Заперечувачі Сунни — це ті, хто не приймає на себе зобов’язання підкоритись Мухаммаду (с.а.с.), і тому вони критикують і роблять наклеп щодо таких питань, як тексти хадісів, передавачі хадісів і процес їх збирання. Вони погрузли в невігластв і порочності. У той час, як деякі із них заперечують Сунну відкрито, інші заперечують Сунну, чіпляючись за виправдання, що вони зіставляють хадіси з Кораном і потім вже згідно з цим приймають або відкидають Сунну, а також вони прикриваються цитуванням у якості доказу вигаданого хадісу. Обидві групи використовують гасло: «Нам досить Книги Аллаха!». Проте ті, хто відноситься до другої групи, більш небезпечні, тому що у той час, як перші відкидають Сунну, другі вводять в оману багатьох людей, зіставляють Сунну з Кораном згідно з їх власним розумінням, не будучи обмеженими якими-небудь правилами і роблячи висновки, виходячи із своїх бажань.
Хоча ці групи виникли по різним причинам, коріння таких мислителів, називаємих «коранітами»», уходять в перше сторіччя Ісламу. В нещодавній історії англійці, які вдерлись до Індії, були приголомшені вірністю народу Індії Ісламу і османському халіфу. Особливо після того, як султан Абдульхамід II зійшов на трон в 1876 році і почав діяльність по подальшому зміцненню зв’язків всередині Ісламської Умми через інститут Халіфату [1], британці почали працювати через сходознавців, місіонерів і політиків [2], щоб відволікти індійських мусульман від Ісламу, з одного боку, і від покори Османському Халіфату — з іншого. Починаючи з останньої чверті XIX сторіччя, такі люди, як Абдуллах Джакралаві, Ахмадуддін Амрітсарі, Гулам Ахмед Первез і особливо Сейід Ахмед Хан, були піонерами цього руху. Вони привели до появи фітни, називаємої «коранітами», «тлумачами» чи «заперечувачами Сунни».
На думку цих людей, які стверджують, що немає необхідності в Сунні і що одного Корану досить в усіх питаннях, Сунна не є Одкровенням від Аллаха. Що це тільки слова, які люди приписують Посланцю Аллаха (с.а.с.), і вони не мають під собою ніяких підстав, оскільки Аллах обіцяв захистити тільки Коран, і не обіцяв захищати Сунну [3]. Джакралаві і його послідовники зробили помилку, стверджуючи, що при жодних обставинах неможна слідувати за Посланцем Аллаха (с.а.с.), говорячи: «Нам було приписано слідувати тільки тому, що Аллах ниспослав через Одкровення. Навіть якщо ми припустимо, що приписування деяких хадісів Посланцю Аллаха (с.а.с.) настільки визначено, що не залишає місця для сумнівів, ми усе одно не повинні слідувати йому, тому що Сунна не є Одкровенням» [4]. Вони дотримувались абсурдного ствердження, що якщо слідувати Сунні і судити по ній, то Аллаху буде приписаний ширк [5]. Вони інтерпретували аяти Корану по своєму бажанню і висували багато інших стверджень, щоб підкріпити свої думки у відношенні заперечення Сунни.
В дійсності, головним чинником, стоячим за їх думками, було бажання британців зруйнувати Османський Халіфат, розірвати Ісламську Умму на частини і спотворити Іслам. Другий важливий момент — перетворити Іслам у спотворену релігію, по якій неможливо жити, яка відірвана від життя і рішення людських проблем подібно іудаїзму і християнству, перетворити мусульман в общини, які підкоряються хукмам невіруючих.
Проте ситуація — певно не така, як вони стверджують. Сунна, як і Коран, є Одкровенням і джерелом закону. Ми, як мусульман, повинні підкорятись словам, вчинкам і мовчазному схваленню Посланця Аллаха (с.а.с.). А Сунна — це слова, вчинки і мовчазне схвалення Посланця Аллаха (с.а.с.). Те, що було передано від сподвижників у якості мавкуфа, так само вважається Сунною [6]. Неможливо зрозуміти і жити по Корану без Сунни. Цей момент зафіксований в багатьох аятах.
Всевишній Аллах повідомляє, що Сунна є Одкровенням від Аллаха:
قُلۡ إِنَّمَآ أَتَّبِعُ مَا يُوحَىٰٓ إِلَيَّ مِن رَّبِّيۚ
«Скажи: «Я слідую тільки за тим, що навіюється мені в Одкровенні від мого Господа» (7:203),
وَمَا يَنطِقُ عَنِ ٱلۡهَوَىٰٓ ٣ إِنۡ هُوَ إِلَّا وَحۡيٞ يُوحَىٰ
«Він не говорить по забаганці. Це — усього лише навіюване йому Одкровення» (53:3,4),
قُلۡ إِنَّمَآ أُنذِرُكُم بِٱلۡوَحۡيِۚ
«Скажи: «Я застерігаю вас за допомогою Одкровення» (21:45).
Всевишній Аллах повідомив нам, що мудрість була явлена Посланцю Аллаха (с.а.с.) разом з Кораном:
كَمَآ أَرۡسَلۡنَا فِيكُمۡ رَسُولٗا مِّنكُمۡ يَتۡلُواْ عَلَيۡكُمۡ ءَايَٰتِنَا وَيُزَكِّيكُمۡ وَيُعَلِّمُكُمُ ٱلۡكِتَٰبَ وَٱلۡحِكۡمَةَ
«Таким же чином Я відправив до вас Посланця із вашого оточення, який читає вам Наші аяти, очищує вас, навчає вас Писанню і мудрості» (2:151),
وَأَنزَلَ ٱللَّهُ عَلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ وَٱلۡحِكۡمَةَ
«Аллах ниспослав тобі Писання і мудрість» (4:113).
Вклавши деякі думки щодо слова «мудрість» в 151-му аяті сури «Аль-Бакара», ат-Табарі сказав: «На наш погляд, правильною серед цих думок є наступна: «Мудрість — це знання про хукми Аллаха, які не можуть бути пізнані людським розумом, окрім як через роз’яснення і знання Посланця Аллаха (с.а.с.)» [7].
Всевишній Аллах в багатьох аятах повеліває підкорятись Посланцю Аллаха (с.а.с.):
قُلۡ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَٱلرَّسُولَۖ
«Скажи: «Підкоряйтесь Аллаху і Посланцю» (3:32),
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَأَطِيعُواْ ٱلرَّسُولَ
«О, ті, які увірували! Підкоряйтесь л Аллаху, підкоряйтесь Посланцю» (4:59),
مَّن يُطِعِ ٱلرَّسُولَ فَقَدۡ أَطَاعَ ٱللَّهَۖ
«Хто підкоряється Посланцю, той підкоряється Аллаху» (4:80),
وَمَآ ءَاتَىٰكُمُ ٱلرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَىٰكُمۡ عَنۡهُ فَٱنتَهُواْۚ وَٱتَّقُواْ ٱللَّهَۖ إِنَّ ٱللَّهَ شَدِيدُ ٱلۡعِقَابِ
«Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам. Бійтесь Аллаха, адже Аллах суворий в покаранні» (59:7).
Аллах повідомляє, що Сунна подібна Корану.
В Коране говориться, що підкорення рішенню, даному Посланцем Аллаха (с.а.с.), є вимогою віри:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати в душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).
Коран застерігає від непокори велінням Посланця Аллаха (с.а.с.):
فَلۡيَحۡذَرِ ٱلَّذِينَ يُخَالِفُونَ عَنۡ أَمۡرِهِۦٓ أَن تُصِيبَهُمۡ فِتۡنَةٌ أَوۡ يُصِيبَهُمۡ عَذَابٌ أَلِيمٌ
«Нехай же стережуться ті, які чинять опір його волі, як би їх не спіткала спокуса або не спіткали тяжкі страждання» (24:63).
Всевишній Аллах стверджує, що віруючі чоловіки і жінки не мають права виражати незгоду з рішенням, винесеним Посланцем Аллаха (с.а.с.), і заявляє наступне:
وَمَا كَانَ لِمُؤۡمِنٖ وَلَا مُؤۡمِنَةٍ إِذَا قَضَى ٱللَّهُ وَرَسُولُهُۥٓ أَمۡرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ ٱلۡخِيَرَةُ مِنۡ أَمۡرِهِمۡۗ وَمَن يَعۡصِ ٱللَّهَ وَرَسُولَهُۥ فَقَدۡ ضَلَّ ضَلَٰلٗا مُّبِينٗا
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення. А хто ослухається Аллаха і Його Посланця, той впав в очевидну оману» (33:36).
На думку усіх вчених, Сунна роз’яснює те, що в Корані неясно, робить абсолютне визначеним, загальне конкретним і роз’яснює двозначне. Сунна детально розкриває загальні положення аятів, які відносяться до намазу, посту, закяту і паломництву, і повідомляє спосіб їх запровадження і застосування на практиці. Можна навісти багато прикладів щодо цього. Ось деякі із них:
Сунна пояснює незрозумілі слова в Корані. В ту мить, коли був ниспосланий аят:
ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ وَلَمۡ يَلۡبِسُوٓاْ إِيمَٰنَهُم بِظُلۡمٍ أُوْلَٰٓئِكَ لَهُمُ ٱلۡأَمۡنُ وَهُم مُّهۡتَدُونَ
«Ті, які увірували і не облекли свою віру в зульм, перебувають в безпеці, і вони слідують прямим шляхом» (6:82), —
сподвижники, хоча вони дуже добре знали арабську мову, були занепокоєні значенням слова «зульм» (утискання) в аяті і сказали: «О, Посланець Аллаха, хто із нас не робить зульма (зла) у відношенні себе?», — на що Посланець Аллаха (с.а.с.) пояснив їм, що це слово означає не злодіяння, а ширк [8].
Священний Коран робить намаз обов’язковим в багатьох аятах, але не зупиняється на цьому детально.
В аяті:
إِنَّ ٱلصَّلَوٰةَ كَانَتۡ عَلَى ٱلۡمُؤۡمِنِينَ كِتَٰبٗا مَّوۡقُوتٗا
«Воістину, намаз приписаний віруючим в певний час» (4:103), —
не вказано кількість і точний час цих намазів. Проте Посланець Аллаха (с.а.с.) показав характер намазу, часу намазів, кількість ракятів і рукнів (стовпів) намазу, сказавши:
صَلُّوا كَمَا رَأَيْتُمُونِي أُصَلِّي
«Робіть намаз так, як це роблю я!» [9].
Священний Коран зробив закят обов’язковим, але не вказав, з яких товарів і в якому порядку, кількості і розмірах треба виплачувати закят. З цієї причини усі деталі закяту були роз’яснені і застосовані Сунною.
Коли був ниспосланий аят:
وَكُلُواْ وَٱشۡرَبُواْ حَتَّىٰ يَتَبَيَّنَ لَكُمُ ٱلۡخَيۡطُ ٱلۡأَبۡيَضُ مِنَ ٱلۡخَيۡطِ ٱلۡأَسۡوَدِ مِنَ ٱلۡفَجۡرِۖ
«Їжте і пийте, поки ви не зможете відрізнити білу нитку світанку від чорної» (2:187), —
сподвижники взяли білі і чорні нитки, поклали їх під свої подушки і спостерігали усю ніч: вони чекали миті, коли їх можна буде відрізнити одна від одної. Коли ця ситуація дійшла до Посланця Аллаха (с.а.с.), він пояснив їм наступне:
إِنَّمَا ذَلِكَ سَوَادُ اللَّيْلِ وَبَيَاضُ النَّهَارِ
«Тут мов йде про темряву ночі і білизну дня» [10].
В Священному Коране сказано:
وَأَحَلَّ ٱللَّهُ ٱلۡبَيۡعَ وَحَرَّمَ ٱلرِّبَوٰاْۚ
«Але Аллах дозволив торгівлю і заборонив лихварство» (2:275).
Проте Посланець Аллаха (с.а.с.) перерахував відсоткові товари, сказавши:
اَلذَّهَبُ بِالذَّهَبِ وَالْفِضَّةُ بِالْفِضَّةِ وَالْبُرُّ بِالْبُرِّ وَالشَّعِيرُ بِالشَّعِيرِ وَالتَّمْرُ بِالتَّمْرِ وَالْمِلْحُ بِالْمِلْحِ مِثْلًا بِمِثْلٍ يَدًا بِيَدٍ فَمَنْ زَادَ أَوِ اسْتَزَادَ فَقَدْ أَرْبَى الْآخِذُ وَالْمُعْطِي فِيهِ سَوَاءٌ
«Обмінювати золото на золото, срібло на срібло, пшеницю на пшеницю, ячмінь на ячмінь, фініки на фініки і сіль на сіль треба в рівній мірі і з розрахунком на місці. Ну а хто прибавить [понад цього] або почне вимагати прибавити, той скоїть ріба; той, хто бере і той, хто дає, тут рівні [в гріху]» [11].
Коран в 23 і 24 аятах сури «Ан-Ніса» в загальних рисах розкрив список тих, з ким дозволено укладати шлюб, а з ким ні, а далі повідомив, що на решті жінок одружуватись дозволено:
وَأُحِلَّ لَكُم مَّا وَرَآءَ ذَٰلِكُمۡ أَن تَبۡتَغُواْ بِأَمۡوَٰلِكُم مُّحۡصِنِينَ غَيۡرَ مُسَٰفِحِينَۚ
«Вам дозволені решта усіх жінок, якщо ви добиваєтесь їх за допомогою свого майна, дотримуючись цноти і не віддаючись розпусті» (4:24).
Що стосуєтьсь Сунни, то Пророк (с.а.с.) заборонив жінці та її рідній тітці по маминій чи батьківській стороні бути заміжньою за одним і тим же чоловіком одночасно, сказавши:
لَا يُجْمَعُ بَيْنَ الْمَرْأَةِ وَعَمَّتِهَا، وَلَا بَيْنَ الْمَرْأَةِ وَخَالَتِهَا
«Неможна одночасно бути чоловіком жінки та її тітки по батьківській чи материнській лінії» [12].
Також Посланець Аллаха (с.а.с.) повідомив, що не можуть одружуватись один з одним ті, хто годувався молоком у однієї жінки, сказавши:
يَحْرُمُ مِنَ الرَّضَاعَةِ مَا يَحْرُمُ مِنَ الْوِلاَدَةِ
«Молочне родство робить забороненим те ж, що й кровне» [13].
В другому хадісі Пророк (с.а.с.) ввів деякі обмеження на розподіл спадку перед смертю, сказавши:
فَلَا وَصِيَّةَ لِوَارِثٍ
«Неможна залишати заповіт спадкоємцю!» [14].
З одного боку, Священний Коран забороняє мертвечину і кров [15], але у той же час дозволяє ловити і їсти морську дичину [16]. Сунна ж за допомогою наступних двох хадісів конкретизувала загальне ствердження про мертвечину і кров:
هُوَ الطَّهُورُ مَاؤُهُ، الْحَلَالُ مَيْتَتُهُ
«Вода моря чиста, а його мертвечина — дозволена» [17],
أُحِلَّتْ لَنَا مَيْتَتَانِ وَدَمَانِ فَأَمَّا المَيْتَتَانِ فَالْحُوتُ وَالْجَرَادُ وَأَمَّا الدَّمَانِ فَالْكَبِدُ وَالطِّحَالُ
«Нам дозволено (вживати в їжу) дві мертвечини і два види крові. Що стосується двох мертвечин, то це риба і сарана, а що стосується двох видів крові, то це печінка і селезінка» [18].
Знов же, Коран приписав, що чоловік повинен отримати у спадок в два рази більше, аніж жінка. [19], і не зробив ніяких відмінностей у цьому відношенні, у той час як Сунна перерахувала чинники, які перешкоджають успадковуванню, а саме — невір’я і вбивство:
لَا يَرِثُ الْكَافِرُ الْمُسْلِمَ، وَلَا الْمُسْلِمُ الْكَافِرَ
«Невірний не може успадковувати від мусульманина, і так само мусульманин не може успадковувати від невірного» [20],
وَلاَ يَرِثُ الْقَاتِلُ شَيْئاً
«Вбивця нічого не успадковує (не може успадкувати)» [21].
Коран приписував відсікання руки [22] за крадійство, але не дає ніяких подробиць про це. Сунна ж стверджує, що рука буде відрубана тільки за крадіжку на суму більше чверті динара (1,0625 грама золота) [23], а також повідомляє рамки відрізання і те, якої руки це торкнеться.
Коран використав загальне ствердження про м’ясо решти усіх інших тварин:
قُل لَّآ أَجِدُ فِي مَآ أُوحِيَ إِلَيَّ مُحَرَّمًا عَلَىٰ طَاعِمٖ يَطۡعَمُهُۥٓ إِلَّآ أَن يَكُونَ مَيۡتَةً أَوۡ دَمٗا مَّسۡفُوحًا أَوۡ لَحۡمَ خِنزِيرٖ فَإِنَّهُۥ رِجۡسٌ أَوۡ فِسۡقًا أُهِلَّ لِغَيۡرِ ٱللَّهِ بِهِۦۚ
«Скажи: «Із того, що дано мені в Одкровенні, я нахожу забороненим вживати в їжу тільки мертвечину, пролиту кров і м’ясо свині, яке (або яка) є поганою, а також недозволене м’ясо тварин, заколотих не заради Аллаха» (6:145).
Сунна ж забороняє вживання в їжу домашних віслюків [24], хижих тварин з корінними зубами і хижих птахів, які розривають свою здобич кігтями [25].
Хоча можна помножити приклади на цю тему, ми хотіли б зупинитись на цьому, тому що недоцільно вдаватись в подробиці з точки зору обсягу цієї статті.
На думку ісламських вчених, існує дуже сильний і тісний зв'язок між Сунною і Кораном. Згідно аль-Авзаі, Коран потребує Сунни більше, аніж Сунна потребує Корану [26]. Відносно того, наскільки небезпечно заперечувати Сунну, імам ас-Суюті стверджує наступне: «Той, хто словом чи справою заперечує хадіс Пророка (с.а.с.), визнаний у якості доказу (худжата) в усулі, стає невіруючим і покидає коло Ісламу» [27].
Як і на початку нашої статті, на завершення ми хотіли б навести хадіс Посланця Аллаха (с.а.с.):
لَا أُلْفِيَنَّ أَحَدَكُمْ مُتَّكِئًا عَلَى أَرِيكَتِهِ يَأْتِيهِ الْأَمْرُ مِنْ أَمْرِى مِمَّا أَمَرْتُ بِهِ أَوْ نَهَيْتُ عَنْهُ فَيَقُولُ لاَ نَدْرِى مَا وَجَدْنَا فِى كِتَابِ اللَّهِ اتَّبَعْنَاهُ
«Нехай ніхто із вас не опиниться в такому положенні, що, коли йому розкажуть про одне із моїх велінь або заборон, він скаже у відповідь, спершись ліктем на своєму ложі: «Я не знаю! Ми слідуємо тільки тому, що знаходимо в Книзі Аллаха (ми не визнаємо хадісів)» [28].
Köklü Değişim Dergisi
Мухаммед Ханефі Ягмур
1. Азмі Озьджан, «Стаття про Халіфат», «Ісламська Енциклопедія» (TDV İslâm Ansiklopedisi): https://islamansiklopedisi.org.tr/muellif/azmi-ozcan
2. Абдульхаміт Бірішік, «Кораніти», «Ісламська Енциклопедія» (TDV İslâm Ansiklopedisi): https://islamansiklopedisi.org.tr/kuraniyyun
3. Абу аль-Камаль, «Ар-радду ала ман юнкір худжжіят ус-Сунна», стор. 403.
4. Хадим Хусейн Іляхібахш, «Аль-куранійюн ва шубухатухум хавля ас-Сунна» («Кораніти та їх сумніви відносно Сунни»), стор. 214.
5. Див. там же, стор. 219.
6. Такиюддін Набхані, «Ісламська особистість», том 1.
7. Мухаммад ібн Джарір ат-Табарі, «Джамі уль-баян ан тавілі аль-Куран», том 2.
8. Муслім, «Іман».
9. Бухарі, «Азан».
10. Бухарі, «Пост».
11. Муслім, «Мусакат».
12. Бухарі, «Нікях», 28.
13. Муслім, «Рада», 2.
14. Ан-Насаі, «Васая», 5.
15. Див. «Аль-Маіда», 3.
16. Див. «Аль-Маіда», 96.
17. Ан-Насаі, «Сайд», 35.
18. Ібн Маджа, «Атіма», 31.
19. Див. «Ан-Ніса», 11.
20. Бухарі, «Фараід»,26.
21. Ат-Тірмізі, «Фараід», 17.
22. Див. «Аль-Маіда», 38.
23. Бухарі, «Кітаб уль-худуд».
24. Бухарі, «Сайд», 28.
25. Муслім, «Сайд», 16.
26. Аш-Шаукані, «Іршад уль-фухуль».
27. Ас-Суюті, «Міфтах уль-джанна філь-іхтіджаджі біс-Сунна».
28. Ібн Маджа, «Мукаддіма», 2; Абу Давуд, «Сунна», 17.