Абу Мухаммад Асім аль-Макдісі:
«…Одного разу до нас прийшов парламентар із «Братів-мусульман» у супроводі міністра внутрішніх справ і його заступників. Вони намагались виправдатись перед нами, але ми відкинули їх привітання і відкрито заявили їм про їх невір’я. Ми дали зрозуміти, що не визнаємо їх закони та їх уряд, і що наша війна скерована не проти простого народу, а проти невіруючого режиму, який об’явив війну релігії Аллаха. Ми такфіримо тих, хто підтримує, захищає або приймає цей режим і його закони. Ми завжди закликали їх припинити захищати ці закони і стати захисниками релігії Аллаха» («30 послань, які застерігають від крайностей у такфірі», т. 1, стор. 80–81).
«Ми не робимо такфір людям у загальному порядку, як роблять наклеп на нас наші супротивники. Ми так само не об’являємо невір’я на основі помилок чи рідкісних думок, як це роблять крайні і невігласні групи» («30 послань, які застерігають від крайностей у такфірі», т. 2, стор. 215).
«Якщо ця (велика) загроза скерована проти того, хто вважає одного мусульманина невіруючим, то якою ж є ступінь злочину того необережного чоловіка, який звинувачує маси мусульман у невір’ї на підставі якихось особистих підозр, які не досягають рівня шаріатських доказів? Звичайно, це не тільки брехня і порочність, але і свідчення про хворобу серця, ворожість до мусульман чи гордість і зарозумілість, через які чоловік відмовляється вивести себе із числа тих, кому предречена загибель. Абу Хурайра (р.а.) передав, що Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав: «Якщо ви почуєте, як хтось говорить: «Люди загинули», — знайте, що той, хто говорить це, гине більше інших» (Малік і Абу Дауд)» («30 послань, які застерігають від крайностей у такфірі», том 1, стор. 26).
Аль-Макдісі цитує Ібн Таймійю: «Слова, які вважаються куфром, можуть бути промовлені людиною через незнання або через сумніви, які Аллах може пробачити. Помилка віруючого у пошуку істини прощається Всевишнім Аллахом, будь вона пов’язана з теоретичними чи практичними питаннями. Це думка сподвижників Посланця Аллаха (с.а.с.) і Імамів Умми» («Маджму аль-Фатава», том 23, стор. 195).
Аль-Макдісі, переказуючи міркування деяких пізніх вчених про такфір прихильників нововведень, про те, чи є такий такфір виводячим людину із релігії, а також про те, чи навічно у Пеклі ці люди, сказав: «Істина полягає у наступному: вони опинились у такому ж положенні відносно абсолютних (мутлак) висловів імамів, в якому їх попередники опинились відносно абсолютних приписів Шаріату. Кожного разу, коли вони чули слова: «Той, хто говорив це, — невіруючий», — вони помилково вважали, що кожен, хто промовляє такі слова, автоматично стає невіруючим. Проте винесення такфіру у відношенні конкретної людини залежить від виконання певних умов і відсутності перешкод. Абсолютний такфір не може бути застосований до конкретної людини, поки не будуть дотримані умови і усунені перешкоди.
Імам Ахмад (рахімахуллаху аляйх) та інші вчені, які давали загальні постанови, не виносили такфір більшості представників джахмітів, незважаючи на те, що вони особисто промовляти слова невір’я. … Більше того, Імам Ахмад молився за халіфа і тих, хто ув’язнив його і піддавав тортурам. Він просив за них вибачення і пробачив їм свій хакк. Якщо б вони вважались віровідступниками, які вийшли із Ісламу, він не став би просити за них вибачення, адже згідно Корану, Сунні та Іджма сахабів просити вибачення за невіруючих заборонено.
…На завершення слід зазначити, що нездатність відрізняти конкретний (муайян) такфір від абсолютного (мутлак) такфіру є тим самим проваллям нововведень, до якого впали деякі люди. Ті, хто скотився до цього провалля, виносили такфір тим, кому це припустимо лише після проведення ретельних досліджень і винесення необхідних попереджень. Таким чином, вони не тільки самі впали в оману, але й ввели до неї інших» («30 послань, які застерігають від крайностей у такфірі», т. 1, стор. 93).
Аль-Макдісі про тих, хто такфірить людей в мусульманських країнах: Навіть якщо країна, яка раніше була Дар уль-Іслям, стала Дар уль-Куфр, вони доходять висновку, що усі її жителі — куффари, за винятком тих, чия акида їм відома особисто. Якщо б ці люди присвятили себе вивченню знань, поглибились в усуль і фуру, то усвідомили б, що навіть якщо скоєні слова чи дії, які ведуть до куфру, існують етапи, умови і перешкоди, які роблять неприпустимим не тільки такфір, але навіть пролиття крові і привласнення майна, особливо у відношенні мустазафів (знедолених), закликаючих до істини і віруючих, які не знаходяться під захистом законів і порядку тиранів.
Вони б зрозуміли, що кваліфікація слова чи вчинка як невір’я означає автоматичне винесення такфіру конкретній людині. Отож, ті наслідки, яких вони прагнуть досягти своїм необґрунтованим такфіром, не мають шаріатського обґрунтування».
Абу Басир ат-Тартусі про мечеті в Туреччині: «Перш за усе, ці мечеті свідчать про благородство мусульманського тюркського народу, про глибоке проникнення Ісламу в його життя і про значущість цієї релігії в історії турок. Вони показують, що усі їх починання і зусилля були присвячені Ісламу.
З іншого боку, ці величні мечеті нагадують турецькому народу про необхідність повернутись до Ісламу і бути старанним в служінні релігії. Ці мечеті, з дозволу Аллаха, знов стануть центрами давату (заклику) і об’єднаються зі своєю духовною величчю. Ці символи нагадують нам про велику роль турок-мусульман в історії ісламського світу.
Як з’явились ці мечеті? Хто їх побудував? В цих символічних місцях зберігається ціла історія. Ми звертаємось до наших мусульман в Туреччині, до наших братів і сестер: ви заслуговуєте на те, щоб пишатись своєю історією, якщо будете віддані Ісламу в міру своїх сил і повернетесь до цих мечетей. Але як можна пишатись своїм минулим, якщо віддалятись від цієї релігії і цих мечетей?
У той же час ці мечеті символізують сум. Мечеті скаржаться на те, що їх відокремили від їх общини і народу. Колись їх роль у світовій історії була величезною. Із цих мечетей Туреччина управляла світом. Але тепер ми бачимо лише декілька людей, які моляться в них, і декількох, які стоять осторонь. Це воістину сумне видовище.
Ми просимо Аллаха, щоб ці мечеті знов набули історичної ролі, ставши місцями, де здійснюється керівництво Уммою і мусульманами. І це, з дозволу Аллаха, неодмінно відбудеться» (09.08.2012, мечеть Сулейманіє).
Питання про жителів мусульманських країн: «Як вчиняти з невідомими людьми, які живуть в нашій країні, але не проявляють ознак Ісламу, ані чого-небудь, що суперечить йому, особливо в питаннях привітання і вживання їх м’яса? Проте у нас є сильне припущення, що вони не роблять молитву. В нашій країні стало поширеним віровідступництво через відмову від молитви, а лайка на релігію стала звичайною справою серед дорослих і дітей».
Відповідь: «Хвала Аллаху — Господу світів. Основний принцип полягає в тому, що люди, які живуть в мусульманських країнах, вважаються мусульманами, якщо не буде пред’явлений достовірний доказ того,що вони скоїли дії, які суперечать Ісламу. Оскільки ваше питання засноване на галіб уз-зані (припущення), яке схиляється до того, що ці люди можуть бути немусульманами, слід враховувати наступне: наслідки помилки в такфірі (об’явлені невірним) є набагато серйознішими, аніж помилка у визнанні чоловіка мусульманином. Тому більш правильним і безпечним є віддавати перевагу навіть слабкому припущенню, згідно якому вони залишаються мусульманами, аніж слідувати більш сильному припущенню, яке об’являє їх невірними. Аллаху алям» (Абу Басир ат-Тартусі, «Правила такфіру»).
Відповідь на питання про віровідступництво:
Абу Басира спитали: «Ми живемо в Єгипті. Єгипет, як і усі так звані «мусульманські» території нашого часу, є країною віровідступників. Це пов’язано з тим, що люди залишили Іслам і прийняли закони і владу тагутів. Незважаючи на те, що жителі цієї країни промовляють «Ля іляха ілляллах», вони роблять дії, які порушують слово Аллаха: судяться за людськими законами, поклоняються гробницям і святиням, дружать з ворогами релігії і воюють з друзями Аллаха — муваххідами.
Моє питання:
- В країні, де я живу, я не виношу ісламського судження (хукм) нікому, чий статус не встановлений (маджхуль уль-халь).
- Я не роблю молитву за людиною, якщо не знаю її акиду.
- Я вживаю в їжу тільки м’ясо, зарізане відомими мені муваххідами.
Чи є такий підхід нововведенням (біда)? Чи досить чоловіку сказати: «Ля іляха ілляллах», — щоб ми вважали його мусульманином? Чи є молитва в наші дні ознакою Ісламу?».
Відповідь: «Хвала Аллаху — Господу світів...
Той факт, що правляча влада в цих країнах є віровідступницькою, не означає,що усі мусульмани, які живуть під її управлінням, теж є віровідступниками.
Ситуація в вашій країні не сильно відрізняється від положення Мардіну, про який питали Шейха уль-Іслама Ібн Таймійю. В Мардіні правлячий клас складався із невіруючих, а народ — із мусульман. Шейх уль-Іслам відповів на це питання так: «Будь то в Мардіні чи в іншому місці, де живуть мусульмани, їх кров і майно є недоторканими. Щодо питання про те, чи є Мардін Дар уль-Харб чи Дар уль-Іслям, то це змішаний Дар. В ньому є ознаки обох. Він не є Дар уль-Іслям, де повністю правлять ісламські закони, але і не є Дар уль-Харб, де усі жителі — невіруючі. Мардін — це третя категорія. До мусульман, які живуть там, застосовуються відповідні ісламські закони, а з тими, хто відступив від Шаріату, ведеться боротьба згідно з їх положенням».
Матеріал із книги «Такфір», випущеної видавництвом журналу «Köklü Değişim»
Автор: Куртулуш Севінч