Проте мусульмани, які проявляли необхідну чуттєвість до братству і Ісламу під час нападок на наші цінності, усвідомили особливу важливість бойкотування як методу протесту, особливо під час подій в Газі. У переважній більшості випадків вони довели свою щирість. У цій статті ми спробуємо розглянути питання бойкотування як методу, який став іще більш актуальним на тлі чуттєвості суспільства, з різних боків, а також згадати питання, які мають значення в контексті «фікху бойкотування». Ціль полягає в тому, щоб бойкотування як метод взаємовідносин міг проявити себе у більш широкій сфері нашого життя. Як вже згадувалось, оскільки наша ціль — розглянути інший аспект фікху бойкотування, ми не будемо поглиблюватись в деталі, які стосуються практичного аспекту бойкотування товарів. Бажаючі можуть звернутись до статті Сердара Йилмаза «Фікх бойкотування і його практична реалізація» в 167 номері журналу «Köklü Değişim».
Отож, приступимо...
Бойкотування, у найпростішому розумінні, визначається як «рішення припинити усі види відносин з людиною, місцем, спільнотою, організацією чи країною з ціллю спричинення тиску для досягнення певної цілі». Хоча із визначення видно, що бойкотування не обмежується лише протестом проти товарів, в нашому розумінні і в практиці воно зазвичай пов’язано саме з цією сферою. Бойкотування як метод поведінки може використовуватись як в торгівлі, так і в політичній, соціальній, адміністративній і культурній сферах, і це релігійний обов’язок, який слід виконувати у відповідних випадках. Багатогранна природа бойкотування проявляється, наприклад, у рішенні про бойкотування Пророка (с.а.с.) і його сподвижників в мекканський період. Лідери Мекки зібрались і домовились не приймати мирну пропозицію родини Хашима (Бану Хашим), відмовлятись від надання милості, не видавати своїх доньок заміж за членів цього роду, не купувати і не продавати товари, не спілкуватись, не зустрічатись і не входити до їх домів, поки вони не видадуть Посланця Аллаха (с.а.с.). Ця угода була скріплена на листі паперу. Таким образом, бойкотування — це не тільки утримання від покупки продуктів, як це часто розуміється сьогодні. Як метод поведінки, бойкотування так само включає до себе мовчання і відмову від зустрічей, коли це необхідно. Наприклад, Ахмад ібн Ханбаль зазвичай жмурився, побачивши християнина. Коли його спитали, чому він так вчиняє, він відповів: «Я не можу нормально дивитись на людину, яка робить наклеп на Аллаха і приписує Йому брехню».
Як ми бачимо із цього стислого витягу, бойкотування можна і треба проводити різними способами. Проте, як було згадано спочатку, те бойкотування, яке мусульмани проводили в ході подій в Газі і яке в значній мірі продемонструвало нашу зрілість, стосувалось товарів і торгових відносин.
Перш ніж перейти до іншого важливого аспекту бойкотування як методу поведінки, необхідно згадати іще одне питання. Мова йде про те, що обмеження бойкотування тільки приватними особами не дає коректного розуміння згідно з ісламським правом. На жаль, в нещодавніх подіях в Газі бойкотування окремих осіб було акцентоване, і заклик до нього був обмежений саме цією категорією. Для того, щоб бойкотування було значущим як з шаріатської, так із ідейної точки зору, воно повинно реалізовуватись на державному рівні. Проте масові заклики, за винятком деяких, в основному стосувались приватних осіб і не зачіпали бойкотування комерційних зв’язків, підтримуваних державою. Інакше кажучи, у той час як приватним особам нагадували про їх обов’язки по бойкотуванню, державі, яка постачає тонни товарів до «Ізраїлю», не нагадали про її зобов’язання.
Слід нагадати, що усього лише на третій тиждень подій в Газі професор доктор Алі Ербаш, голова Управління по справам релігії (Діянет), закликав до рішучого і постійного бойкотування продукції компаній, які підтримують сіонізм. Він також заявив, що «дуже важливим є боротися з пригнобленням і пригноблювачами в усіх аспектах».
Бойкотування окремих осіб — це вимога Шаріату, і бойкотування з боку держав так само є шаріатською вимогою. Як голова релігійного відділу закликав приватним осіб бойкотувати продукцію ворогів, так само він повинен був закликати держави і правителів розірвати торгові відносини і бойкотувати продукцію з більшою рішучістю і гучністю.
Оскільки немає ані логічного, ані шаріатського пояснення тому, щоб закликати окремих людей бойкотувати навіть такі дрібниці, як шоколад чи засіб для чищення, і при цьому не закликати до бойкотування держави і правителів, які щоденно відправляють до портів «Ізраїля» кораблі, повні контейнерів для торгівлі, це викликає здивування!
Оглядатись із засудженням на тих, хто купує «ізраїльські» продукт в супермаркеті, у той час як державні структури продовжують, ніби нічого не відбувається, відправляти майже 10 торгових суден до «Ізраїлю» кожного дня, — це не тільки не гуманно, але й несправедливо...
Давайте продовжимо, приділивши увагу цьому важливому питанню. Так, ми бойкотували товари наших ворогів, виключили їх із свого життя і навіть не торкались тих продуктів, які слід було б бойкотувати.
Але хіба єдине, що ми повинні бойкотувати як метод поведінки, — це товари держав, які перебувають у статусі «де-факто воюючих сторін»? Хіба єдиним продуктом, який ми повинні виключити із свого життя, є лише товари наших ворогів?
Чи є інші речі, які ми повинні бойкотувати? Чи є справи, які необхідно виключити із нашого образу життя? Чи є в нашому житті інші аспекти, проти яких ми повинні виступити?
Звичайно, є!
«Одного разу Умар (р.а.) прийшов до Посланця Аллаха (с.а.с.)з уривком із Таурату (Тори) у руці. Він сказав: «О Посланець Аллаха! Це — уривок із Таурату». Посланець Аллаха (с.а.с.) не відповів йому. Тоді він почав читати із того, що було у нього у руці. По мірі того, як він читав, обличчя Посланця Аллаха (с.а.с.) змінювалось. Абу Бакр (р.а.) сказав: «Хіба ти не бачиш обличчя Посланця Аллаха, о бідна ти людино!». Умар подивився на Посланця Аллаха (с.а.с.) і сказав: «Я вдаюсь до Аллаху від гніву Аллаха і гніву Його Посланця. Я задоволений Аллахом як Господом, Ісламом як релігією і Мухаммадом як Посланцем!». Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав: «Клянусь Аллахом, який дарував життя Мухаммаду, що якщо б (Мойсей) явився до вас, а ви залишили б мене і послідували за ним, то ви збились би з прямого шляху. Якщо б він (Муса) був живий, то неодмінно послідував би за мною» («Сунан» ад-Дарімі).
Цей ріваят наочно показує, що мусульманин ніколи не повинен погоджуватись на які-небудь інші постанови, окрім тих, що виходять із Ісламу. Він повинен бути задоволений тільки Ісламом і його приписами, протистоячи решті іншого. Інакше кажучи, йому слід бойкотувати усе, що не пов’язано з Ісламом.
Після руйнування Халіфату Умма позбавилась свого щита безпеки. Це призвело до неминучої культурної окупації, до якої Захід прагнув протягом сторіч. Позбавившись захисту, Умма виявилась нездатною ані зберегти свою культуру, ані запобігти культурним вторгненням до нашого життя. Захід, використовуючи усю свою міць і засоби, напав на Ісламську Умму як голодна гієна, завдаючи серйозного культурного збитку, який неможна ігнорувати. Захід за допомогою своїх прибічників поступово запроваджував свої спотворені ідеї до розумів молоді через освітні програми західного зразка, створивши в наших суспільствах отруйні культури з тисячами наслідуваних стилів і способів. Під приводом «свободи віросповідання» вони ввели ісламістську молодь в оману. В результаті усіх цих культурних і інтелектуальних атак атеїсти, деїсти та інші прагнули відволікти молодь і суспільство від Ісламу, запроваджуючи до наших земель девіантні ідеї і розбещуючи мислення сумнівами. За допомогою «законів про захист родини», привнесених з Заходу, вони практично зруйнували міцність родини, яка протягом сторіч знаходилась під захистом. Ідеї патріотизму і націоналізму допомогли їм зміцнити штучні кордони, які розділяють географію Умми і наше братство. З кожним днем вони роблять суспільство усе більш аморальним, приймаючи закони, які легалізують харам. Більше того, вони створили суспільство, яке прийняло західну культуру як належне і віддалилось від довольства Аллаха.
Щоб усвідомити масштаби культурного руйнування, досить поглянути на наше оточення, наші вулиці і, у цілому, на наше життя.
Бойкотування західного образу життя...
Положення, в якому ми знаходимось як мусульмани, і окупація, з якою ми стикаємось є очевидними. В наш час, коли Ісламська Умма стоїть перед загрозою зникнення, єдиним способом врятувати мусульман від краю безодні і покласти край цій культурній окупації є бойкотування усіх розбещуючих ідей і думок, привнесених з Заходу.
Поки ми знаходимось в лещатах культурної окупації в усіх її аспектах, настав час задати собі питання, які зможуть струсити нас! Давайте задамо ці важливі питання, які допоможуть нам оговтатись!
Чи утримуємось ми від законів куфру, які глибоко укорінились в нашому житті, так само суворо, як проводимо аналіз товарів і уникаємо тих, які, на нашу думку, містять харамні добавки? Чи проявляємо ми таку ж педантичність в цьому питанні?
Чи зуміли ми бойкотувати гнилу культуру Заходу, яка перетворює нас на суспільство, яким незадоволений Аллах, так само ретельно, як ми перевіряємо списки бойкотування і уникаємо бойкотованих продуктів?
Чи говоримо ми «Ні!» забороненим продуктам і чи змогли ми сказати «Ні!» життю, яке управляється кимось, окрім Всевишнього Аллаха?
Чи зуміли ми бойкотувати усією своєю сутністю інтелектуальні принципи і системи управління (демократію, світськість, республіку), які Захід красиво упакував і представив нам?
Хіба щирі мусульмани, які бойкотують товари окупаційної влади єврейського утворення, не повинні з такою ж щирістю бойкотувати правителів, які ведуть справи з «Ізраїлем»?
Хіба не повинні язики, які засуджують окупаційне єврейське утворення, сказати «Ні!» усім неісламським системам, продиктованим колоніальними невірними на наших землях, і бойкотувати їх належним чином?
Звичайно, повинні! Так само, як наші релігійні вчителі (ходжа), імами, лідери громадської думки і общини бойкотують чи закликають до бойкотування товарів невірних і окупаційної влади єврейського утворення «Ізраїль», вони повинні таким же чином бойкотувати культурну окупацію і зайняти позицію згідно з Шаріатом.
Давайте усвідомимо небезпеку культурної окупації, з якою ми стикаємось...
Як ми знаємо про військову окупацію наших земель невірними колонізаторами в результаті їх глобальної війни, так давайте так само усвідомимо, що ті ж самі невірні окуповують наші душі своєю розбещуючою культурою...
Ми повинні усвідомити, що головною причиною соціального краху є капіталізм і його закони...
Давайте так само усвідомимо, що рішення цієї проблеми міститься в Ісламі, а не в світській демократичній системі...
Так давайте ж!
Давайте бойкотувати світську демократичну систему, яка не дозволяє Ісламу втручатись до життя і яка руйнує родину, покоління і суспільство. Нехай гаслом цього нашого бойкотування стане «Нам досить Ісламу, який перетворив епоху невігластва (джахілії) на епоху миру (саада)!».
Давайте бойкотувати закони і міжнародні конвенції західної цивілізації, через які багато пар розлучаються, а родини розпадаються. Нехай девізом стане «Нам досить соціальної системи Ісламу!».
Давайте бойкотувати капіталістичну систему, яка веде людство до зубожіння, сприяє концентрації багатства в руках купки багатіїв і викликає серйозні економічні кризи. І девізом тут нехай стане ствердження «Нам досить економічної системи Ісламу, яка гарантує стабільне життя!».
Словом, давайте бойкотувати наших ворогів «в усьому, що виходить від них»!
Давайте перетворимо розуміння бойкотування товарів на культурне бойкотування! Давайте разом скажемо «Ні!» усьому, окрім Ісламу, і «Так!» тільки тому, що виходить із Ісламу, від нашого Господа. А також додамо «Досить нам Ісламу як релігії, а Праведного Халіфату — як правлячої системи!».
Абдуллах Імамоглу