Насправді, жоден із наведених вище прикладів перших конституцій не володіє характеристиками, які дозволяють повністю відповідати сучасному поняттю «конституція». Через цю причину, аналізуючи історичний процес появи цієї ідеї, джерела роблять акцент на «сучасний період». Увага зосереджується на конституційній діяльності XVIII сторіччя і пізніше, оскільки саме ці документи відповідають критеріям сучасної конституції. Так «Декларація прав людини і громадянина», прийнята у Франції в 1789 році, і «Декларація незалежності США», проголошена в 1776 році, розглядаються як перші кроки на шляху до сучасної концепції конституції. Конституція США 1787 року, розроблена в той же період, вважається найстарішою із діючих на сьогоднішній день конституцій у світі.
Насправді, першим у світі громадським договором, який мав ознаки конституції, є «Мединський документ» від 622 року н. е., підготовлений Пророком Мухаммадом (с.а.с.) після створення Ісламської Держави в Медині. Цей документ можна вважати першою спробою втілення ідеї конституції як в теоретичному, так і в практичному плані. Таким чином, «Мединська конституція», яка регулювала основи управління Ісламською Державою у мить її становлення, вважається першою повноцінною конституцією не тільки в історії Ісламу, але й у світовій історії.
Після XVIII сторіччя конституції «сучасного періоду» стали сприйматись як результат демократичної ідеї, яка виникла на тлі становлення капіталістичної ідеології, а також як інструмент захисту основних прав і свобод. Ці конституції виступають гарантією і символом усіх пихатих, але часто порожніх гасел цієї ідеології, таких як «національний суверенітет», «верховенство закону» і «права людини». В сучасних умовах нав’язування «незалежної і громадянської конституції» в країнах, які страждають від окупації і експлуатації капіталістичного світу — в так званих «країнах другого світу», — часто служить засобом придушення їх прагнень до істинної незалежності і прикриттям триваючої окупації і експлуатації. Саме тому для колоніального Заходу, який претендує на роль першопрохідника у цьому питанні, тільки конституції, створені в XVIII сторіччі і пізніше, визнаються значущими з точки зору їх ідеї і практичної реалізації.
Конституції представляють собою письмові тексти або норми звичайного права, які визнаються основним законом держави. Вони визначають форму правління, права і обов’язки громадян, а також повноваження і межі діяльності державних органів. Ці документи чи норми розглядаються як «громадські договори» і відображають угоду про те, що суверенні права над країною реалізуються державою згідно з їх положеннями. Конституції відрізняються за способом їх розробки, змістом, процесом прийняття, механізмом реалізації і системою контролю за їх дотриманням.
Конституції по формі укладання і тексту поділяються на писані і неписані (які ґрунтуються на нормах, традиціях і звичаях). Писані конституції — це документи, розроблені уповноваженими органами держави, де процедури їх прийняття і вступу в силу суворо регулюються самою конституцією. Неписані конституції — це норми і традиції, які стали частиною громадського укладу завдяки багаторічному застосуванню і підтримці з боку суспільства. Тому їх також називають «традиційними» конституціями чи конституціями «заснованими на звичаях». На сьогоднішній день Великобританія і Нова Зеландія, які розвинулись на основі колоніальної спадщини, є прикладами країн з неписаними конституціями. Також окупаційне сіоністське утворення, створене на мусульманських землях як політичний проект колоніальних держав, не має писаної конституції. Переважна більшість решти країн світу використовують писані конституції.
Конституції поділяються на два типи з точки зору змін їх тексту і статей. В так званих «м’яких» конституціях внесення змін до тексту і статті здійснюється так само, як і до будь-якого іншого закону. Компетенція парламенту по прийняттю законів співпадає з його повноваженнями по зміні конституції. Такі конституції, як правило, притаманні для країн, де політичний режим не викликає протиріч у суспільстві і де віровчення суспільства співпадає з релігійною основою держави. Прикладом таких країн можуть служити держави Західної Європи. В цих країнах конституційні зміни вносяться рідко і, як правило, тільки у випадку порушень функціонування суспільства в політичній, економічній чи правовій сферах.
Щодо так званих «жорстких» конституцій, то це конституції країн, де політичний режим знаходиться в протиріччі з суспільством і де переконання суспільства кардинально протилежні переконанням, на яких заснована держава. В таких країнах зміна конституції, її текстів чи статей вимагає подолання складних процедур. Для внесення поправок до конституції необхідно отримати кваліфіковану більшість — зазвичай 2/3 голосів в парламенті чи 3/5 голосів для того, щоб винести зміни на референдум чи голосування. Більше того, оскільки такі конституції розробляються з ціллю захисту існуючої системи, вони включають статті, які неможливо змінити або навіть запропонувати для зміни. Щодо причин...
Туреччина і аналогічні до неї країни, які можна охарактеризувати як «сателіти» і «підкорені держави», відносяться до цієї категорії з точки зору їх конституцій. Це пояснюється тим, що більшість таких країн є мусульманськими і представляють собою структури, які намагаються вижити в умовах панування колоніальних держав, іменуємих «великими державами», яким вони вимушені підкорятись, при цьому в їх суспільстві зберігається ісламська світоглядна основа (акида). Між великими державами/колоніальними державами триває постійна боротьба за вплив, і домінуюча сторона в цьому конфлікті розглядає зміну конституції як один із способів ослабити вплив супротивника і зміцнити свій власний. Через цю причину держави, які захопили вплив, намагаються перешкоджати внесенню легких змін до конституції, використовуючи для цього окремі статті.
Жорсткі конституції використовувались і продовжують використовуватись такими державами, як США, Великобританія і Франція, які є піонерами капіталізму і застосовують колоніалізм як метод експансії з миті скасування Халіфату. Основною ціллю цих конституцій був і залишається вплив на ісламські землі і збереження цього впливу. Ці держави використовували і продовжують використовувати жорсткі конституції як засіб боротьби одна з одною за вплив, а також як інструмент запобігання проти пробудження Умми і відновлення держави Халіфат, яка є єдиною структурою, здатною встановити цей вплив. Хоча такі конституції в основному поширені в мусульманських країнах, вони також зустрічаються в африканських країнах, часто називаємих «країнами третього світу», які протягом сторіч знаходились під гнітом експлуатації.
Конституції також поділяються на два типи: абстрактні і всеохоплюючі. Абстрактні конституції складаються із загальних рамок і стислих, лаконічних положень. Через цю причину їх часто називають «рамковими конституціями». Навпаки, так звані «казуїстичні конституції» представляють собою конституції, які містять довгі і детальні правила, в яких чітко визначені конкретні положення.
Іще один тип конституцій — це конституції, сформовані з урахуванням повноважень по контролю за конституційністю інститутів і законів. Ці конституції поділяються на дві моделі: «європейську» і «американську». В європейській моделі, до якої відноситься і Туреччина, задача перевірки відповідності здійснюється через «Конституційні суди», які є конституційними інститутами. В Туреччині Конституційний суд був створений згідно з Конституцією 1961 року, яка вступила в силу після військового перевороту 1960 року. В Європі приклади такого підходу сходять до 1920-х років. В американській моделі контроль за конституційністю інститутів і законів покладений на загальну судову систему, тобто на суди загальної юрисдикції.
Типи конституцій, які ми пояснювали до цього, відносяться до західних конституцій, які з’явились в XVIII сторіччі і пізніше, які вважаються «конституціями сучасної епохи», а також до конституцій, створених для регіонів, які перебувають під західним впливом. Тому основний момент, на якому мусульманам слід зосередити свою увагу в контексті типів конституцій, — це джерело і інтелектуальна (ідейна) основа конституції, тобто акида, на якій вона заснована.
З цієї точки зору конституції можна суворо розділити на «істинні» і «хибні». До «хибних» відносяться усі конституції у світі, де панує капіталізм, який називають сьогодні «сучасним світопорядком», які характеризуються такими ознаками, як повна незалежність, воля народу, демократія, права людини і т.д. Ці конституції є продуктами людського розуму, незалежно від того, як вони виражені, і кожна із них представляє собою конституцію куфру. Єдиною «істинною» конституцією є ісламська конституція, яка заснована на ісламській акиді, ідеях і вченнях, які із неї виходять. Таким чином, типи конституцій з точки зору акиди мусульманина, його світогляду і порядку життя, яке витікає із цієї акиди, виглядають наступним чином. Для мусульманина усі «хибні» конституції повинні бути відкинутими і їх треба уникати без винятку. Ці конституції є нічим іншим, як просто загальними знаннями, вплив яких на Умму повинен бути знищений, а на їх місці повинна бути встановлена ісламська конституція і управління.
Усі чуттєві моменти, які стосуються безбожних конституцій з точки зору мусульманина, аналогічні тим, що застосовувані до законів і постанов куфру. Конституція є основним законом держави. Вона визначає джерело суверенітету, структуру держави, межі її влади, права, обов’язки і відповідальність перед підданими, а також зобов’язання по відношенню до держави. Таким чином, конституція — це основа, на якій будуються усі інститути і організації держави і приймаються закони, яким люди повинні підкорятись. В цьому контексті усі заклади і організації, створені в державі, а також усі прийняті закони не повинні суперечити конституції. Інакше кажучи, усі закони і постанови, які засновані на конституційних принципах куфру і зобов’язують людей до підкорення, так само є проявом куфру.
Простіше кажучи, закон представляє собою наказ влади, адресований її підданим. По суті, закон можна визначити як «сукупність правил, які султан чи влада зобов’язують людей дотримуватись в їх взаємовідносинах». В західних системах право формулювати ці правила чи закони належить парламентам, хоча практика їх роботи може несуттєво відрізнятись. Парламенти здійснюють законодавчу діяльність від імені нації, яка вважається носієм суверенітету, і приймають закони чи статути, обов’язкові для виконання в різних сферах життя. Проте цей процес законотворчості, як би привабливо його не описували, по своїй суті суперечить ісламському світогляду, оскільки заснований на людському розумі, а не на ісламській акиді.
В Ісламі джерелом усіх хукмів, включаючи конституції і закони, є Ісламський Шаріат, який виходить із ісламської акиди, тобто від Всевишнього Аллаха. Закони, прийняті халіфом згідно з принципами Шаріату, стають обов’язковими для виконання народом. Ісламська акида вимагає, щоб мусульмани оцінювали конституції і закони, розділяючи їх на два види: «істинні» і «хибні». Хоча терміни «конституція» і «закон» мають універсальне значення, відмінність між їх істинністю і хибністю визначається джерелом хукму. Ця відмінність настільки велика, що подібна різниці між ніччю і днем.
وَمَا كَانَ لِمُؤۡمِنٖ وَلَا مُؤۡمِنَةٍ إِذَا قَضَى ٱللَّهُ وَرَسُولُهُۥٓ أَمۡرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ ٱلۡخِيَرَةُ مِنۡ أَمۡرِهِمۡۗ وَمَن يَعۡصِ ٱللَّهَ وَرَسُولَهُۥ فَقَدۡ ضَلَّ ضَلَٰلٗا مُّبِينٗا
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення. А хто ослухається Аллаха і Його Посланця, той впав в явну оману» (33:36).
Ібрахім Ер
1 Закони Хаммурапі (аккад. Inu Anum sîrum, «Коли найвищий Ану…» — заголовок, даний пізньовавилонськими переписувачами за першими словами тексту), також Кодекс Хаммурапі — законодавчий звід старовавилонського періоду, створений при царі Хаммурапі в 1750-х роках до н. е. Один із найдавніших правових пам’ятників у світі.
2 Конституція Солона була створена Солоном на початку 6 сторіччя до н. е. У часи Солона Афінська держава майже розвалилась в результаті розбіжностей між групами, на які розділилось населення. Солон хотів переглянути чи скасувати старі закони Драконта Афінського. Солон обнародував кодекс законів, який охоплював громадське і приватне життя, корисний ефект якого тривав довгий час після завершення його конституції.
3 Закони дванадцяти таблиць (лат. Leges duodecim tabularum) — звід законів в Давньому Римі в 451–450 рр. до н. е., регулюючих практично усі галузі. Представляють собою писане джерело Давнього Риму. Залишались основою римського публічного права до II ст. н. е.
4 Велика хартія вольностей (лат. Magna Carta, також Magna Charta Libertatum) — політико-правовий документ, який був складений у червні 1215 року на основі вимог англійської знаті до короля Іоанна Безземельного і захищав низку юридичних прав і привілей свобідного населення середньовічної Англії.
5 «Петиція про право» (англ. Petition of Right) — акт, представлений королю Карлу I від імені обох палат англійського парламенту 28 травня 1628 року і називаємий «другою великою хартією».
6 Білль про права (англ. Bill of Rights) — неофіційна назва перших десяти поправок до Конституції США, які закріплюють основні права і свободи людини і громадянина (поправки 1–4) і забезпечують механізм їх реалізації (поправки 5–10).