В рамках критики модерністського підходу, перш за усе, необхідно розглянути питання про достатність Корану для релігії. Істина полягає в тому, що для розуміння мухкам (ясних, однозначних, законодавчих) аятів, які складають більшу частину Корану, і аятів, які вибудовують віровчення (ітікад), досить ясного розуму, інакше кажучи, джерело необхідне тільки тим, хто спеціалізується в цих питаннях. Причина цього полягає в тому, що в Корані дуже чітко, ясно і відкрито викладені усі умови, необхідні для того, щоб стати хорошою людиною, хорошим мусульманином. В цьому контексті основні елементи хорошої, благочестивої людини чітко вказані в 177-му аяті сури «Аль-Бакара»:
۞لَّيۡسَ ٱلۡبِرَّ أَن تُوَلُّواْ وُجُوهَكُمۡ قِبَلَ ٱلۡمَشۡرِقِ وَٱلۡمَغۡرِبِ وَلَٰكِنَّ ٱلۡبِرَّ مَنۡ ءَامَنَ بِٱللَّهِ وَٱلۡيَوۡمِ ٱلۡأٓخِرِ وَٱلۡمَلَٰٓئِكَةِ وَٱلۡكِتَٰبِ وَٱلنَّبِيِّۧنَ وَءَاتَى ٱلۡمَالَ عَلَىٰ حُبِّهِۦ ذَوِي ٱلۡقُرۡبَىٰ وَٱلۡيَتَٰمَىٰ وَٱلۡمَسَٰكِينَ وَٱبۡنَ ٱلسَّبِيلِ وَٱلسَّآئِلِينَ وَفِي ٱلرِّقَابِ وَأَقَامَ ٱلصَّلَوٰةَ وَءَاتَى ٱلزَّكَوٰةَ وَٱلۡمُوفُونَ بِعَهۡدِهِمۡ إِذَا عَٰهَدُواْۖ وَٱلصَّٰبِرِينَ فِي ٱلۡبَأۡسَآءِ وَٱلضَّرَّآءِ وَحِينَ ٱلۡبَأۡسِۗ أُوْلَٰٓئِكَ ٱلَّذِينَ صَدَقُواْۖ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُتَّقُونَ
«Благочестя полягає не в тому, щоб ви обертали ваші обличчя на схід і захід. Але благочестивий той, хто увірував в Аллаха, в Останній день, в янголів, в Писання, в пророків, хто роздавав майно, незважаючи на свою любов до нього, родичам, сиротам, бідним, подорожнім і просячим, витрачав його на звільнення рабів, робив намаз, виплачував закят, дотримувався договорів після їх укладання, проявляв терпіння в нужді, при хворобі і під час битви. Такими є ті, які правдиві. Такими є богобоязливі» (2:177).
Окрім того, аяти, які регулюють те, що, згідно здоровому глузду, є поганим (вбивство, крадійство, брехня, поїдання чужого права і погане обходження з батьками), і аяти, які регулюють те, що, згідно здоровому глузду, є хорошим (здійснення добра, розділення свого багатства, турбота про сироту і чесність в замірі і зважуванні чогось), є аятами, які легко зрозуміти кожному читачу Корану.
Проте загальновизнаним фактом є те, що існують аяти (муташабіх), які не входять в число вищезгаданих аятів і для розуміння яких вимагаються певні знання, розум і зусилля (іджтіхад). Саме тут вступає в силу законотворча (ташрі) цінність хадісів, які направляють людей до розумінню подібних муташабих аятів. Окрім того, серед обов’язків Посланця (с.а.с.) також згадується наставляння мусульман в розумінні аятів тов. В 151-му аяті сури «Аль-Бакара» при описі обсягів обов’язку Посланця (с.а.с.) у питанні табліга згадуються наступні деталі:
كَمَآ أَرۡسَلۡنَا فِيكُمۡ رَسُولٗا مِّنكُمۡ يَتۡلُواْ عَلَيۡكُمۡ ءَايَٰتِنَا وَيُزَكِّيكُمۡ وَيُعَلِّمُكُمُ ٱلۡكِتَٰبَ وَٱلۡحِكۡمَةَ وَيُعَلِّمُكُم مَّا لَمۡ تَكُونُواْ تَعۡلَمُونَ
«Таким же чином Я відправив до вас Посланця із вашого оточення, який читає вам Наші аяти, очищає вас, навчає вас Писанню (Корану) і мудрості, навчає вас тому, чого ви не знали» (2:151).
Цікаво зазначити, що Всевишній Аллах поклав на Свого Посланця (с.а.с.) обов’язки «навчати Книзі і мудрості і очищати людей» навіть у випадку сподвижників, які говорили на тій же мові, що й Посланець Аллаха (с.а.с.), жили в той же період часу, знаходились в тому ж звичному і культурному оточенні і знали причини ниспослання аятів. В цьому аяті ясно сказано, що для повного розуміння Корану сподвижникам недосить читати аяти, необхідно, щоб Посланець Аллаха (с.а.с.) навчав їх Книзі і мудрості, і не тільки це — він так само повинен виправляти їх помилки. Наскільки послідовна сьогодні людина, яка не розуміє арабської мови, на якій написаний Коран, не знає причин походження аятів, не жила в той же період, що й Посланець Аллаха (с.а.с.), не знає звичаїв і культури того часу, і яка при цьому заявляє, що їй не потрібні хадіси для розуміння Корану?! Ствердження про те, що людина не потребує того, чого потребували сподвижники для розуміння Корану, є, навіть якщо не зловмисним актом спотворення, то, як мінімум, невіглаством в найпростіших термінах. Отож, хто ж навчить Книзі і мудрості цих людей, які читають Коран, і хто очистить їх від омани і запровадження на практиці цієї омани? Чого ж недосить для їх розуміння даного аяту: їх бажання або їх інтелекту?!
Ця оцінка заснована на аятах Корану і повинна вважатись обов’язковою для кожного мусульманина. Проте можна дати оцінку і незалежно від аятів Корану, а саме — в країні, в якій ми живемо, мовою права є турецька мова, на якій говорить усе населення. Навіть з останні 20 років османські слова в законодавстві були адаптовані до сучасної мови. Проте люди, які стикнулись з правовою проблемою, не можуть захистити свої права без допомоги адвокатів чи юристів, орієнтуючись тільки на тексти законів, і страждають від неспроможності відстоювати свої права. Це пов’язано з тим, що очевидно, що лице, яке намагається захищати свої права без знання співвідношенні текстів закону, судової практики по предмету, наміру законодавця (парламенту) при введені в дію закону (протоколів засідань парламенту), способу застосування законів, строків давності, порядку міркувань, або без допомоги знаючої людини, не може належним чином захистити свої права. Наскільки послідовною може бути людина, якій треба так багато деталей навіть в юридичних текстах, написаних на її рідній мові, щоб стверджувати, що вона правильно розуміє Коран, ігноруючи причини ниспослання аятів, які дійшли до нас через хадіси, соціокультурне і економічне оточення, в яке вони були ниспослані, звичаї, а іноді навіть географію? Правда в тому, що ця людина може зрозуміти тільки основні хукми, про які ми говорили вище і які можуть бути сприйняті чистим розумом, але вона не зможе правильно зрозуміти увесь Коран без набуття інформації, яка доходить до нас через хадіси, іноді декларативні, іноді алокативні, іноді закриваючі шляхи для тлумачення.
На додаток до цієї оцінки ми також повинні взяти до уваги, що дії Посланця Аллаха (с.а.с.) як пророка мають величезне значення з точки зору в плані заповнення прогалин в законах, які Аллах, Шарі (Законодавець), навмисно залишив в Своєму законодавстві. Обов’язок Посланця Аллаха (с.а.с.) як пророка полягає в тому, щоб здійснювати діяльність пророка таким чином, щоб заповнити ці правові прогалини згідно з Кораном, беручи до уваги такі змінні, як громадський інтерес (маслахат), потреба, звичай, соціокультурна і економічна ситуація в його час. Пояснимо на прикладі: Всевишній Аллах визначив покарання за злочин крадіжки в 38-му аяті сури «Аль-Маіда»,але не згадав конкретним чином змінні, такі як положення крадія, положення жертви, характер вкраденого майна і вплив суспільства на злочин:
وَٱلسَّارِقُ وَٱلسَّارِقَةُ فَٱقۡطَعُوٓاْ أَيۡدِيَهُمَا جَزَآءَۢ بِمَا كَسَبَا نَكَٰلٗا مِّنَ ٱللَّهِۗ وَٱللَّهُ عَزِيزٌ حَكِيمٞ
«Крадію і крадійці відсікайте руки у відплату за те, що вони скоїли. Таким є покарання від Аллаха, адже Аллах — Могутній, Мудрий» (5:38).
Посланець Аллаха (с.а.с.) же заповнив цю прогалину в законі, який Всевишній Аллах навмисно залишив, згідно з умовами періоду, в якому він (с.а.с.) проживав, і встановив систему хукмів, здійснюючи законодавчу діяльність. Метод, якому слідував Пророк (с.а.с.) при винесенні цього рішення, вчить нас мудрості. Якщо ми не будемо враховувати ці змінні, які повинні бути оцінені в злочині крадіжки, ми будемо призначати однакове покарання за кожен злочин крадіжки, що далеко від забезпечення справедливості. При винесенні вироку величезне значення мають такі чинники, як ступінь нужди злочинця, який скоїв крадіжку, ступінь віктимізації1 жертви, чи знаходиться викрадене майно під охороною і його вартість, а також наскільки сильно суспільство постраждало від цього злочину, пов’язаного з крадіжкою. Таким чином, незнання того, що брав до уваги і що враховував Пророк (с.а.с.) при винесенні рішення, іноді призводить до жорстокості (зульму), а не до справедливості при винесенні рішення, і мусульманин не допустить, щоб аяти Корану приводили к чому-небудь подібному.
На тлі наведених вище оцінок не буде помилковим сказати, що модерністська інтерпретаційна діяльність є не діяльністю, орієнтованою на рішення, а є діяльністю, орієнтованою на руйнування. Тому що скасування на основі трьох-п’яти слабких ріваятів (оповідей) усієї методології хадісів, літератури, яка була створена Уммою, насправді не має ніякої іншої цілі, окрім становлення позапророчого розуміння релігії. В такому випадку хто буде здійснювати діяльність по розумінню Корану і постанові хукмів, яких потребує Умма? Звичайно ж, незвані пророки нашого часу — модерністи. Тому що мета цих модерністів у перетворенні пророка в персонаж, далекий від релігійного життя, — насправді ніщо інше, як прийняття на себе ролі сьогоднішніх пророків. Пророк Мухаммад (с.а.с.) завершив свою місію у VII сторіччі, йому нічого сказати нам сьогодні, а те, що буде сказано сьогодні, скажуть модерністи, не здатні говорити арабською. У цьому відношенні їм досить їх інтелекту. Вони, якщо захочуть, зможуть об’явити деякі аяти історичними, і навіть заявити, що — це книга, ниспослана неосвіченим арабським бедуїнам (!), які жили у VII сторіччі, і адресована тільки цьому сторіччю, і що вони самі будуть розуміти і роз’яснювати, яким є звертання до нинішньому сторіччю. В результаті їх шлях, який почався з релігії без пророка, переросте в Іслам без Книги, і ці незвані пророки будуть вести суспільство у провалля. Оскільки найбільшою перешкодою перед ними на цьому шляху є хадіси, які приймає Умма, вони навантажують літературу хадісів декількома слабкими і сфабрикованими ріваятами і декількома помилковими практиками мусульман, щоб дискредитувати Сунну і заманити в пастку мусульман, не обізнаних в цьому питанні. В цьому випадку те, що повинні робити мусульмани, так це, перш за усе, прагнути зрозуміти свого Пророка (с.а.с.), шукати мудрість в законодавчій діяльності Пророка (с.а.с.), піддавати його діяння категоричній класифікації в їх особливих умовах і намагатись вирішити проблеми, які стоять перед сьогоднішніми мусульманами, на тлі цих досліджень, тому що література, яка не вирішує проблеми, завжди буде піддаватись критиці.
В цьому контексті дії Пророка (с.а.с.) повинні бути класифіковані з точки зору посланництва, пророцтва, законодавства, прийняття судових рішень, фетви; повинна бути визначена система і методологія в цих діях і регулюванні діянь, які залежать від багатьох змінних серед цих діянь згідно з методологією, застосовуваною Пророком (с.а.с.) в рамках нових змінних; це має життєво важливе значення з точки зору рішення нових нагальних проблем Умми і доведення розуміння і методології Пророка (с.а.с.) сучасності, і найголовніше, з точки зору визнання і розуміння Уммою свого Пророка (с.а.с.). Наступною метою цієї порочної діяльності є спроба дискредитувати коранічні повестування (касас) шляхом висунення таких дурних припущень, що притчі, описані в коранічних аятах, не є реальними, що сьогодні ми ясно бачимо, що ці люди висувають такі аргументи, до яких не додумався б навіть Ібліс, наприклад, що хадіси не потрібні для міцного релігійного знання і віри, але що при цьому досконала віра не може бути досягнута без знання біології і фізики. Ствердження про те, що еволюція не суперечить Ісламу і Корану, які тільки нещодавно почали озвучуватись в нашій країні, насправді не мають іншої мети, оскільки еволюція — це теорія, яка не залишає необхідності в творці: немає Бога-творця, яким ми його знаємо, творцем є сама природа, а біологи повинні обов’язково написати свою трактовку Корану. Для розуміння Корану нам нібито необхідні біологи, фізики і математики, а не хадіси Пророка Мухаммада (с.а.с.). Згодом, щоб зрозуміти Коран так, як його розуміють модерністи, нам також необхідно прочитати десятки книг, написаних ними в цій області, тому що для розуміння Корану нам не потрібні слова Пророка Мухаммада (с.а.с.), але потрібні їх книги, статті і керівництво. Пам’ятаєте, що природа не терпить порожнечі?! Якщо хтось хоче усунути Пророка (с.а.с.) із вашого життя, то він же сам спробує заповнити утворену порожнечу!
Мехмет Акіф Джан
1 Віктимізація (від лат. victima — жертва) — процес і результат перетворення індивіда чи групи в той чи інший тип жертв несприятливих умов соціалізації.