Важливо зазначити, що при використанні цих формулювань ми не робимо узагальнення на основі крайніх прикладів, а також не відбувається перебільшення негативних аспектів, які мають місце. Ми говоримо про реальність, яку усвідомлюють, бачать і обговорюють ті, хто зберігає здатність до критичного мислення і не дозволяє омані затьмарити свій розум. Тим часом правителі, використовуючи різні форми тиранії і невір’я, штовхають людей до краю прірви, руйнуючи їх земне життя і позбавляючи надії на порятунок у Житті вічному. Встає питання: де ж вчені, спадкоємці пророків, які повинні втрутитись, зупинити це пригноблення і надихнути людей на дії?
Ми говоримо про сотні організацій і платформ під різними назвами, які зібрали тисячі вчених, стверджуючи, що вирішать проблеми майже 2 мільярдів мусульман, які живуть на Землі в таких регіонах, як Азія, Африка, Європа і Австралія. Якщо почати перераховувати назви цих організацій і платформ, то список вийде настільки довгим, що не поміститься у межах даної статті. З метою прикладу ми згадаємо лише деякі із цих об’єднань.
Серед них можна виділити такі організації, як «Союз вчених Туреччини», «Союз вчених Індонезії», «Союз вчених Іраку», «Союз вчених Йорданії», «Союз вчених Лівану», «Союз вчених Дамаску», «Союз вчених Магрібу», «Союз вчених Судану», «Союз вчених Ємену», «Союз вчених Індії», «Союз мусульманських вчених Алжиру», «Союз вчених Палестини», «Союз вчених сунітів», «Союз вчених Африки», «Союз вчених Європи», «Всесвітній союз мусульманських вчених» і «Організація ісламської співпраці». Цей список далеко не вичерпний. Окрім перерахованих, існує багато менших платформ і об’єднань, які об’єднують сотні груп. Якщо врахувати, що в кожному із цих об’єднань перебуває багато вчених — наприклад, в Союзі вчених Іраку біля 500, а в Союзі вчених Лівану біля 200, — стає очевидним, що загальна кількість учасників вимірюється тисячами. Враховуючи також місцеві об’єднання і незалежних вчених, можна припустити, що їх загальна кількість вельми вагома. Багато хто із вас, можливо, ніколи не чув про деякі із цих союзів і дивуються їх кількості. Але виникає важливе питання: що роблять ці тисячі вчених із таких численних союзів перед лицем масштабного безбожжя, пригноблення і сваволі? І чим по ідеї, вони повинні були б займатись?
Перш за усе, якщо розглянути ці об’єднання, можна помітити, що кожне із них діє в межах певних державних кордонів. Згідно до цієї логіки вони обмежуються конкретними питаннями і не можуть вийти за межі тих тем, які вибрали у якості пріоритетних. Також слід зазначити, що деякі із цих об’єднань з часом змінили свою природу, перейшовши до активної участі в політиці своїх країн. Хоча такі організації, як «Організація ісламської співпраці» і «Всесвітній союз мусульманських вчених», претендують на глобальність і охоплюють більш широкий спектр питань, насправді їх підхід часто виявляється занадто вузьким і зверхнім. Вони не можуть ефективно справлятись з нагальними проблемами усіх мусульман і глибинними питаннями, залишаючись у межах своєї початкової концепції.
Дійсно, ця вузькість і зверхність стають очевидними, враховуючи, що «Організація ісламської співпраці» і «Союз вчених Палестини» були створені у відповідь на напади на мечеть аль-Аксу. Схожі організації в інших регіонах так само зосереджуються на одній чи декількох конкретних проблемах, що підкреслює нашу точку зору. Таким чином, кожна організація займається одним чи декількома питаннями, у той час, як інші проблеми Умми залишаються забутими. Нездатність вирішити навіть ті проблеми, які вони самі визначили як основні, показує, що їх дії служать лише для зниження напруженості серед Умми, не приводячи до справжніх змін.
Іще однією проблемою цих організацій є те, що з часом вони відхиляються від своєї початкової цілі, прагнучи інтегруватись до політики чи управління своїх країн. Наприклад, «Союз вчених Індонезії», заснований в 1926 році з ціллю підкреслити традиційні ісламські цінності у відповідь на «модерністські релігійні рухи» в період колоніального правління Нідерландів, після проголошення незалежності країни в 1945 році почав свою діяльність як політична партія. Початково виступаючи проти реформаторських рухів, ця організація з часом стала гарантією секулярного устрою країни, зайнявши значне місце в державних структурах і отримавши винагороду за свої зусилля і зміни. Цей приклад показує, як сильно вони змінились за 92 роки. Проте ця ситуація не є унікальною для Індонезії. В інших країнах також можна спостерігати, що об’єднання, хоча і не в такій явній формі, інтегруються до політичної структури своїх держав і поводять себе згідно до політики влади. Ми бачимо, як вони спричиняють психологічний тиск на суспільство, стверджуючи, що «якщо ця влада піде — Умма втратить, якщо влада залишиться — Умма виграє, а якщо влада буде продовжувати в тому ж дусі — Палестина та ісламські землі будуть врятовані». Таким чином, вони продають свої знання заради мізерних мирських вигід.
Чи повинні особистості, які носять титул вченого, бути служителями правителів, влади, урядів і палаців, або ж, як говорить Посланець Аллаха (с.а.с.), вони повинні бути спадкоємцями пророків, які представляють інтереси Умми та істини? Якщо чорнила (знання) вчених будуть зважені в Судний день разом з кров’ю мучеників, то необхідно розуміти, що неможна досягти цього вшанованого ступеня, приховуючи істину, залишаючись байдужим до несправедливості або перетворюючись на трибуну для правителів. Підтримка і схвалення кожного кроку правителів та їх адаптація до релігійних питань, на жаль, стали неодмінними звичками вчених. Слід звернути увагу на небезпечність цієї ситуації, коли через зіпсованість громадських лідерів і мовчання вчених, які також втягуються до цієї порочності, суспільства піддаються катастрофічними наслідкам. Про це красномовно свідчить наступний хадіс. Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:
اِثْنَانِ مِنَ النَّاسِ إِذَا صَلَحَا صَلَحَ النَّاسُ، وَإِذَا فَسَدَا فَسَدَ النَّاسُ: الْعُلَمَاءُ وَالأُمَرَاءُ
«Є два класи людей, якщо вони є праведними, то люди будуть праведними, а якщо вони є розбещеними, то люди будуть розбещеними. Це — вчені і правителі» [1].
Також давайте розглянемо декілька порад Імама Абу Ханіфи відносно того, якими повинні бути відносини вчених з правителями і в якому обсязі вони повинні взаємодіями: «Проте підтримуй близькі відносини з державними лідером виключно через необхідність, яка вимагається знаннями. Будь з ним так, ніби ти знаходишся у вогні. Тому що султан бажає для себе того, чого не бажає ані для кого іншого. Якщо голова держави запропонує тобі вирішити яку-небудь проблему/питання, і ти не упевнений, що він прийме твої слова, не погоджуйся її вирішувати. Не бійся нікого, включаючи султана, коли справа стосується правди».
Задача вченого полягає в тому, щоб діяти згідно до обов’язків, які накладає на нього знання, і негайно виконувати добрі справи і благі вчинки, стаючи дороговказним світлом для своїх общин. Як сказав халіф Умар: «Честь будь-якої доброї справи полягає у її негайному виконанні».
Тепер я вважаю, що ми маємо право задати наступні питання цим союзам, об’єднанням, форумам і вченим, які входять до їх складу:
Невже ціллю цих об’єднань, які на місцевому, регіональному і глобальному рівнях нараховують сотні платформ і тисячі вчених, є лише те, що в своїх невеликих світах відволікатись на рішення яких-небудь дрібних питань? Невже це їх істинна ціль?
Так звані «платформи» та їх учасники, навіть коли мова йде про напади на основні принципи, заради яких вони насправді об’єднались, наприклад, про атаки на мечеть аль-Аксу, не здатні запропонувати серйозних рішень і лише збираються у готельних номерах, щоб обмежитись засудженням і вираженням побажань. Чи виконують вони свою місію, залишаючись лише на рівні слів?
Як можуть ці об’єднання і вчені, які повинні захищати цінності Умми своїм знанням, вирішувати проблеми Умми, звертаючись за допомогою до невірних та їх організації — ООН?
Ці об’єднання, знаходячись у країнах, де влада управляє суспільством за законами невір’я — незважаючи на те, що це є найбільшим пригнобленням, — повинні були б, згідно до своєї вченості, бути гострими як меч в своїх висловлюваннях проти цієї влади. Як вони можуть виправдовувати своє мовчання перед їх пригнобленням і навіть висловлювати фетви і заяви, які схвалюють це пригноблення з точки зору Шаріату?
Який мирський інтерес, який людський страх заважає їм говорити правду, коли серед рабів Аллаха саме вчені повинні боятись Аллаха більше за усіх?
Чому вчені, які повинні віддати перевагу увійти у вогонь, аніж бути поруч з пригноблювачем, не закликають до Халіфату — формі управління Ісламом, яка є короною обов’язкових справ і здатна об’єднати усю Умму, вирішити її проблеми політичним і військовими шляхами? Або ж це не присутнє в тому знанні, яке вони вивчали і викладають?
Хіба вони не бачать віроломство правителів, які і пальцем не поворухнуть, у той час як дітей Умми вбивають кожного дня, порочать їх честь і попирають їх цінності? Хіба вони не закликають правителів до істини? І хіба не повинні вони вести суспільство проти цих пригноблювачів, які не слідують істині, і боротись з ними, поки ці правителі не послідують істині?
Коли наші території окупуються, святі місця попираються, коли проливається кров, страждають життя, порушуються честь і власність, чи будуть вони як і раніше мовчати і чекати допомоги від об’єднань, створених невірними, або ж від Аллаха і щирих віруючих?
Люди, які володіють званням вченого, повинні, виходячи із своїх знань, залишити осторонь усі мирські інтереси, страхи, очікування і тривоги, покладаючись тільки на Аллаха. Облачившись в одяг богобоязливості, вони повинні виходити уперед у суспільстві з ціллю утвердити істину або боротись за неї до того часу, поки не стануть мучениками. Хіба це не є їх обов’язком і відповідальністю перед суспільством і перед Аллахом?
Вам слід бути схожими на посланців Посланця Аллаха (с.а.с.). Коли він (с.а.с.) відправив Діхью ібн Халіфа аль-Кальбі [2] (р.а.) з посланням до Іраклія, відбулось наступне:
«Іраклій сказав Діхьє: «Клянусь Аллахом, я добре знаю, що твій друг — це Посланець відправлений Аллахом. Він — той, кого ми чекали, про кого читаємо в нашій книзі. Але я боюсь римлян за себе. Якщо б не ця моя тривога, я б негайно послідував за ним. Іди до єпископа, розкажи йому про положення твого друга. Серед римлян він вище мене, його слово має більше значення».
Після цього Діхья пішов до єпископа і повідомив йому про те, що відбувається. Єпископ відповів: «Клянусь Аллахом, твій друг — це Посланець, відправлений Аллахом. Ми знаємо його за його якостями і ім’ям».
Потім єпископ увійшов всередину, зняв свій верхній одяг, надягнув білий одяг і вийшов перед римлянами, говорячи слова шахади. Римляни тут же накинулись на нього і вбили його на місці» [3].
Тут, звичайно, ми хочемо згадати наших вчених, які не бояться віддати своє життя у боротьбі за утвердження правди і завжди голосно її проголошують. Також слід зазначити, що в цих рядах є і вчені, хоча і в дуже малій кількості, які б’ються, навіть якщо їх голосів не чути. Я хочу підкреслити, що ми молимось за них і виражаємо їм свою підтримку.
Наостаннє: раз існує так багато об’єднань і платформ, на яких можуть збиратись тисячі вчених, то їм слід — згідно до їх знань — викривати хибність існуючих систем і заявляти, що вони не мають до них відношення. Вони повинні застерігати суспільства від цих систем. Таким чином, їх вища відповідальність полягає в тому, щоб відкрито вимагати ісламського управління і заохочувати суспільства до цього напрямку. Хочу іще раз нагадати, що це є єдиним рішенням, яке корінним чином вирішить усі проблеми, на відміну від того, щоб збиратись і розходитись по місцевим питанням заради самого процесу.
Ми завершуємо статтю словами Умара (р.а.): «Найгірший із людей — той, хто руйнує своє Вічне життя заради мирського життя. А іще гірше той, хто руйнує своє Вічне життя заради мирського життя інших людей». Молю мого Господа зробити нас і наших братів тими, хто будує своє Вічне життя. З миром і молитвами...
Köklü Değişim Dergisi
Ахмет Сапа
1. Абу Нуайм.
2. Діхья ібн Халіфа аль-Кальбі — один із сподвижників Пророка Мухаммада (с.а.с.) із числа ансарів. Взяв участь в усіх битвах після битви при Бадрі. Йому були притаманні благий нрав, відмінний розум і проникливість. Відомо, що янгол Джибріль нисходив в його постаті. Прийняв Іслам до битви при Бадрі, проте в самій битві участі не взяв. Був направлений до Іраклія I з листом від Пророка. Дожив до епохи правління Муавії ібн Абу Суфьяна. Жив в Дамаску, там же помер і був похований.
3. Ібн Ісхак, Ібн Хаджар.