В окрузі одного із лісових сіл ведмедиця втратила дитинчат. Тварина сказилась і напала на пастуха, який, нічого не підозрюючи, пас своє стадо неподалік. На жаль, пастух загинув. Жителі села виконали останній обов’язок перед другом-пастухом: здійснили заупокійну молитву і поховали його. В ту ж ніч ведмедиця розкрила могилу і розірвала тіло пастуха. Жителі села зрозуміли, що ситуація серйозна... Вони вирушили до місцевої влади і виклали проблему: «Господин, в окрузі бродить буйний звір, який може напасти на кого завгодно, дітей і жінок... Давайте вирішимо цю проблему, поки не трапилось нещастя». Місцевий управляючий, нагадавши про заборону на полювання, відповів, що не може дати дозвіл: «Згідно закону про диких тварин №4915, ловити бурого ведмедя заборонено, і за це накладається штраф у розмірі 50 тисяч лір. Ви розумієте, у нас в країні є закон, який захищає ведмедів».
Це був один із випадків, який трапився і трапляються в лісових селах Причорномор’я Туреччини... Зараз ми бачимо, як бездомні собаки розривають людей в містах. Не в лісових селах, а в містах... В одному із житлових комплексів Стамбулу прибиральниця і садівник вивели двох бродячих собак за межі комплексу після того, як ті нападали на дітей. За скаргою одного із жителів комплексу 2 людини були оштрафовані на 14 тисяч лір за «психологічний тиск на собак» і «видворення їх із місця їх мешкання».
Ми неодноразово були свідками випадків, коли бродячі собаки ставали причиною загибелі людей, особливо дітей і літніх жінок...
Повертаючись до нашої теми... Чому ми почали нашу статтю саме з цих прикладів? Так само, як існують закони, які захищають ведмедів в лісових селах і собак у містах, у світі є закони, які захищають бродячих сіоністів і злочинців. Перших захищають національні закони, других — міжнародні. Невже це не робить наші міста і наш світ дикими джунглями, непридатними для життя? Події, які відбулись після 7 жовтня, продемонстрували, що у світі панує беззаконня, де хижаки і дикуни перебувають під захистом. Це дуже показово...
Це служить одним із доказів того, що всупереч ствердженням західних політичних теорій, сучасна держава не тільки не вивела людство із стану дикості, але й нормалізувала і увіковічнила варварство. Томас Гоббс, відомий як «автор теорії суверенітету сучасної держави», викладає свої ідеї в книзі «Левіафан». Це дійсно цікаво, і ті, хто цікавиться політичною теорією, зрозуміють, чому. Слово «левіафан» походить від давньоєврейського, взятого із Таврату (Тори, Вітхого Заповіту), і в перекладі означає «водне чудовисько». Невипадково Левіафан також є іменем середньовічного демона. На обкладинці книги Гоббса зображений саме цей монстр, що яскраво ілюструє те, як наш світ сьогодні перетворився в дикі джунглі. Адже цей монстр знаходиться в руках людей, які мають забаганки і бажання... Як говорить наш Господь:
وَلَوِ ٱتَّبَعَ ٱلْحَقُّ أَهْوَآءَهُمْ لَفَسَدَتِ ٱلسَّمَـٰوَٰتُ وَٱلْأَرْضُ وَمَن فِيهِنَّ ۚ
«Якщо права і закони будуть ґрунтуватись на забаганках і бажаннях людей (як це відбувається сьогодні), то небеса, земля і усе, що на них, буде зруйновано» (23:71).
Хіба це не те, що ми переживаємо сьогодні? А саме — руйнування усього, що на небесах і на землі.
Порок і дикість лежать в основі західної думки, складаючи суть капіталістичної ідеології. Західна думка звільнила людину від усіх релігійних, духовних, моральних і нравствених норм, опустивши її до рівня тварини, яка живе виключно для задоволення своїх інстинктів і органічних потреб. Вона виключила «цінності» із центру життя і замінила їх людськими бажаннями. В результаті із життя були витіснені будь-які «цінності», які обмежують особистість. Відносини між людьми неминуче стали ворожими і конфліктними в суспільстві, де на перший план вийшли фізичне задоволення і самореалізація. Таким чином, «людина стала вовком для людини». На рівні держав ця ситуація прийняла форму жорстокої боротьби, де сильний поїдає слабкого. В міждержавних відносинах утвердився порядок, в якому правий той, хто сильний, а його закон переважає. Те, що прийнято називати «міжнародним правом», насправді стало «правом сильного».
Промислово розвинуті країни, які є носіями цієї філософії життя, окупували території багатих природними ресурсами країн, щоб добувати необхідну їм сировину. Спочатку вони використали військову силу, потім перейшли до політичної і економічної експлуатації. Продовжуючи свою окупацію, вони вдались до безвитратному методу, який французький історик Марк Ферро назвав «колонізацією без окупації». Ці країни визнали незалежність на окупованих територіях, тому що ті вже стали наступниками колонізаторів в ідеологічному, культурному, політичному, економічному і правовому аспектах. Таким чином, ворожа окупація не закінчилась; вона лише змінила свою форму, і новий колоніалізм став більш витонченим, створюючи ілюзію того, що окупація завершилась.
Через міжнародні організації держави-окупанти повернулись на території, які вони покинули військовим шляхом. Тепер вони іменують себе «розвинутими країнами», а окуповані ними країни — «такими, що розвиваються». Використовуючи такі «милі» і «невинні» позначення, вони прагнуть примусити нас забути про те, що вони — загарбники, і внушають думку, що одного разу ми досягнемо рівня «розвинутих» країн» в межах цієї колоніальної системи.
Ці загарбники продовжували експлуатувати підкорені їм країни, вганяючи їх у борги під приводами «допомоги», «підтримки», «фондів» і так далі. Вони здійснювали економічну експлуатацію через такі інститути, як Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Всесвітня торгова організація (ВТО). Завдяки цим організаціям розвинуті країни зберігають своє економічне положення на верхівці піраміди, нав’язаючи країнам, які розвиваються, політику, скеровану на підживлення їх власних економік. Це відбувається через механізми, такі як зовнішня допомога, кредити і торгові угоди, які часто містять умови, вигідні для розвинутих краї. Замість того, щоб сприяти сталому економічному розвитку в країнах-реципієнтах, такі політики усугубляють залежність і перешкоджають реальному прогресу, створюючи систему, в якій добробут одних досягається за рахунок бідності інших. Таким чином, глобальна економіка виявляється структурованою так, що інтереси багатих країн забезпечуються за рахунок ресурсів і потенціалу таких, що розвиваються, що підкреслює глибинну нерівність у світовому порядку. При цьому розвинуті країни також втручались у внутрішні справи країн, які розвиваються, углибляючи їх залежність в обмін на надаваємі кредити. Такі втручання часто проявляються у виді рекомендацій по економічним реформам, політичним змінам і навіть підтримці певних політичних режимів, які б сприяли інтересам кредиторів. Це створює ситуацію, при якій країни-реципієнти стають залежними від зовнішніх кредиторів, втрачаючи можливість самостійно визначати свої економічні і стратегічні стратегії. В результаті, замість того, щоб розвивати власні економічні моделі, багато країн, які розвиваються, опиняються вимушеними слідувати встановленим західними країнами умовам, що лише підсилює їх уразливість і знижує шанси на сталий розвиток. Таким чином, цей процес не тільки зміцнює нерівність, але й перешкоджає створенню реальних можливостей для росту і поліпшення життя людей в цих країнах. Дивно, але ті факти, про які свідчить відомий американський економіст Джон Перкінс в своїй книзі «Нові зізнання економічного кілера», підтверджують, що ці організації проводять політику, більше небезпечну, аніж дії окупаційних армій.
Аналогічним чином Організація Об’єднаних Націй (ООН) представляє собою міжнародну організацію, від політичного впливу якої залежать країни світу. До її складу входять 193 члени, проте в Раді Безпеки, де приймаються важливі рішення, лише п’ять країн мають постійні повноваження: США, Росія, Китай, Великобританія і Франція1. Якщо одна із країн накладає вето на резолюцію, вона не приймається. Наприклад, під час конфлікту в Газі, незважаючи на те, що це питання неодноразово піднімалось на порядку денному Ради Безпеки, термінові рішення щодо припинення вогню були заблоковані американським вето. Коли мова йде про власні інтереси, США можуть використовувати свою політичну владу для прийняття рішень щодо військових дій, не дочекавшись схвалення Ради Безпеки ООН, як це трапилось під час вторгнення до Іраку. Як відомо, зброя масового ураження, яка була надана у якості виправдання для вторгнення, так і не була знайдена. Сполучені Штати використовують ООН для втручання в кризові ситуації згідно зі своїми імперськими інтересами. Розташовуючи війська в багатьох країнах під егідою «миротворчих сил ООН», вони розширяють свою окупаційну мережу через міжнародні організації. В даний час «миротворчі сили» розгорнуті в десятках точок по усьому світу, а Сполучені Штати мають біля 800 військових баз. За даними, чисельність військового персоналу на цих базах складає приблизно 180 тисяч людей, із яких 60-70 тисяч перебувають на Близькому Сході.
Цей порядок, нав’язаний світу як «міжнародне право», зараз захищає безконтрольних сіоністів... Учора він захищав безконтрольних сербів, які скоїли геноцид, вбивши 8 тисяч босняків в Сребрениці. Цей геноцид так само відбувся під наглядом миротворчих сил. В Іраку і Афганістані, в Африці, Східному Туркестані і на Близькому Сході в ході революційних процесів мільйони мусульман були вбиті безпосередньо під контролем міжнародних організацій. Наприклад, «сирійський м’ясник», який використав хімічну зброю проти свого народу, розглядається як «державний діяч». Він повернувся до Ліги арабських держав і нещодавно взяв участь в її засіданні. Ті ж міжнародні організації і право сьогодні захищають сіоністську агресію в Газі.
В міжнародній системі, яка захищає це потворне положення, цих коячих сваволю агресорів, є і кримінальний суд. До цього суду був поданий так званий «позов проти «Ізраїля»... Уявіть собі, міжнародний кримінальний суд в своєму вироку «Ізраїлю» навіть не сказав: «Необхідно негайно припинити вогонь, негайно припинити атаки...». Він майже вмовляв «Ізраїль», який вже декілька місяців коїть геноцид, гарантувати, що його армія не буде коїти геноцид в Газі.
Уявіть собі, що Міжнародний суд ООН відхиляє прохання Нікарагуа про тимчасову заборону на продаж Німеччиною зброї «Ізраїлю», у той час як різанина в Газі триває. У той час як справа триває в Міжнародному кримінальному суді, європейські країни і США продовжують надавати підтримку у виді боєприпасів протягом семи місяців.
Таким чином, існує міжнародний порядок і закони, які захищають безжальних сіоністів. Багато голів держав, міністри і високопосадовці «Ізраїля» є лідерами угрупувань, які масово знищували мусульман на палестинських територіях до 1948 року. Саме ці держави і очолювані ними міжнародні організації, такі як ООН, звертаються до цих кривавих терористів як до «представників держави», надаючи їм легітимність.
Нещодавно трапилась подія, яка викликала великий інтерес: представник «Ізраїля» в ООН розірвав угоду з ООН. Насправді це повинні були зробити керівники мусульманських країн. У розпал цього насильства їм треба було показати благородну реакцію, продемонструвавши свою ненависть до міжнародному праву та інститутам.
مَّآ أَنزَلَ ٱللَّهُ بِهَا مِن سُلْطَـٰنٍ ۚ
«…відносно яких Аллах не ниспослав ніякого доказу» (53:23).
Якщо б вони сказали: «Це не воля Аллаха», — і викинули усе це на звалище історії … тоді наші армії і політична воля, яка ними командує, звільнились би від своїх оков. Тоді вони могли б направити усі наші сили в потрібному руслі.
В будь-якому випадку, майбутнє належить нашій Уммі! Наша Умма — це найкраща община, обрана серед людства. Вона в один день встановить добро і правду, а зло і пригноблення зникнуть. Саме тому вона заслужила статус «кращої Умми».
كُنتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِٱلْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ ٱلْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِٱللَّهِ ۗ
«Ви є кращою із общин, як з’явилась на благо людства, наказуючи робити схвалюване, утримуючи від засуджуваного і віруючи в Аллаха» (3:110).
Умма, обрана Аллахом серед людей, — це найкраща община! Ви закликаєте до добру і запобігаєте злу!
Ви не можете підкорятись цій варварській системі, яка захищає безжальних сіоністів, і міжнародному праву, яке її підтримує!
Адже ви віруєте в Аллаха. Не може бути, щоб ті, хто служить Аллаху, підкорялись цій варварській системі!
Köklü Değişim Dergisi
Абдуррахім Шен
1 Автори Уставу Організації Об’єднаних націй порахували, що п’ять країн — Китай, Франція, Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) [правонаступником якого в 1991 році стала Російська Федерація], Об’єднане Королівство і Сполучені Штати — в силу їх ключової ролі у створенні Організації Об’єднаних націй будуть продовжувати відігравати важливу роль у підтриманні міжнародного миру і безпеки. Їм був наданий спеціальний статус постійних членів Ради Безпеки, а також спеціальне право голосування, відоме як «право вето». Згідно статті 27 Уставу ООН, рішення Ради Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев’яти членів Ради. Рішення Ради Безпеки по усім іншим питанням вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев’яти членів Ради, включаючи голоси, які співпадають, усіх постійних членів Ради, причому сторона, яка бере участь в суперечці, повинна утриматись від голосування при прийнятті рішення на підґрунті Розділу VI і на підґрунті пункту 3 статті 52.