туреччину, на певні товари і послуги, такі як автомобілі, алкоголь,тютюнові вироби, бензин та інші товари, які вважаються предметами розкоші або з високим рівнем споживання. Цей податок може варіюватись в залежності від типу товарів і його вартості, і його головна ціль — регулювання споживання і збільшення надходжень до державного бюджету.
3. Організація економічної співпраці і розвитку (скор. ОЕСР, англ. Organisation for Economic Co-operation and Development, OECD) — міжнародна економічна організація розвинутих країн, які визнають принципи представницької демократії і свобідної ринкової економіки.
4. «Система захисту валютних депозитів» («Kur korumalı mevduat sistemi») чи «система захищених валютних депозитів». Ця система була введена в Туреччині для захисту засобів вкладників від коливань валютного курсу.