Як говориться в цьому абзаці, процитованому Явузом Адугітом, викладачем Університету Коджаелі, починаючи з перших філософів і до наших днів існували різні визначення і дискусії про поняття «свобода». Проте поняття «свобода» у якості філософського терміну в цілому може бути виражено як «прийняття людиною рішень згідно з власною волею, власним мисленням, незалежно від усіляких можливих зовнішніх впливів».
По суті, щоб зрозуміти людську сутність і, можливо, як вимогу людського інтересу до інтерпретації і формуванню життя, люди зосередились на понятті «свобода». Якщо простежити процес розвитку цієї концепції в історичному плані, то можна побачити, що людський розум був поставлений в центр, і цей розум був прийнятий як домінуючий елемент у розумінні і інтерпретації життя. Необхідність звільнення розуму для того, щоб виробляти рішення життєвих проблем, не піддаючись ніяким обмеженням на ділі, в бутті і діях, стала незаперечною передумовою і реальністю (!) сьогоднішнього дня.
В рамках такого розуміння свободи, особливо під керівництвом західних мислителів, тиск дуету «король-Церква» на суспільство намагалися зломити, і навіть набули успіху в цьому, проклавши шлях до сьогоднішньому «сучасному» розумінню суспільства.
Зазначимо іще одну відмінність, на яку тут треба звернути увагу. В епоху Просвіти на Заході можна говорити не тільки про фізичне рабство, але й про рабство ментальне. Оскільки Церква правила «від імені Бога», то всупереч їй неможливо було висунути незалежну від неї думку. Така ситуація суперечить людській природі, а усе, що суперечить людській природі, одного разу отримає відторгнення із тіла. В цьому контексті ідея «свободи» — для людей, які живуть на Заході — означає «звільнення від рабства». Позбавлення від рабства може бути приємним почуттям, але неминуче, що ця свобода без демаркованих кордонів породить покоління рабів. Під іменем «свободи» Захід скасував усі кордони, які дозволяють людині залишатись людиною, і відкрив двері неминучій загибелі.
Коли ми дивимось на ісламський світ, ми стикаємось зі збалансованим обмеженням. Іслам дав визначення мубаха і об’явив, що людина свобідна в тій області, рамки якої визначені мубахом. В цій області право вибору залишається за людиною. Проте Іслам за допомогою шаріатських положень (хукмів) закрив усі області, де розум не здатен виносити судження, і фактично захистив цим самим людину.
Цільовою аудиторією при формуванні так званого «свобідного суспільства» на Заході були жінки, і особливо — молодь. Уявлення про свободу, запроваджені у свідомість, були передані в робоче життя і суспільство в цілому через жінок з постаттю «свобідних жінок», і стверджувалось, що ці жінки користуються свободою, живучи так як їм хочеться. Таким чином, жінки перетворились в адаптер в передачі західних понять, таких як «свобода», молодим людям, і/або в інструмент в процесі розбещення загального соціального життя західними поняттями і установками.
Процес видалення жінок із їх часних/приватних/захищених зон і перетворення їх в «об’єкт», відкритий для експлуатації в громадському житті, який почався в західних суспільствах, поширився на мусульманські країни за допомогою різних аргументів і нав’язувань.
Ані релігія, ані звичаї не брались до уваги, коли мова йшла про висунення жінок на перший план в громадському житті; навпаки, ці питання відкрито проголошувались головними ворогами, пригноблюючими жінок. «Два основних способи позбавити жінок свободи — це обмежити їх домом і домашньою турботою і позбавити їх знань»[2], «Такі питання, як обов’язкове носіння жінками єдиної форми одягу, виконання жінками певних робіт, відсторонення жінок від адміністративної роботи і вступ жінок до шлюбу одразу після статевого дозрівання, свідчить про о сексистські тенденції в релігіях», «Інституціоналізовані релігії стверджують, що контроль над жінками є природною необхідністю. Такі практики, як те, що чоловік є головою родини, що розлучення — це однобічний акт, який може бути здійснений чоловіком в однобічному порядку, що жінка не може отримати рівну частку у спадку і що слово жінки не може бути прийнято у якості доказу в юридичних питаннях — усе це скеровано на те, щоб жінка знаходилась під контролем чоловіка. Патріархат, який робить чоловіків вище за жінок в усіх сферах життя, ставить чоловіків в положення влади, яка контролює і обмежує жінок в усіх видах соціальної діяльності, окрім роботи по дому. Існують релігійні правові системи, які приймають природну реальність, що жінки не можуть діяти раціонально і контролювати себе в силу своєї природи. Ідея про те, що чоловік є хазяїном жінки і що жінка потребує опіки чоловіка, є однією із центральних ідей в релігійних традиціях», «Релігії повинні оновлюватись, розуміючи природну реальність жінок, а не розглядаючи їх через патріархальну призму. Релігія, яка не оновлює свій погляд на жінок, не може нічого сказати людству в ім’я духовності і моральності»[3], — завдяки саме таким міркуванням в очах молоді створюється уявлення про те, «яким чином жінки можуть стати свобідними», що закликано зруйнувати престиж і авторитет релігії. Таким чином, ставиться задача, щоб молоді люди стали ворогами Ісламу.
У відповідь на ці забобонні переконання, системи і концепції, такі як секуляризм, демократія, лібералізм і свобода, були вказані як єдиний вихід, який нібито звільняє жінок від оков(!): «Спосіб продемонструвати цінність людської рівності між чоловіком і жінкою без гендерної дискримінації полягає не в переосмисленні релігійних джерел, не в піднесенні прав, нібито наданих жінкам в релігійному праві, і не в пошуку прикладів високого статусу жінок у втрачених сторінках історії. В сучасний період рівність між чоловіками і жінками була систематизована разом з цінностями свободи, демократії і прав людини. Еталоном рівності між жінками і чоловіками є права людини, індивідуальні свободи і демократія»[4].
Західні норми, які гласять, що «свобода досягається через досягнення економічної свободи», передбачають що цей процес повинен підтримуватись міжнародними інститутами і місцевими урядами, щоб прокласти шлях для досягнення жінками економічної свободи. Якщо в минулому участь жінок в економічному процесі не схвалювалась, то після стимулювання і пропаганди жіноча зайнятість і участь жінок в діловому житті стали неминучими.
На жаль, після сприйняття того, що проблеми, з якими стикаються жінки, не пояснюються, і що жінки, які досягли економічної незалежності, свобідні навіть в рекламі, у нашої молоді формується думка, що «якщо жінка свобідна від тиску релігії, звичаю, суспільства/району, чоловіка (мужа, брата, батька), родини і так далі, якщо вона свобідна і незалежна, то вона буде щаслива».
Але чи так це насправді? Чи дійсно жінка сьогодні звільнена, або вона перебуває під ярмом різних пригноблюючих елементів? Чи є жінка, яку відсторонили від родини, чоловіка, суспільства і релігії, і включили у виробництво, роботу і службове життя, жінкою, яка користується благами «свободи(!)», або вона «товар/об’єкт», чий захисний прошарок був зламаним і став відкритим для усіх видів нападок і експлуатації?
Якщо конкретизувати це питання, то у той час як служіння батькам або чоловіку вдома зображується як «рабство» і «відсталість», робота прибиральницею чи офіціанткою в будь-якому місці подається як «свобода» і «підйом на ноги». Крім того, в деяких місцях від жінок вимагається певна статура, певна краса і певний стиль одягу. В іншому випадку вони не зможуть працювати в цих місцях. Наприклад, для роботи стюардесою вимагається певна вага. Для того, що працювати секретарем, як правило, необхідно бути красивою і привабливою. Тому значну частину отриманих грошей доводиться витрачати на підтриманні фізичної форми і на догляд за собою. Капіталістична система робить майже обов’язковою роботу жінок в родинах, які ледве зводять кінці з кінцями. В родині тільки роботи батька недосить для забезпечення домашнього господарства; матір і діти вимушені влаштовуватись на роботу. Для того, щоб це не сприймалось як щось незвичайне, капіталізм вихваляє і постійно заохочує жіночу зайнятість. В деяких регіонах жінок навіть використовують у якості дешевої робочої сили.
Тепер необхідно задатись питанням: чи роблять ці витрати і труднощі працюючу молодь і жінок свобідними, або усе ж таки вони роблять їх рабами «світу бізнесу»?
Молоді чоловіки, як і жінки, на жаль, є групою, найбільш схильної до концепції свободи. Ми говоримо про молодь, яка поневолена своїм нафсом, бажаннями і забаганками, пристрастями і задоволеннями. Очевидно, що різні спортивні галузі (в тому числі футбол), музика, мода, кіно, іноземні мови і західна культура використовуються у якості інструментів поневолення. Молодь — як найбільш впливових індивідів суспільства споживання — роблять рабами матеріалістичної залежності від матерії і речей (і, отож, від тих, хто їх виробляє і продає). Сьогодні люди поневолені і закабалені майном і товарами, такими як дома, автомобілі, телевізори, комп’ютери, побутова техніка, ігрові приставки, меблі і так далі, які вони купують, щоб «полегшити собі життя і вести більш продуктивний образ життя». Щоб отримати їх, люди терплять усілякі можливі труднощі і позбавлення: вони направляють свою зарплату на внески і виплати по цим статтям, а якщо прибутків не вистачає, вони можуть взяти банківський кредит і влізти у борги і відсотки, які перевищують їх прибуток. Це пов’язано з тим, що в масовій культурі побутує думка, що без таких можливостей і благ неможливо насолоджуватись життям.
Існує також аспект невдоволеності. Культура споживання, якою накачують людей, робить їх ненаситними, і їм прямо чи косвенно радять завжди прагнути до «кращому» і «більш красивому». Така ситуація після себе залишає нас з молоддю, яка не отримала від життя того, чого чекала, яка невдоволена і, отож, втягнута в депресію.
Зухвала і безрозсудна поведінка молодих людей, які з’являються на таких платформах, як «TikTok», «YouTube» та «Instagram», з ідеєю стати багатими і знаменитими за короткий час, є проявом концепції свободи і думки, що «для досягнення цілі усе дозволено».
Капіталізм виступає за «свободу володіння власністю». Але в законодавстві і на практиці багаті стають багатше, тому що лазівки в законі завжди працюють на їх користь. Більшість нечесних способів отримання грошей відкриті для багатих або для організацій на кшталт «мафії», які дозволяють багатим робити те, що вони хочуть. Вони можуть легко ухилятись від сплати податків і контрабандою перевозити наркотики. Таким чином, вони можуть набути такі багатства, як автомобілі, дома, вілли, яхти і квартири, до яких прагнуть багато людей у світі. Простим людям важко розбагатіти подібним чином. Як раз у цей час відкрився шлях до заробляння легких грошей через Інтернет. Ця важкодоступна можливість для молодих людей, які прагнуть до життю багатих, як і ті, хто намагався проявити різні таланти в тисячі різних постатей, щоб стати знаменитим в телепрограмах до появи Інтернету. Мабуть, важко сказати, що ідея «заробити легкі гроші» в усьому цьому сприйнятті є ідеєю, яка виникла і були висунута в маси. Більше того, ділячись своїми постами на «TikTok», «YouTube»і так далі, молоді люди вимушені діяти згідно з тим, на що більше усього «клікають». Навіть спочатку, щоб бути прийнятими аудиторією на цих платформах, їм доводиться вкладати гроші і купувати підписчиків, або вступати у групи, де створюються взаємні підписчики, не зв’язані ніякими критеріями (такими як шаріатські хукми і так далі), і «лайкати» і ділитись повідомленнями решти володарів сторінок в групі. Чи є ці «витрати» свободою, або усе ж таки це є поневоленням «світу медіа»?
Як видно, ми не намагаємось прокоментувати і інтерпретувати ситуацію, ми лише надаємо факти і перераховуємо наслідки. Трагікомічно і те, що молоді люди, охоплені усіма цими уявленнями, ставляться до мусульманської молоді як до «реакціонерів» і «фанатиків», які, у свою чергу, працюють з розумінням, що ризк — від Аллаха, через що не скаржаться на свою долю; які використовують такі медійні медіаресурси, як «Facebook» і «YouTube», намагаючись познайомити світ з релігією Аллаха, а також бажають побудови родини.
Капіталізм поширив ці хибні ідеї, використовуючи демократію, засоби масової інформації, систему освіти і закони, які знаходяться в його розпорядженні, і зробив нашу молодь рабами епохи, при цьому внушивши їй, що нібито вона свобідна. А оскільки ніяке рабство не дає спокою, наша молодь нещасна. Ця ситуація черговий раз нагадує нам про наш обов’язок і відповідальність у справі порятунку наших дітей від «свободи», «користі», «індивідуалізму», «егоїзму», «безрозсудності», «розчарування» та інших гілок капіталістичного спрута.
Ця відповідальність можлива тільки при наявності встановлених Аллахом законів, які відповідають природі людини, системи освіти, яка роз’яснює ці закони, системи правління Ісламу, всередині якою мають місце медійні ресурси, і обіцяної Пророком (с.а.с.) держави Праведного Халіфату.
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱسۡتَجِيبُواْ لِلَّهِ وَلِلرَّسُولِ إِذَا دَعَاكُمۡ لِمَا يُحۡيِيكُمۡۖ وَٱعۡلَمُوٓاْ أَنَّ ٱللَّهَ يَحُولُ بَيۡنَ ٱلۡمَرۡءِ وَقَلۡبِهِۦ وَأَنَّهُۥٓ إِلَيۡهِ تُحۡشَرُونَ
«О, ті, які увірували! Відповідайте Аллаху і Посланцю, коли він закликає вас до того, що дарує вам життя. Знайте, що Аллах — між людиною та її серцем, і що ви будете зібрані до Нього» (8:24).
Туба Сіврен
1. «Стисла історія свободи», Явуз Адугіт (викладач Університету Коджаелі, кафедра філософії).
2. «Переламні моменти звільнення жінок», Осман Бахадир, sarkac.org
3. «Жінка в лещатах релігії і патріархату», проф. д-р Білял Самбур (член факультету Університету імені Йилдирима Беязита в Анкарі), «Asharq Al-Awsat».
4. «Жінка в лещатах релігії і патріархату», проф. д-р Білял Самбур (член факультету Університету імені Йилдирима Беязита в Анкарі), «Asharq Al-Awsat».