Хоча необхідно поглянути на проблему з тієї точки зору, з якої вона повинна розглядатись, є деякі причини, через які лідери і політики, письменники і вчені, які займаються цим питанням, називають проблему на землях аль-Акси «палестинською проблемою», а не «проблемою окупаційного «Ізраїля», у той час як підхід до теми ясний і очевидний.
Такий погляд на ситуацію виходить із хибно трактуємої історії Єрусалиму. Лідери, в тому числі політики, а також історики, академіки і письменники, аналізуючи питання, схильні розглядати його переважно з матеріальної точки зору. Вони привласнюють секулярні (незалежні від релігії) підходи західних мислителів. Секулярний погляд має на увазі ігнорування релігії та її впливу на життя, і в такому дусі вони підходять до вивченню історії. Таким чином, вони ґрунтуються на секулярному розумінні історії, відокремлюючи її від релігійного контексту. Розглядаючи питання таким чином, вони вважають події, які відбувались в історичному процесі, незалежними від релігії, і вірять і відстоюють, що євреї мають історичне право на існування в Палестині. Такий підхід примушує їх визнавати права і легітимність євреїв на палестинських землях, в результаті чого вони не розглядають окупацію 1948 року як проблему. Для них проблема полягає не в єврейській окупації, а в самій священній землі, в Палестині.
Згідно проведеним дослідженням, на території Палестини протягом історії проживало багато народів і суспільств. В XV сторіччі до нашої ери фараони уперше увійшли до Єрусалиму. В 1350 році до нашої ери євреї під головуванням пророка Муси (а.с.) скерувались до Палестини з півдня. Проте, як відомо, після подій, пов’язаних з розділенням Червоного моря, хоча їм і була обіцяна земля, вони не змогли увійти до цього регіону. Заблукавши в Синайській пустелі, вони провели там цілих 40 років.
Потім до регіону, відомого як «Земля Обітованна», прийшли ассирійці і підкорили собі євреїв. Пізніше в даний регіон вступили вавилоняни, захопивши Палестину і осадивши Єрусалим. Вавилонський цар Навуходоносор вигнав євреїв із Єрусалиму, що стало кінцем Іудейського царства в 586 році до нашої ери. Перський цар Кір переміг вавилонян в 538 році до нашої ери і заснував найбільшу на ту мить Перську імперію. Потім в 332 році до нашої ери Олександр Македонський завоював Єрусалим у персів. В подальші періоди в Єрусалимі також панували римляни і візантійці, які залишались у місті аж до приходу Ісламу.
Враховуючи усе, що було написано і сказано коли-небудь про історію Єрусалиму, можна заключити, що джерела доісламського періоду певно не є надійними. У цей час історики в основному опирались на версії Тори (Таврату), міфологічні перекази і окремі написи. Проте слід пам’ятати, що версії Таврату не заслуговують на довіру. Наш Господь повідомляє нам, що євреї спотворили Таврат, додавши і прибравши деякі частини. Так, Таврат втратив статус оригінального божественного тексту і, відповідно, не може вважатись «надійним джерелом».
Таким чином, підхід, з яким виступають історики, академіки і політики, стверджуючи, що «Єрусалим є центром трьох «святих» релігій» і що на ці землі «мають право народи трьох релігій», заснований не на достовірних даних і не відповідає шаріатським принципам. Адже ясно, кому належить земля Палестини і хто має на неї право, і це не підлягає обговоренню. Окрім того, одним із важливих принципів, який формує погляди мусульман на історію, є наступне: Іслам — це універсальна релігія, ниспослана Всевишнім Аллахом, щоб об’явити недійсними усі ідеї, вірування і системи, які прийшли до нього.
Коли ми говоримо «історія Єрусалиму», перше, що спадає на думку мусульманам, — це те, що Єрусалим є святим місцем. Фактично, Священний Коран, пославшись на перший аят сури «Аль-ісра», зв’язав це питання з ісламською акидою, тобто розкрив своє судження про святість Єрусалиму. Наш Господь говорить про це місце наступне:
سُبْحَانَ الَّذِي أَسْرَى بِعَبْدِهِ لَيْلًا مِّنَ الْمَسْجِدِ الْحَرَامِ إِلَى الْمَسْجِدِ الْأَقْصَى الَّذِي بَارَكْنَا حَوْلَهُ لِنُرِيَهُ مِنْ آيَاتِنَا إِنَّهُ هُوَ السَّمِيعُ الْبَصِيرُ
«Пречист Той, Хто переніс вночі Свого раба, щоб показати йому деякі із Наших знамень, із Заповідної мечеті (Мечеть аль-Харам, Кааба) в мечеть аль-Акса (Аль-Кудс, Єрусалим), околицям якої Ми дарували благословення. Воістину, Він — Чуючий, Бачачий» (17:1).
Цим аятом Всевишній Аллах зробив Палестину частиною Ісламу і назвав її «благословенною і чистою землею, яку слід захищати». Спочатку Всевишній Аллах зв’язав серця мусульман з землями Палестини, зробивши аль-Аксу першою Киблою Ісламу, а через 16 місяців після Хіджри Він зв’язав дві мечеті, зробивши Каабу новою Киблою мусульман.
Тим не менш, з приходом Ісламу на святу землю його закони і практики зробили обговорення даного питання неактуальним, і тепер стало остаточно зрозуміло, що ця територія залишиться ісламською до Судного дня. Коли Умар (р.а.) отримав ключі від Єрусалиму, він надав його народу письмовий договір про захист святинь і забезпечення безпеки Єрусалиму. В обмін він взяв з них слово, що нікому із іудеїв не буде надано дозвіл на поселення, або, інакше кажучи, вид на проживання. Християнські жителі регіону продовжували жити в безпеці і мирі за умовою сплати джиз’ї. Цей договір був збережений патріархами Єрусалимськими і дійшов до наших днів.
З того дня Єрусалим є ісламською землею і територією, де діють ісламські закони. Єрусалим став ісламською землею, безпеку якої забезпечували мусульмани, жителі якої мають ісламське громадянство і яку мусульмани захищали усім серцем протягом усієї історії. А також не має значення, чи мало в історії Єрусалиму до того, як Умар (р.а.) отримав ключі від Єрусалиму, наявність там «статуї Соломона», як стверджують іудеї, чи «храму Воскресіння Христова чи Гроба Господня», як стверджують християни. Усі ці ствердження втратили свою силу з приходом Ісламу. Ці і подібні їм претензії не мають ніякої цінності. У них немає ніяких прав на святу землю, окрім прав, наданих ним Ісламом для здійснення своїх культових і релігійних обрядів.
Таким чином, основна проблема полягає в існуванні сіоністського «Ізраїля», який влаштувався там у якості «окупанта», який не має ніяких прав на палестинські території.
Іще одна проблема полягає в тому, що багато хто віддає перевагу розглядати ситуацію виключно як «палестинську проблему», не визнаючи при цьому євреїв, які створюють труднощі для людства в будь-яких куточках світу, самостійною «проблемою». Хоча дійсно існує питання окупації палестинських територій «Ізраїлем», так само як слід враховувати проблему «Бану Ісраіль» — синів Ізраїля. Бану Ісраіль протягом усієї історії людства постійно створювали проблеми і труднощі для людей і Господа світів. В Священному Корані часто згадуються специфічні риси Бану Ісраіль. Ось деякі із них:
Вони сіють розбрат на землі.
Не стримують даних обіцянок.
Зраджують тих, хто їм довіряє.
Жадібні; їм ніколи не вистачає, і вони проявляють невдячність незалежно від того, скільки їм дають.
Їх серця переповнені жорстокістю, і вони позбавлені співчуття до людства.
Через цю причину євреї протягом історії не змогли жити в гармонії з іншими народами і завжди викликали смуту і конфлікти в тих суспільствах, де знаходились.
В поточній ситуації, коли ми розглядаємо те, що називається «палестинською проблемою», яка насправді є «проблемою окупаційного єврейського утворення», стає очевидним, що це питання політичного протистояння між двома сторонами. В цьому питанні є дві сторони: мусульмани і євреї, а також підтримуюча євреїв нація безбожників. Палестина — це справа усіх мусульман, і оскільки мусульмани складають єдину Умму, яка володіє єдиною вірою, отож, їх погляд на цю проблему повинен бути єдиним. Навожу для вашого відома наступний витяг із доповіді «Хізб ут-Тахрір/Туреччина» під назвою «Проблема «Ізраїля» і звільнення Палестини — рішення в 10 статтях»:
«Стаття 2. Палестинської проблеми не існує, існує проблема окупаційного єврейського утворення — «Ізраїля»!
На нашу думку, «палестинської проблеми» не існує, а є проблема єврейського утворення «Ізраїль». Протягом усієї історії людства сини Ізраіля залишались джерелом лих для людства, повставали проти Господа світів і вбивали пророків Аллаха.
За винятком короткого періоду окупації хрестоносцями, Палестина завжди була зіницею ока мусульман під владою Ісламу протягом усієї історії. Палестина ніколи не була «проблемою». Проблема полягає в єврейській сіоністській присутності. Палестина — одна із земель, втрачених внаслідок некомпетентності людей, які прийшли до влади після скинення султана Абдульхамід-хана. В Палестині британський мандат нав’язав палестинському народу свою тиранію і диктатуру, намагався зібрати євреїв з усього світу в Палестину при співпраці з сіоністами, озброїв їх, створював і виховував єврейські банди під назвою «Хагана», виганяв людей із їх домів, земель і рідних місць під дулами гвинтівок і робив їх біженцями в інших країнах, а в 1948 році єврейське утворення було встромлено в палестинські землі як кинджал у якості «держави».
На жаль,Туреччина стала першою мусульманською країною, яка визнала це чужорідне тіло під назвою «Ізраїль» у якості держави, а такі держави, як Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван, які були створені британцями навколо «Ізраїля» і управлялись британськими агентами, були перетворені в стражів єврейського утворення. Єврейське утворення отримало титул «непереможного» завдяки так званим «арабсько-«ізраїльским» війнам», які велись в 1948 і 1967 роках.
Засновник Хізб ут-Тахрір, шановний вчений Такиюддін Набхані, виразив цю істину наступними словами: «Ізраїль» — це тінь арабських режимів. Як тільки ти скинеш ці режими, тінь зникне».
Це утворення, яке отримує усіляку можливу підтримку від західних держав, особливо США і європейських країн, перебуває під захистом оточуючих його арабських режимів, набирає силу завдяки відносинам з мусульманськими країнами, такими як Туреччина, і без вагань попирає міжнародне право і норми в очах у так званого «цивілізованого» світу, безрозсудно продовжує свою окупацію, грабування, різанину і звірства вже майже сто років.
Таким чином, тими, хто ініціював, підсилив, укорінив і продовжив проблему, не є ані палестинці, ані мусульмани... Навпаки, проблема викликана західними державами, а її продовжувачем є це злісне єврейське утворення. Тому не існує «палестинської проблеми», «проблеми Єрусалиму», «проблеми Гази», а є «проблема єврейського утворення «Ізраїль».
Köklü Değişim Dergisi
Махмут Кар