Всевишній Аллах говорить:
وَإِذۡ أَخَذَ ٱللَّهُ مِيثَٰقَ ٱلَّذِينَ أُوتُواْ ٱلۡكِتَٰبَ لَتُبَيِّنُنَّهُۥ لِلنَّاسِ وَلَا تَكۡتُمُونَهُۥ فَنَبَذُوهُ وَرَآءَ ظُهُورِهِمۡ وَٱشۡتَرَوۡاْ بِهِۦ ثَمَنٗا قَلِيلٗاۖ فَبِئۡسَ مَا يَشۡتَرُونَ
«Ось Аллах взяв завіт з тих, кому було даровано Писання: «Ви обов’язково будете роз’яснювати його людям і не будете приховувати його». Але вони кинули його за спини і продали його за жалюгідну ціну. Яким же огидним є те, що вони набувають!» (3:187).
Примітно, що Аллах уклав завіт зі вченими, які знають Його. Він обрав їх для роз’яснення Книги, відкрив їм її зміст і наділив глибоким розумінням, довіривши їм великі зобов’язання. Аллах взяв з них обіцянку передавати знання про Свою Книгу людям, не умовчуючи про неї. Воістину, Аллах сказав:
إِنَّآ أَنزَلۡنَا ٱلتَّوۡرَىٰةَ فِيهَا هُدٗى وَنُورٞۚ يَحۡكُمُ بِهَا ٱلنَّبِيُّونَ ٱلَّذِينَ أَسۡلَمُواْ لِلَّذِينَ هَادُواْ وَٱلرَّبَّٰنِيُّونَ وَٱلۡأَحۡبَارُ بِمَا ٱسۡتُحۡفِظُواْ مِن كِتَٰبِ ٱللَّهِ وَكَانُواْ عَلَيۡهِ شُهَدَآءَۚ فَلَا تَخۡشَوُاْ ٱلنَّاسَ وَٱخۡشَوۡنِ وَلَا تَشۡتَرُواْ بَِٔايَٰتِي ثَمَنٗا قَلِيلٗاۚ وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡكَٰفِرُونَ
«Ми ниспослали Таврат (Тору), в якому міститься вірне керівництво і світ. Пророки, які підкорились, виносили по ньому рішення для сповідуючих іудаїзм. Рабини і первосвященики вчиняли таким же чином згідно з тим, що їм було доручено зберегти із Писання Аллаха. Вони свідчили про нього. Не бійтесь же людей, а бійтесь Мене, і не продавайте Мої знамення за жалюгідну ціну. Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44).
لَوۡلَا يَنۡهَىٰهُمُ ٱلرَّبَّٰنِيُّونَ وَٱلۡأَحۡبَارُ عَن قَوۡلِهِمُ ٱلۡإِثۡمَ وَأَكۡلِهِمُ ٱلسُّحۡتَۚ لَبِئۡسَ مَا كَانُواْ يَصۡنَعُونَ
«Чому ж рабини і первосвященики не утримують їх від гріховних промов і пожирання забороненого? Воістину, огидним є те, що вони коять» (5:63).
Вчені є носіями заклику до єдності, який буде існувати до кінця часів. Тих, хто зраджує свої зобов’язання вченого, називають «улямаус-су» (علماء السوء — [ʻulamāussū’]), тобто «поганими вченими», або інколи «придворними муллами». Ці люди можуть володіти знаннями, але використовують їх не заради и Аллаха і Його шляху, а для досягнення мирських благ, влади і статусу, відхиляючи людей від істинного шляху. До цієї категорії потрапляють усі вчені, які виносять фетви, що підтримують харам і бідат. Ці групи людей завжди існували і будуть існувати. Через те, що знання почало піддаватись цензурі і використовувалось заради плотських інтересів з метою завоювання поваги у тиранів, виникли «придворні мулли». Вчені, які ставлять вище довольство тирана, аніж довольство Аллаха, по суті, залишаються придворними муллами. Ті, хто підтримують жорстких і деспотичних правителів своїми знаннями і фетвами, фактично попирають честь знань.
Придворні мулли з’явились в перехідний період від халіфату до султанату і закріпили свою роль як хранителі султанату в період султанату. Якщо ми поглянемо на історію, то побачимо, що придворні мулли завжди були ворогами халіфату. Погляньте на ізмірського депутата і міністра юстиції Сейід-бея1, володіючого значними знаннями, який, починаючи свою промову з заяви: «Сьогодні ми здійснюємо велику революцію в ісламській історії, скасувавши халіфат», — потім додав, що «халіфат — це не релігійне, а політичне питання». Сейід-бей, який виступив з довгою промовою на підтримку цієї пропозиції, також говорив про те, що почав роботу над книгою по цій темі («Протокол засідання Великого Національного Зібрання Туреччини»2, зібрання 2, том 7, стор. 40–61). Придворні мулли зайняли своє місце на сцені життя у якості ворогів Халіфату. Роль придворних мулл в позбавленні Ісламської Умми Халіфату і халіфа нічим не відрізняється від ролі тагутів. Придворні мулли, вороги Шаріату і Халіфату, як маскуються під вчених, мають багато притаманних рис. Деякі із них можна стисло узагальнити наступним чином.
Придворні мулли поклоняються силі і владі
Придворні мулли віддають перевагу земній владі і силі, а не істинній вірі в Аллаха. Вони віддають перевагу сильним миру цього, а не праведникам. Боги, яким вони поклоняються, в кожен період різні. Вони завжди на боці тих, хто володіє владою. Вони — ті, хто зрадив акиду Ісламської Умми, перетворившись на псів. Наш Господь сказав:
وَٱتۡلُ عَلَيۡهِمۡ نَبَأَ ٱلَّذِيٓ ءَاتَيۡنَٰهُ ءَايَٰتِنَا فَٱنسَلَخَ مِنۡهَا فَأَتۡبَعَهُ ٱلشَّيۡطَٰنُ فَكَانَ مِنَ ٱلۡغَاوِينَ ١٧٥ وَلَوۡ شِئۡنَالَرَفَعۡنَٰهُ بِهَا وَلَٰكِنَّهُۥٓ أَخۡلَدَ إِلَى ٱلۡأَرۡضِ وَٱتَّبَعَ هَوَىٰهُۚ فَمَثَلُهُۥ كَمَثَلِ ٱلۡكَلۡبِ إِن تَحۡمِلۡ عَلَيۡهِ يَلۡهَثۡ أَوۡ تَتۡرُكۡهُ يَلۡهَثۚ ذَّٰلِكَ مَثَلُ ٱلۡقَوۡمِ ٱلَّذِينَ كَذَّبُواْ بَِٔايَٰتِنَاۚ فَٱقۡصُصِ ٱلۡقَصَصَ لَعَلَّهُمۡ يَتَفَكَّرُونَ
«Прочитай їм історію про те, кому Ми дарували Наші знамення, а він відкинув їх. Диявол послідував за ним, і він став заблудшим. Якщо б Ми побажали, то піднесли б його за допомогою цього. Проте він притулився до землі і почав потурати своїм бажанням. Він подібний собаці: якщо ти проганяєш його, він висовує язика, і якщо ти даєш йому спокій, він теж висовує язика. Такою є притча про тих, які вважають брехнею Наші знамення. Розповідай ці історії, — можливо, вони замисляться» (7:175,176).
Цей благословенний аят має на увазі Балама ібн Баура. Балам, хоча і вважається незначним, насправді він є головним стовпом диявольської і тагутської системи. Йому було доручено заглушити голос найнижчих прошарків суспільства. Але він робив це не насильницьким шляхом, а емоційною і релігійною експлуатацією. Він знає інформацію про релігію, але тільки це. Він не знає аспекту моралі (ахляк), вчинків (амаль), і навіть якщо знає, ніколи не виконує їх, тому що його задача — запобігти збору народу на площах. Ім’я «Балам» (Валаа́м, давньогрецьк. Βαλαάμ, лат. Balaam, івр. בִּלְעָם, Біль‘ам, Білеам) засновано на імені релігійного вченого, згаданого в Тавраті (Торі). Він зрадив Мусу (а.с.) і приховався у палаці ворожого царя. Там його прийняли з почестями, його розважали і осипали подарунками. В обмін на це він молить Аллаха проти Муси і обманює людей через згадування про Аллаха. Алі ібн Абу Таліб, Абдуллах ібн Умар, Абдуллах ібн Аббас, Ікріма і більшість муфасірів дотримуються розуміння того, що згаданий в аяті — це Балам ібн Баура, один із вчених Бану Ісраіля. Згідно іншої думки, чоловік, згаданий в аяті, — це Абу Амір3, священик із Мекки, релігійний вчений. Муджахід, Абдуллах ібн Амір та аль-Кальбі говорять, що це Умайя ібн Абу ас-Сальт4. Саід ібн аль-Мусаййіб припускає, що це Абу Амір. Не варто фокусувати свою увагу на відмінності імен, тому що усіх їх об’єднує те, що вони були колабораціоністами і підлабузниками, які «встали на бік тиранічного правителя того часу». Наприклад, Балам ібн Баура перейшов під покровительство короля Моава у палаці, а мекканський жрець Абу Амір так само був прийнятий в візантійських палацах, адже вони побачили там «дерево вічності» і «царство, не підвладне знищенню». Диявол збив їх зі шляху, жадібність взяла гору над розумом і примусила вибрати шлях «на боці влади». Мекканський жрець Абу Амір вирушив до Сирії, пройшовши «лев’ячий шлях», і уклав угоду з «непохитною» візантійською державою. Він запропонував візантійським військам вторгнутись до Медини. Таким чином, він би назавжди позбувся від Мухаммада (с.а.с.) і управляв би Мединою від імені Візантії. Він послав своїм людям наказ збудувати свій «храм» навпроти мечеті Пророка (с.а.с.) в Медині. Планувалось, що його з візантійською армією зустрінуть послідовники. На це Пророк (с.а.с.) почав відомий Табукський похід. З 30 тисячами людей він (с.а.с.) скерувався до візантійських палаців в Сирії, де находився Абу Амір. Коли Табук було досягнуто, стало відомо, що Візантія відмовилась від свого плану вторгнення. Пророк повернувся до Медини і негайно зруйнував «храм» Абу Аміра. Місце, відкрите для завдання шкоди людям, було названо «масджид ад-дірар» (шкідлива мечеть) і запам’яталось таким у свідомості мусульман.
وَٱلَّذِينَ ٱتَّخَذُواْ مَسۡجِدٗا ضِرَارٗا وَكُفۡرٗا وَتَفۡرِيقَۢا بَيۡنَ ٱلۡمُؤۡمِنِينَ وَإِرۡصَادٗا لِّمَنۡ حَارَبَ ٱللَّهَ وَرَسُولَهُۥ مِن قَبۡلُۚ وَلَيَحۡلِفُنَّ إِنۡ أَرَدۡنَآ إِلَّا ٱلۡحُسۡنَىٰۖ وَٱللَّهُ يَشۡهَدُ إِنَّهُمۡ لَكَٰذِبُونَ
«Ті, які побудували мечеть для завдання шкоди, підтримання невір’я, внесення розколу в ряди мусульман і створення застави для тих, хто здавна б’ється проти Аллаха і Його Посланця, неодмінно будуть клястись: «Ми не хотіли нічого, окрім добра». Аллах свідчить, що вони є брехунами» (9:107).
З того часу такі місця називаються подібною назвою і, як правило, згадуються разом з Баламом. Люди, подібні Баламу, завжди необхідні таким, як Фараон, Хаман і Карун, оскільки вони знаходять точки дотику з владою і підтримують її, використовуючи свою харизму і вплив. Вони служать інструментом для легітимації несправедливих дій і маніпулювання громадською думкою, підтримуючи сили, які суперечать істинним цінностям і принципам. Ці союзи призводять до спотворенню релігійних вчень і руйнуванню основ справедливого суспільства. Подібні «Балами» використовують в своїй риториці такі фрази як «Такою є доля», «Треба потерпіти», «Це гріх», «Тут є інше значення», «Тут говориться про інше» і змінюють уявлення і думки народу. Вони роблять народ нездатним до критики, запереченням і повстанням. Люди стають нездатними сказати «досить» через неправильне знання і розуміння релігії, тому що хибна інформація і знання перешкоджають їм у цьому. Задача таких «Баламів» в усі часи була в тому, щоб «одурманювати людей», «заглушати їх голоси» і «згладжувати гострі кути» за допомогою релігії, згідно зі вказівками і побажаннями Фараона, Хамана і Каруна. Балам порівнюється з собакою через його боягузтво. На думку більшості експертів тлумачення, це порівняння — загальне для усіх, хто отримавши Коран, не діє згідно з ним5. Балам змінює релігію, віру і навіть постать Бога, вводячи людей на шлях ширку, невір’я і гріховності. Цей ворог, який прагне зробити мусульман своїми рабами, використовує релігійні вчення, спотворюючи їх заради досягнення своїх егоїстичних цілей і служіння невірним авторитарним правителям. Його дії підривають основи істинної віри і руйнують духовні устої суспільства, відводячи людей від правильного шляху та істинного служіння Аллаху.
Придворні мулли замість того, щоб залишатись вірними своїм переконанням, часто кивають головою ніби хвостом перед обличчям пригноблювачів і тиранів, володіючим владою і повноваженнями. Їх основний девіз: «Кивай головою — отримай зарплатню». Це дурне керівництво поширено серед них і серед їх послідовників, підриваючи духовні основи і моральні цінності суспільства в угоду особистим вигодам.
Покровительство сильним і зневага до слабких — це відмінні риси придворних мулл. Їх основне вміння полягає у тому, щоб заглушити голос народу за допомогою вибраних аятів і релігійних аргументів. Вони видають фетви, які дозволяють тирану і пригноблювачу продовжувати свої злодіяння, створюючи легітимність їх дій. Таким чином, вони стають інструментом маніпуляції, слугуючи інтересам влади, а не справедливості та істині.
Придворні мулли представляють собою вчених, які прагнуть легітимізувати насильство і пригноблення, виносячи фетви, які виправдовують заборонені справи. В наші дні можна зустріти багато подібних прикладів. Один із них — мулла, який, тлумачачи аят Корану, вигукує: «Він — наш вчитель, він — вчений. Виховайте кого-небудь подібного, я хочу це побачити! Виховайте хоча б одного Фетхуллаха Ходжа, покличте мене і я поцілую його в лоб. Виховайте хоча б сандалію Фетхуллаха Ходжа!». Він навіть говорить про навчання сандалії Фетхуллаха Ходжа, що підкреслює його крайності і ексцентричність. Ці лестощі і преклоніння перед силою розкривають, що така риторика виходить від людей, які поклоняються владі, а не Аллаху. Коли хтось стає сильним, його сандалія може набувати символічного значення, і придворний мулла перетворює її в об’єкт поклоніння. Але коли ця людина втрачає владу, поклоніння придворного мулли переключається на нового сильного, звинувачуючи колишнього у зраді. Ці дії є яскравим проявом боягузтва і підлості. Придворні мулли, не маючи стійкості в своїх принципах, змінюють свою позицію в залежності від того, хто знаходиться при владі, демонструючи свою безпринципність і готовність служити будь-якому, хто може забезпечити їм вигоду.
Придворні мулли, стикнувшись з конфліктом інтересів між Ісламською Уммою і своїми особистими інтересами, без вагань ставлять останнє вище благополуччя Умми. В даний час вони прагнуть створити сприйняття, яке суперечить волі Аллаха, ігноруючи початкове розуміння і проповідь Ісламу, принесеного Посланцем Аллаха (с.а.с.) і його сподвижниками. Ці мулли досліджують і ставлять під сумнів релігію Аллаха, намагаючись поневолити її тлумачення і використовувати наші власні аргументи проти нас, вдаючись до прихованих домислів. Хоча деякі із їх аргументів можуть бути логічними, стверджувати правильність їх шляху неприпустимо. Вони — грішники, які зазіхають на прямий шлях («сірат аль-мустаким»).
Придворні мулли — мандрівники в пошуках кибли
Кибла придворних мулл рухома і непостійна. Вони є подвійними зрадниками, які об’єднують в своєму житті схильність до скоєнню помилок християн та євреїв. Вони вірять в одне на початку дня і зрікаються від цього наприкінці дня. Наш Господь застерігає:
وَقَالَت طَّآئِفَةٞ مِّنۡ أَهۡلِ ٱلۡكِتَٰبِ ءَامِنُواْ بِٱلَّذِيٓ أُنزِلَ عَلَى ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ وَجۡهَ ٱلنَّهَارِ وَٱكۡفُرُوٓاْ ءَاخِرَهُۥ لَعَلَّهُمۡ يَرۡجِعُونَ
«Частина людей Писання говорить: «Увіруйте в те, що ниспослано віруючим, на початку дня і перестаньте вірити наприкінці його. Можливо, вони зречуться (від своєї віри)» (3:72).
Придворні мулли — це володарі знань, які жалюгідні в своїй вірі і діяннях. Вони перетворились в навантажених віслюків, тому що не застосовують свої знання на практиці. Всевишній Аллах сповіщає:
مَثَلُ ٱلَّذِينَ حُمِّلُواْ ٱلتَّوۡرَىٰةَ ثُمَّ لَمۡ يَحۡمِلُوهَا كَمَثَلِ ٱلۡحِمَارِ يَحۡمِلُ أَسۡفَارَۢاۚ بِئۡسَ مَثَلُ ٱلۡقَوۡمِ ٱلَّذِينَ كَذَّبُواْ بَِٔايَٰتِ ٱللَّهِۚ وَٱللَّهُ لَا يَهۡدِي ٱلۡقَوۡمَ ٱلظَّٰلِمِينَ
«Ті, кому було доручено дотримуватись Таврату (Тори) і які не дотримувались його, подібні віслюку, який везе на собі багато книг. Яким огидним є порівняння з людьми, які вважають брехнею знамення Аллаха! Аллах не веде прямим шляхом несправедливих людей» (62:5).
Придворні мулли — це дурні, які бачать себе на кафедрі істини і правди, а інших — в темній кімнаті. Одним із основних відмінностей придворних мулл від спадкоємців Пророка — вчених, є відсутність у них послідовної акиди і методів. Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:
العِلْمُ عِلْماَنِ: عِلْمٌ فِي القَلْبِ فَذَاكَ العِلْمُ النَّافِعُ، وَعِلْمٌ فِي اللِّسَانِ فَذَاكَ حُجَّةُ اللَّهِ تَعَالَى عَلىَ ابْنِ آدَم
«Знання буває двох видів: знання на язиці і знання в серці. Знання в серці є корисне знання, а знання на язиці стане доводом Аллаха проти цієї людини»6.
В коментарі до цьому хадісу імам аль-Куртубі (нехай змилується над ним Аллах) сказав: «Знання Балама і подібних йому — із цього роду. Ми вдаємось до Аллаху від такого роду знань і просимо Його дарувати нам успіх в досягненні Істини і смерті лише на істинному шляху»7.
Придворні мулли — це позбавлені зв’язку з акидою люди. У них немає постійної кибли. У них різні кибли в кожен період. Вони — погані вчені, які, опираючись на свої знання, намагаються позбавити Ісламську Умму кибли. Їх головна якість і досягнення — мінливість. Придворні мулли, увібравшись у постать мусульманства, прагнуть вилучати вигоду із усіх видів батиля (брехні і фальші).
Придворні мулли віддають перевагу ламати голову над формулюваннями і не втручатись у справи адміністрації країни
Занепад вчених означає занепад Умми. Умма, яка обирає собі керівників із числа невігласів, які, у свою чергу, отримують безпорадні і такі, що не опираються на знання фетви від придворних мулл, гарантовано збивається зі шляху і відхиляється. У зв’язку з цим Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:
إِنَّ اللَّهَ لاَ يَقْبِضُ الْعِلْمَ انْتِزَاعًا، يَنْتَزِعُهُ مِنَ الْعِبَادِ، وَلَكِنْ يَقْبِضُ الْعِلْمَ بِقَبْضِ الْعُلَمَاءِ، حَتَّى إِذَا لَمْ يُبْقِ عَالِمًا، اتَّخَذَ النَّاسُ رُءُوسًا جُهَّالاً فَسُئِلُوا، فَأَفْتَوْا بِغَيْرِ عِلْمٍ، فَضَلُّوا وَأَضَلُّوا
«Аллах не забирає знання, (просто) віднімаючи його (у Своїх) рабів, але Він забирає знання, забираючи знаючих (алімів), коли ж він не залишить (в живих) жодного володіючого знанням, люди будуть обирати (для себе) невігласних керівників. Їм будуть задавати питання, а вони будуть виносити рішення, не володіючи знанням, в результаті чого самі зіб’ються зі шляху і ведуть в оману інших!»8.
Придворні мулли завжди приділяли свою увагу тільки виразам (ібара) і ніколи не займались ситуацією в управлінні (ідара). Вони завжди переконували народ в мусульманських країнах в наступному: «Нам треба ібара, а не ідара. Давайте присвятимо себе розгадуванню значень (ібара) в наших медресе. Не важливо, хто візьме на себе управління (ідара)». Проте частина мусульман не погодились з цим. Ми підкреслюємо, що — незалежно від знань, звань і титулів — ті, хто вважає формулювання і фрази важливими, а управління — непотрібним, і залишає управління Уммою «фараонам», не є вченими (уляма), а швидше, є великими дурнями. А також ті, хто прагне до влади, вважають питання управління важливими, а розкриття змістів — непотрібним, і намагається управляти за допомогою рукотворних законів, не є правителями, а швидше, є самовпевненими нахабами! Ані великі дурні, ані самовпевнені нахаби не принесуть благополуччя цій Умми. Коли ми втратили вчених, а замість них прийшли великі дурні, і коли ми втратили правителів, а на їх місце прийшли самовпевнені нахаби, — ми втратили Шаріатський Халіфат.
Придворні мулли намагаються впливати на порядок денний Умми
Придворні мулли діють згідно з розкладом і порядком денним, встановленими владарюючими тиранами. Те, що наказують пригноблювачі і на що вони вказують, стає для таких мулл істинним і непогрішимим. Наш Господь говорить:
يَوۡمَ تُقَلَّبُ وُجُوهُهُمۡ فِي ٱلنَّارِ يَقُولُونَ يَٰلَيۡتَنَآ أَطَعۡنَا ٱللَّهَ وَأَطَعۡنَا ٱلرَّسُولَا۠ ٦٦ وَقَالُواْ رَبَّنَآ إِنَّآ أَطَعۡنَا سَادَتَنَا وَكُبَرَآءَنَا فَأَضَلُّونَا ٱلسَّبِيلَا۠ ٦٧ رَبَّنَآ ءَاتِهِمۡ ضِعۡفَيۡنِ مِنَ ٱلۡعَذَابِ وَٱلۡعَنۡهُمۡ لَعۡنٗا كَبِيرٗا
«У той день їх обличчя будуть повертатись (або змінюватись) у Вогні, і вони скажуть: «Краще б ми підкорялись Аллаху і підкорялись Посланцю!». Вони скажуть: «Господь наш! Ми підкорялись нашим старійшинам і нашій шляхті, і вони збили нас зі шляху. Господь наш! Подвій для них муки і прокляни їх великим прокляттям!» (33:66–68).
Придворні мулли представляють собою знавців порожніх міркувань. Їх головний талант полягає у вмінні маніпулювати порядком денним Умми. Кожного разу, коли ісламський світ слабшає чи піддається вторгненням, придворні мулли відволікають увагу «Умми Тавхіда» на дебати по суперечливим питанням фікху. Це відбувалось майже в кожному сторіччі; в минулому мусульмани стикнулись з ситуаціями, коли внутрішні питання перетворювались в «великі нерозв’язані проблеми», а невігласна група улемів ламала голову над їх вирішенням. Сьогодні ці так звані «вчені» не тільки займаються примітивними поточними питаннями, але так само охоче обговорюють теми, нав’язувані Заходом. В минулому сторіччі вони стверджували, що «Іслам гальмує прогрес», що відволікло нас на ціле сторіччі небезпечних дебатів. Тепер вони намагаються вкрасти наше сторіччя, обговорюючи такі теми, як «Іслам і тероризм». Від Джакарти (столиця Індонезії і) до Касабланки (найбільше місто в Марокко) ці марнослівні «вчені» знов виносять на обговорення питання, задані простим народом, як нібито це основні проблеми Умми, і радісно приймають теми, запропоновані західними країнами. Вони не тільки окупують наші землі, але й захоплюють наші розуми і час. Історія вчить нас, що в миті кризи подібні ситуації трапляються знов. Коли монгольські осадили Багдад, центр Аббасідського халіфату, і почали вимагати капітуляції від халіфа, мусульманський філософ Насір ад-Дін Тусі вступив у ряди монголів, очікуючи захоплення ними міста. У цей час улеми в Багдаді «дискутували» про такі «важливі» питання, як «чи може кров мухи зіпсувати омовіння», у той час як їм слід було займатись проблемою монгольського вторгнення. Незабаром Багдад був захоплений, соті тисяч мусульман, включаючи жінок і дітей, були винищені, а десятки тисяч історичних рукописів були кинуті до річок Євфрат і Тигр. Багато цінних книг ісламських вчених, включаючи втрачений тафсір імама аль-Газалі, загинули в цих водах. Для мусульманина залишатись без програми у відношенні порядку денного або ж слідувати програмам, встановленим невіруючими і язичниками, — це вже сам по собі програш.
Найбільше бажання придворних мулл — захопити Умму порожніми і марними справами. Сьогодні, від Марокко до Малайзії, від Туреччини до Індонезії, більшість обговорюваних питань в мусульманському світі визначається саме муллами. В Пакистані один муфтій видає фетву, що «селфі та їх публікація в соціальних мережах є гріхом», у той час як інший стверджує, що «підрівнювати бороду — це теж гріх». В індійському штаті Керала жінка керує груповим намазом, і улеми ведуть суперечки щодо припустимості такої дії. Серед найбільш дивних питань — чи вважається розлученням (талак), якщо чоловік і дружина грають в одному серіалі і зображають розлучених. Іще одна тема обговорення: «Якщо жінку одночасно просять про щось батько і чоловік, кому із них вона повинна віддати перевагу?». Місяцями улеми суперечать над подібними питаннями. В Малайзії та Індонезії улеми обговорюють ЛГБТ, задаючись питанням, чи припустимо називати їх «сестрами». В малайзійському штаті Перліс вчителі релігії обговорюють, чи може жінка вирушити у подорож без дозволу чоловіка. В Саудівській Аравії суперечки про те, чи може жінка водити машину, переросли у питання, чи може вона дивитись футбольний матч і скандувати гасла. В Єгипті шейх заявив, що якщо жінка, яка працює з чоловіком без рідства, покормить його грудьми п’ять разів, вони стануть прийомними братом і сестрою. В Марокко однією із ключових тем є знаменита збірка хадісів Імама аль-Бухарі, а також питання про те, чи повинні руки бути свобідно опущені під час намазу чи складені перед собою. Таким чином, в мусульманському світі обговорюються речі, про які соромно говорити. Навіть немусульмани глузують над цими «важливими вченими». Існує група людей, які не здатні читати або розуміти класичні ісламські тексти, і навіть якщо вони стверджують, що розуміють їх, то не можуть донести значення до сучасного контексту. Справжня криза ісламського світу починається саме тут. Хтось чіпляється за старі фетви, хтось вигадує нові, а хтось, опираючись на західні дискурси, створює свої власні. Насправді, усі вони стоять на одній платформі. Уявіть, вже два сторіччя улеми суперечать, чи означає слово «ضرب» [ḍaraba] в Корані — «бити» чи «розлучити». Чи не простіше було б піддати обидві групи критиці? Сьогодні базіки, які називають себе традиціоналістами чи модерністами, так само втягнуті в цей вир. Обидві групи живляться протистоянням одна одній і мусульман від головних проблем Умми. Суперечка між традиціоналістами і модерністами нагадує типове протистояння між шиїтами і ваххабістами, і, на жаль, обидві сторони підсилюють позиції одна одної.
مِنَ ٱلَّذِينَ فَرَّقُواْ دِينَهُمۡ وَكَانُواْ شِيَعٗاۖ كُلُّ حِزۡبِۢ بِمَا لَدَيۡهِمۡ فَرِحُونَ
«В числі тих, які внесли розкол в свою релігію і стали партіями, кожна із яких радіє тому, що має» (30:32).
Придворні мулли — це ті, хто відклав живий фікх і взявся за формальний
Іслам — це релігія руху і розвитку. Ісламський фікх — це фікх дії і динаміки. Фікх, який не спонукає до дії, залишається формальним і залишається ув’язненим між сторінок книг. Однією із головних характеристик придворних мулл є їх прагнення створити формальний фікх, який не має відношення до реальних змін і руху. Ми називаємо фікх, який залишається лише на сторінках книг, формальним фікхом. Іслам вимагає від нас фікху, заснованого на діях і прогресі. Посланець Аллаха (с.а.в.) сказав:
الْعِلْمُ خَيْرٌ مِنَ الْعَمَلِ وَمِلاَكُ دِينِكُمُ الْوَرَعُ وَالعَالِمُ مَنْ يَعْمَلُ بِعِلْمِهِ وَإنْ كَانَ قَليِلٌ
«Істина в знанні важливіша, аніж в діях, а міцність вашої релігії полягає в благочесті. Вчений — це той, хто дотримується своїх знань, навіть якщо вони і скромні»9.
«Хочете, я розповім вам про ідеального вченого в області законів Шаріату? Це той, хто не позбавляє людей надії на милість Аллаха і не примушує їх впадати у відчай в Його благодаті. Він також не вводить їх в оману, не застерігаючи щодо пасток (випробуваннях) Аллаха, і не відмовляється від Корану заради земних благ. Майте на увазі, що немає блага в поклонінні, яке не осмислено, і немає користі в знанні, яке не піддано міркуванням»10.
Придворні мулли — це представники традиційного підходу до фікху, який в значній мірі втратив свою життєздатність і став формальним. Вони прагнуть зробити мертвими і бездіяльними ті аспекти Умми, які усе іще живі і активні, особливо перед лицем сучасних викликів. На їх думку, фікх зводиться до процесу, в якому активні мусульмани, готові встати на шлях Аллаха, трансформуються в пасивних людей, позбавлених динаміки і життєвої сили. Це і є документальний фікх, або, інакше кажучи, фікх на папері. В противагу цьому, істинний ісламський фікх — це вчення, яке сприяє пробудженню динаміки в душах мусульман, надихає їх на активні дії і готовність до джихаду на шляху Аллаха. Згідно живому і динамічному розумінню фікху, мусульманин повинен бути аскетом (західом) вночі і муджахідом удень, що має на увазі гармонійне об’єднання духовної дисципліни і фізичної активності. В центрі живого і динамічного фікху знаходиться «Іхсан». В центрі цього живого і динамічного фікху знаходиться концепція «Іхсану» — досконалого поклоніння. Людина, яка прагне досягти рівня Іхсану, володіє одночасно якостями західа вночі і муджахіда удень, що дозволяє їй бути активною і відданою своїй релігії в будь-який час доби.
Придворні мулли — це ті, хто мають багато ідолів
Придворні мулли — це вчені, які прагнуть догодити лжебогам, повсталим проти Аллаха, за допомогою знань, дарованих їм Всевишнім. Їх спроби знайти в Ісламі місце для секуляризму і демократії, що в мусульманських країнах означає многобожжя, є яскравим прикладом цього. Вони постійно стверджують, що послідовники хибних вчень більш праведні і перевершують істинних прихильників Ісламу. Наш Господь повідомляє нам:
أَلَمۡ تَرَ إِلَى ٱلَّذِينَ أُوتُواْ نَصِيبٗا مِّنَ ٱلۡكِتَٰبِ يُؤۡمِنُونَ بِٱلۡجِبۡتِ وَٱلطَّٰغُوتِ وَيَقُولُونَ لِلَّذِينَ كَفَرُواْ هَٰٓؤُلَآءِ أَهۡدَىٰ مِنَ ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ سَبِيلًا
«Хіба ти не бачив тих, кому дана частина Писання? Вони вірують в джибта11 і тагута і говорять про невіруючих: «Ці слідують більш вірним шляхом, аніж віруючі»» (4:51).
Ці мулли благоволять невірним своїми словами і діями. Вчені, які відчувають комплекс неповноцінності перед лицем невіруючих, в дійсності стають частиною цієї ж системи. Придворні мулли — це ті вчені, які не представляють собою божественний шлях і підкоряються не своєму Господу, а світським властителям, при цьому видаючи себе за представників Ісламу. Вони виглядають дружелюбно, ніби вівці, але в їх серцях лунає милість до невірних.
Подібні люди відповідають образу «Балама» і відповідають типажу «придворного мулли», «вченого пригноблювачів», «релігійної фігури, угодної владі» в свідомості мусульман. Вони прагнуть щоб до них ставились так само, як до священиків і рабинів. Їх місія — це місія рабинів і священиків.
ٱتَّخَذُوٓاْ أَحۡبَارَهُمۡ وَرُهۡبَٰنَهُمۡ أَرۡبَابٗا مِّن دُونِ ٱللَّهِ وَٱلۡمَسِيحَ ٱبۡنَ مَرۡيَمَ وَمَآ أُمِرُوٓاْ إِلَّا لِيَعۡبُدُوٓاْ إِلَٰهٗا وَٰحِدٗاۖ لَّآ إِلَٰهَ إِلَّا هُوَۚ سُبۡحَٰنَهُۥ عَمَّا يُشۡرِكُونَ
«Вони визнали панами окрім Аллаха своїх первосвящеників і монахів, а також Месію, сина Марьям (Марії). Але ж їм було велено поклонятись тільки одному Богу, окрім якого немає іншого божества. Він вище того, що вони долучають в співтовариші!» (9:31).
Палацові мулли характеризуються тим, що приймають інших господ поруч з Аллахом. Вони прагнуть як взяти на себе владу над іншими, так і отримати покровительство від світської влади, не слідуючи божественним заповідям.
Палацові мулли — це вчені, які керують різноманітними організаціями, створеними для того, щоб під різними приводами і назвами змінити суть релігії Ісламу і переорієнтувати її на служіння сучасним політичним проектам. Вони використовують Іслам як інструмент для досягнення своїх цілей, спотворюючи його істину і основоположні цінності. Усі вчені, які намагаються створити адаптовану, паралельну версію релігії, відмінну від тієї, що встановив Аллах, можуть бути охарактеризовані як придворні мулли. Їх дії скеровані на розмивання основ Ісламу і перетворення його в інструмент, зручний для маніпуляції і контролю з боку світської влади.
Придворні мулли обманюють людей від імені Аллаха
Палацові султани потребують «лестячих релігійних діячів», щоб забезпечити собі легітимність, використовуючи авторитет релігії. Ці мулли, інтерпретуючи аяти про «улюль-амре», обманюють народ від імені Аллаха і закликають до покори свавільним, невірним і насильницьким властителям. Придворний мулла — це той, хто найбільш майстерно обманює людей під благовидним приводом. Всевишній Аллах говорить:
يَا أَيُّهَا النَّاسُ اتَّقُوا رَبَّكُمْ وَاخْشَوْا يَوْمًا لَّا يَجْزِي وَالِدٌ عَن وَلَدِهِ وَلَا مَوْلُودٌ هُوَ جَازٍ عَن وَالِدِهِ شَيْئًا إِنَّ وَعْدَ اللَّهِ حَقٌّ فَلَا تَغُرَّنَّكُمُ الْحَيَاةُ الدُّنْيَا وَلَا يَغُرَّنَّكُم بِاللَّهِ الْغَرُورُ
«О люди! Бійтесь вашого Господа і бійтесь того дня, коли батько ніяк не захистить свою дитину, а дитина — свого батька. Обіцянка Аллаха істинна, і нехай не спокушає вас мирське життя, і нехай спокусник (сатана) не спокушає вас відносно Аллаха» (31:33).
Хасан аль-Басрі викладав своїм учням в мечеті Басри, розташовуючи їх по колу: він знаходився в центрі, а найбільш уважні учні сиділи ближче до нього, тоді як ті, хто приходив тільки послухати, розташувались по краям. Одного разу він звернувся до любителів вигаданих хадісів, які ставили авторитет передачі вище істини, і сказав: «Відкиньте їх в найдальший прошарок кола (хашвія)». З того часу послідовники цієї тенденції стали відомі як «Хашвія» — ті, хто використовують знання для підтримання тиранії, представляючи дії пригноблювачів як благі справи для Умми. Хашвія з того часу продовжують своє існування у виді різних шкіл. Сьогодні серед тих, хто претендує на Іслам, є багато «прибічників релігійного оновлення», які складають явну більшість. Їх відмінною рисою, як зазначається у вищенаведеному визначенні, є інтерпретація релігії Аллаха згідно зі свавільними, невірними і пригноблюючими бажаннями, а також інтерес до рукотворних ідеологій, залишивши управління по релігії Аллаха. На їх думку, у держави не повинно бути релігії чи віри. Ісламська Держава так само не повинна існувати. Одне із основних стверджень полягає в наступному: «Не важливо, щоб держава ґрунтувалась на релігії або залежала від неї, важливіше, щоб вона була справедливою. Якщо держава справедлива, вона може бути і безрелігійною, а ті, хто управляють нами, можуть бути невірними».
Іудеї, на яких була покладений обов’язок нести Таврат (Тору) і жити по ньому, але які не виконали його, уподібнюються «віслюку, навантаженому книгами»12. По суті, це попередження тим, хто буде ставитись до Корану подібним чином. Придворні мулли — це віслюки фараонів, на спинах яких ті їздять. Вони також виступають в ролі мула, який везе дрова для костра Немруда.
Придворні мулли змішують істину з брехнею
Обертати істину в брехню, змішувати брехню з істиною і істину з брехнею — ось головна риса палацових мулл. Аллах Всемогутній застерігає:
وَلاَ تَلْبِسُواْ الْحَقَّ بِالْبَاطِلِ وَتَكْتُمُواْ الْحَقَّ وَأَنتُمْ تَعْلَمُونَ
«Не обертайте істину в брехню і не приховуйте істину, тоді як ви знаєте її» (2:42).
Ельмалили Мухаммед Хамді Язир (нехай змилується над ним Аллах) дає наступне пояснення даному аяту: «Зміст цього аяту дуже широкий; він зачіпає питання, які стосуються як знання, так і діяння. Аят охоплює хитрощі вчених, їх обман і підривну діяльність, а також заплутані справи торговців і неправомірні рішення суддів. В цілому він закликає: «Не обманюйте людей, не койте шахрайство». Проте перш за усе це висловлювання стосується наукової цінності. Існує багато людей, які спотворюють наукові істини, зловживають ними і спотворюють їх за своїми забаганками,відвертаючи від їх суті; вони позолочують мідь і продають її як золото».
Прийняття наукових істин, покора і повага до вчених є велінням Аллаха. Покора вказівкам вченого — це покора самому Аллаху. Таким чином, цінність вченого визначається їх прихильністю до знань та до їх тонкому підходу. Вчений, володіючий знаннями, є лише слугою Аллаха, який підкоряється і аятам. Цінність доказу не виходить від самого вченого, а від того, що він вказує на Всевишнього. Покора знанням і науковим даним обумовлена тим, що вони є фактами, створеними Аллахом. Обов’язком вченого є точне дослідження цих наукових істин і надання їх людям в умовах соціальної і культурної дійсності свого часу , не спотворюючи їх суті. В іншому випадку ті, хто підкоряються своїм пристрастям і роблять заборонене дозволеним, а дозволене забороненим, змішують істину з брехнею і не є справжніми вченими, а є тагутами. Визнання того, що так вчені володіють повноваженнями виносити рішення, нехай навіть і незначні, надає їм відчуття божественності13. Вони стають тагутами, які намагаються видавати фетви на користь тагутських режимів і немусульманських правителів, таким чином втрачаючи статус вчених. Вони нагадують ас-самірі14 — символічну фігуру, згадану в двадцятій сурі «Та Ха». Самаритянин, головна діюча особа в цій історії, після тимчасової відсутності пророка Муси (а.с.) примусив народ забути про приписи Аллаха і повернутись до язичницьких ритуалів. Цей приклад демонструє, як знання і наука можуть бути використані в служінні многобожжю. За відсутністю пророка Муси (а.с.) самаритянин просував поклоніння золотому тельцю, ухиляючись від єдинобожжя. Це показує, що найважливішим ворогом віри єдинобожжя протягом сторіч було многобожжя. Таким чином, придворні мулли, володіючи знаннями із Корану і його перекладів, стають дипломованими торговцями многобожжя, блукаючими серед Ісламської Умми.
Придворні мулли мають своє коріння в Дар уль-харб. У них немає можливості здійснювати свою діяльність в Дар уль-Іслям. Вони задоволені тим, що мусульмани живуть за законами невір’я. Конфлікт між вірою і невір’ям триває з часів пророка Адама (а.с.) і буде тривати до Судного дня. У цій боротьбі тих, хто змішує істину з брехнею і спотворює реальність, щоб збити людей зі шляху, в ісламській літературі називають «володарям якостей Даджаля». Ці люди роблять наклеп на Іслам, Коран і нашого Пророка Мухаммада (с.а.с.), намагаючись представити брехню як істину, а істину як брехню. Придворні мулли відносяться до прибічників тугъяну15. Серед тих, хто перебуває в тугъяні, можуть бути тирани, але не можуть бути вчені. Тим, хто прагне захищати науку і вчених, необхідно уникати придворних мулл, як вони уникають диявола, захищаючи себе і свої покоління від них так само, як від скажених собак.
Köklü Değişim Dergisi
Мустафа Челік
1 Мехмед Сейід народився в Ізімірі в одній із шляхетних родин. Його прадіди, включаючи відомого вченого ібн Малека, приїхали із Туркестану в санжак Айдин за запрошенням крупних представників родини Айдиноглу. Після закінчення правового училища в 1904 році, де він був кращим випускником свого курсу, він працював адвокатом в Ізмірі біля двох років. Він почав викладати усуль аль-фікх на правовому факультеті Дар уль-фунун, і подовжував це робити до своєї смерті. Після проголошення Епохи другої Конституції він вступив до політики і був обраний депутатом від Ізміру на виборах 1908 року, а також був обраний депутатом від цього ж міста на виборах 1912 і 1914 років. Після дворічного строку в Третьому меджлісі 13 листопада 1916 року він був членом Вищої ради (Аян меджлісі). Будучи членом лідерської групи османського суспільства «Єднання і Прогрес», в 1910 році він став віце-президентом фракції, а в 1911році став головою фракції. Його науковий вплив, обумовлений його прив’язаністю до медресе, робив його балансуючим елементом у суспільстві і активним посередником між фракціями. В умовах режиму перемир’я 1918 року він був одним із засновників тимчасової фракції «Оновлення», створеної деякими іттіхадчиками.
2 Протокол засідання Великого Національного Зібрання Туреччини — це документ, який містить усі офіційні записи і протоколи, які велись Великим Національним Зібранням Туреччини. Цей документ створений з метою фіксації проведення засідань зібрання, реєстрації прийнятих рішень і дискусій. Заявляється, що протокол грає важливу роль в демократичному процесі Туреччини, забезпечуючи прозорість роботи Зібрання. Цей документ, який містить інформацію про історію, рішення і дискусії Зібрання, зазвичай вивчається і аналізується істориками і дослідниками.
3 Абу Амір Абд Амр ібн Сайфі — чоловік із хусітів, який користувався в своєму народі повагою і якому усі підкорялись. Батько Ханзали аль-Гасіла. Він прийняв чернецтво у часи язичництва і носив чернецьке вбрання. Його називали «рахіб» — «чернець».
4 Умайя ібн Абу ас-Сальт ас-Сакафі (араб. أمية بن أبي الصَّلْت; ум. 626/630) — доісламський арабський поет, знавець стародавніх писань із Таіфу.
5 Імам аль-Куртубі, «Аль-Джамі лі ахкям аль-Куран», том 7, стор.321, вид.: р. Бейрут, 1965.
6 «Ас-Сірадж аль-Мунір шарх аль-Джамі ас-сагір», аль-Азізі, том 2, стор. 439.
7 «Аль-Джамі лі ахкям аль-Куран», імам аль-Куртубі, том 7, стор. 321, р. Бейрут, 1965.
8 Аль-Бухарі, «Ільм», 34; Муслім, «Ільм», 13, 14; «Муснад», 2/162.
9 «Канз аль-Уммаль», 10/28657.
10 «Канз аль-Уммаль», 10/28943; Ад-Дарімі, «Аль-Мукаддіма», 29.
11 Хоча були припущення, що це арабське слово, утворене шляхом трансформації останньої «син» слова «джибс» в «та», згідно перевагам лінгвістів, воно потрапило до арабської мови із івриту. Словарне значення — «людина, яка чинить опір істині, людина з духом, грубою поведінкою і слабким інтелектом». Є також декілька нещодавніх досліджень, в яких стверджується, що це слово пов’язано з давньоєгипетським ідолопоклонством (див. W. Atallah, стор. 78–79). Рагіб аль-Ісфахані («Аль-Муфрадат», п. «джибт») пише, що усе, чому поклоняються поруч з Аллахом, називається джибт. Відповідно, джибт включає в себе такі значення, як «усілякі ідоли, віщуни і магі, яким приписується надлюдська сила».
Тільки в одному аяті Священного Корану (сура «Ан-Ніса», 51 аят) слово «джибт» використовується для позначення іудеїв, які, хоча і були із Ахль уль-Кітаб (народу Писання), через свою заздрість говорили, що многобожники знаходяться на правильному шляху порівняно з мусульманами, і було сказано, що при такому відношенні вони увірували і послідували за тиранами і дияволами (тагут), які не прийняли істину. В тафсірі цього аяту говориться, що слово «джибт» може також означати «маг, віщун, диявол чи ідол» і що воно відноситься до Хуяйю ібн Ахтабу (в деяких ріваятах — до Кабу ібн аль-Ашрафу), лідеру іудеїв Бану Надіра і відомому ворогу Ісламу через його активну діяльність по відвертанню перших мусульман від своїх переконань. Також розповідається, що слова «джибт» і «тагут», які використовуються в Корані разом, символізують двох ідолів Курайша, перед якими деякі іудейські старійшини погодились приклонитись, щоб догодити многобожникам Курайша і створити єдність сил проти мусульман (див. Ібн Хішам, том II, стор. 561–562).
12 Сура «Аль-Джума», 5.
13 «Мова істинної релігії, мова Корану» («Hak Dini Kur 'an Dili»), Хамди Язир, том 4, 2513 стор., Стамбул, 1971.
14 Ас-Самірі (араб. السامري), самаритянин — в Корані чоловік, який спокусив народ Муси (Моїсея) за допомогою Золотого тельця. Слово «ас-Самірі» зустрічається в Корані тричі.
15 Слово «тугъян», яке у словнику означає «виходити за межі, збиватись зі шляху, переповнюватись», зустрічається в Корані з похідними тридцять дев’ять разів. В декількох аятах воно використовується в значеннях, таких як «хвилювання і переповнення води, відхилення погляду у бік, який відрізняється від заданої цілі, невагомість важелів через порушення рівноваги; сильний струс землі, великий землетрус, який знищив народи Ада і Самауда через їх непокору». В інших аятах, де присутня концепція тугъян, зазвичай мова йде про «перетин законних (дозволених) кордонів після того, як істина стала відомою» — це виражає усі види відхилень людей в релігійній і моральній сферах, так як жорстокість, несправедливість і насильство. Протягом історії Фараоні його прибічники, постійно відкидаючи божественний заклик, стали символом менталітету заперечення, і їх прояви аморальності згадуються в різних аятах з використанням терміну тугъян, який став терміном для позначення їх будь-яких негативних дій (наприклад, див. сури «Та Ха», 20/24, 43, 45; «Ан-Назіат», 79/17; «Аль-Фаджр», 89/11).