В одному із хадісів Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:
لاَ يَعُولُ مَنِ اقْتَصَدَ
«Той, хто економить, не буде страждати від нестачі засобів до існування» (Ахмад ібн Ханбаль).
Оскільки слово «іктісад» має арабське походження, в мусульманському оточенні воно частіше за усе вживається в значенні «бережливість, використання чого-небудь підходящим чином за призначенням», як про це говориться у наведеному вище хадісі. Проте через вплив західної культури в повсякденному житті використовується слово «економіка», яке більше синонімічне слову «іктісад». Слово «економіка» — це давньогрецьке слово, яке означає «οἶκος» (дім, житло) і «νόμος» (територія під управлінням; правило, закон), тобто «управління домом, домашнім господарством».
В даній статті економіка використовується не в словарному, а в термінологічному значенні — «організація розподілу товарів і послуг». Серед економістів склались різні думки відносно визначення економіки, і досі немає чіткого визначення, по якому можна було б дійти до єдиної думки. Проте, незважаючи на відмінність цих визначень, суть їх залишається однією і тією ж, тому що усі економічні системи засновані на тому, як діяльність по виробництву і споживанню, яка є основним предметом економіки, може бути організована більш збалансовано і ефективно. З цієї точки зору, в загальних рисах, економіка визначається як «галузь суспільних наук, яка аналізує виробництво, розподіл і споживання товарів і послуг і шукає відповіді на питання: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти».
В найбільш простій і точній формі економіку можна визначити як мистецтво управління активами. В іншій інтерпретації, економіка — це те, як правильно направити рівняння прибутків і витрат. Це стосується як окремої людини, так і батька, який відповідає за життєзабезпечення своєї родини, володаря компанії, керівника організації або голови держави. Питання полягає в отриманні прибутку, який покриє витрати, які необхідно виробити, щоб підтримувати життя самої людини або життя інших людей, які знаходяться під її відповідальністю, а також в управлінні прибутком найбільш правильним і найбільш кращим чином.
Сьогодні економіка ділиться на мікро- і макроекономіку в залежності від розглядаємих питань. Мікроекономіка вивчає економічну діяльність споживачів і виробників і формуємий ними ринок, механізм цін, типи ринків, такі питання, як блага і прибуток. Розділ, в якому розглядається економіка на рівні світу і країн, — це макроекономіка. Такі поняття, як ріст, інфляція і безробіття, відносяться до області макроекономіки. В даному випадку можна сказати, що якщо мікроекономіка має справу з окремою людиною і виробником, то макроекономіка має справу з загальною економічною діяльністю усіх людей і виробників в економіці.
Основні теорії економічної думки
Економічні ідеї, які діють у сучасному світі і визначають економіку, — це ідеї, які витікають із ідеології. Це відбувається тому, що економісти, які висувають ці економічні ідеї, певно розглядали справу з точки зору ідеології.
Ідеології капіталізму і соціалізму виникли в Європі в той час, коли люди були економічно перевантажені, навіть основні потреби не могли бути вдоволені, існувала велика несправедливість в розподілі прибутків і процвітала бідність. Інакше кажучи, люди, які так не були щасливі, яких пригноблювала бідність, які піддавались тиску Церкви і феодалізму і яким нічого було втрачати, почали міркувати над тим, що досягти миру і процвітання.
Економісти, які є одними із людей і відчувають ті ж проблеми, що й народ, виробляли різні аналітичні думки згідно зі своєю ідеологічною точкою зору і по-своєму пропонували рішення економічних проблем. За останні два десятиріччя ці рішення ставали різноманітними — як під впливом однієї думки на іншу, так і згідно з мінливою реальністю. Цими аналітичними думками, які виникли в історії економічної думки, є наступні: класична, марксистська, неокласична, кейнсіанська і монетаристська економічні думки.
Спільною рисою цих аналітичних ідей, які виникли в хронологічному порядку в ході історії, було прагнення закрити пробіли своїх попередників або розробити інші теорії. Багато економістів висунули різні ідеї, використовуючи ці аналітичні теорії. Проте кожна виникла економічна думка знаходилась під впливом економічної думки, яка виникла до неї, тому що вона або захищала її, або виступала проти неї.
Серед цих економічних ідей марксистська економічна думка сформувала соціалістичну ідеологію, а інші сформували економічну теорію і порядок капіталістичної ідеології. Окрім того, Іслам як ідеологія так само має свою власну економічну систему.
Класична економічна думка
Ця аналітична думка заснована на знаменитому економісті Адамі Сміті і ототожнюється з ним. Найбільш відомими економістами класичної економічної думки після Адама Сміта є Роберт Мальтус, відомий своїм «Законом народонаселення», Давид Рікардо, який ввів нову формулу вартості, і Стюарт Мілль, який намагався пояснити принципи політичної економії.
Класична економічна думка зародилась в період, коли Церква, феодальне суспільство і лібертаріанські ідеї, які зароджувались в Європі,були разом і іще не відокремились один від одного, коли механізація поступово почала рости з Промисловою революцією. Інакше кажучи, вона сформувалась і відчула вплив зародження капіталізму. Класична економічна думка, в якій закладені основні ідеї капіталізму, формувались в період з 1750 по 1870-ті роки.
Навіть сьогодні класична економічна думка — це думка, яку треба аналізувати тим, хто хоче викласти ідеї по основним економічним питанням, і тим, хто хоче краще зрозуміти капіталізм. Тому що економічні ідеї, які як сформували капіталізм, так і привели до народженню соціалізму, з’явились саме в цьому процесі.
Відомі економісти класичної економічної думки та їх ідеї стисло представлені наступним чином:
Адам Сміт (1723-1790): економіст, який встановив принципи капіталістичної економічної системи і заклав основу для подальших економістів. Ідеї Сміта, природно, треба розглядати разом з умовами його часу. Адже в Європі того часу усе було прив’язано до землі згідно з феодальним устроєм, і життя було пов’язано з землею. Проте з індустріалізацією, яка виникла після інтелектуальних /ідейних рухів, які трапились пізніше, народився новий сектор, і цей сектор приймається як нова додаткова вартість для економіки, — цим сектором є сектор виробництва. Інакше кажучи, в цей період, на додаток до сільськогосподарському виробництву, заснованому на землі, промислове виробництво, засноване на промисловості, тільки почало знаходити для себе місце.
При розгляді економічних поглядів Сміта, архітектора класичної економічної думки, на перший план висуваються наступні моменти. На думку Сміта, збагачення суспільства і економічний ріст засновані на збільшенні виробництва. Відповідно, необхідно спеціалізувати робочу силу і збільшити зайнятість тих, хто працює на корисних роботах. Те, що виробляється, повинно бути відчутним об’єктом в абсолютному вираженні. Моральні і духовні цінності не мають економічної значущості. Додаткова вартість повинна бути створена шляхом надання робочим вартості їх труда. І знов Сміт стверджує, що індивідууми повинні бути повністю свобідні в економічному плані і що неправильно, коли держава приймає закони для захисту бідних. Він розглядає державну службу або традиційне сільське господарство, які не сприяють виробництву, як приховане і замасковане безробіття, тому що вони не створюють додаткової вартості. Згідно Сміту, вартість, яка виникає в обмін труда, тобто мінова вартість, визначається ціною, яка є загальним засобом обміну. Ціна, таким чином, визначає розподіл між чинниками, які складають труд. Оскільки Сміт прирівнює вартість до труду, він стверджує, що чинники, які ефективно беруть участь в утворенні труда, природно, будуть ділити між собою прибуток.
Томас Роберт Мальтус (1766–1834): Мальтус — один із економістів, які зіграли дуже важливу роль у другій фазі класичної економічної думки після Сміта. Мальтус жив приблизно через 40 років після Адама Сміта. Мальтус, який став відомим завдяки своїй книзі «Досвід про закон народонаселення» («An Essay on the Principle of Population»), спробував проіндексувати свої теорії про народонаселення і прийшов до знаменитої теорії «закону народонаселення».
Згідно закону народонаселення Мальтуса, між відтворенням людини, тобто ростом населення, і виробництвом продуктів харчування йде постійна боротьба. Так виникла ідея про те, що «товари і послуги обмежені по відношенню до необмежених потреб людини», яка лежить в основі капіталізму. Згідно цій ідеї, в силу природи речей населення не повинно перевищувати межі, встановлені кількістю продуктів харчування. В іншому випадку збільшення чисельності населення повинно якимось чином запобігатись і припинятись. Саме в цьому полягає причина майже жалюгідного приросту населення в капіталістичних країнах Заходу сьогодні. Інакше кажучи, на їх думку, збільшення чисельності людського покоління становить небезпеку для благополучного життя. Згідно цій порочній ідеї, кожна народжена дитина розглядається як співвласник (акціонер) національного прибутку, а жоден один капіталіст не бажає ділитись своїми прибутками.
Було б доречно також узгодити цю ідею з визначенням людини капіталістами. На їх думку, людина — це істота з необмеженими бажаннями і потребами. На відміну від цих необмежених потреб людини, ресурси, які існують в природі, обмежені. Тому, чим менше людей, тем більш комфортніше життя. Капіталізм робить людей настільки егоїстичними, що навіть дитина, яка з’явилась на світ, сприймається як небезпека для комфорту власного життя. Це основа менталітету «вбий, щоб жити» чи «експлуатуй, щоб жити»!
Давід Рікардо (1772–1823): хоча Рікардо використав ті ж теорії, що й Мальтус, у них були серйозні розбіжності. Рікардо стверджував, що основна проблема в політичній економії виходить із законів, які регулюють розподіл між різними класами, і підтримував теорію Мальтуса про сільськогосподарське виробництво. Ця аналітична/зіставна перевага, яку Рікардо приписував сільському господарству, виходить із його переконання, що його ріст приведе до росту інших секторів, а отож, і до росту економіки. В своїй «Теорії порівняльних переваг» Рікардо стверджував, що для запобігання росту цін на сільськогосподарську продукцію і, косвенно, заробітної плати, цю продукцію треба імпортувати із країн, які виробляють її за більш низькими цінами. Він вважав, що економічний ріст буде досягнутий за рахунок імпорту товару із іншої країни за більш низькою ціною.
Джон Стюарт Мілль (1806-1873): ціллю Мілля в класичній економічній думці було не введення чогось нового, а швидше, забезпечення міцного фундаменту для думки, яка прийшла після Сміта. Проте можна сказати, що в своїх дослідженнях він вийшов далеко за рамки цієї цілі. Мілль стверджував, що невідчутний, тобто, нематеріальний труд, наприклад, труд, витрачений на навчання робочих, так ж само може бути продуктивним. На відміну від своїх попередників, Мілль відрізнявся від класичної думки у цьому відношенні тим, що вважав, що в певних питаннях повинно бути втручання держави в економічне життя. Окрім того, Мілль виступав за експорт капіталу і вважав, що країна-кредитор отримає більше прибутку, якщо буде експлуатувати сировину і продовольчі ресурси за більш низькими цінами у країни-позичальника. Так само, як західні держави у сучасному світі … Ось що таке колоніалізм!
Неокласична економічна думка
Неокласична думка, одна із капіталістичних економічних теорій, домінувала у світі економіки після 1870-х років. Ключовими засновниками цієї школи є британець Уільям Стенлі Джевонс, австрієць Карл Менгер і швейцарець Леон Вальрас, які діяли незалежно один від одного. Окрім того, іще одним важливим економістом, який зробив внесок у розвиток цієї школи, був британець Альфред Маршалл.
Напрям, заданий неокласичними економістами економічної думки, пов’язаний зі зміненнями в економічних умовах західних суспільств, як і в класичній економічній думці. Економісти-неокласики зосередили свою увагу на ринку і детально аналізували рішення, які приймались виробниками і споживачами в умовах ринку, і їх результати за допомогою наукового методу. Адже вони стверджували, що економічне дослідження повинно проводитись подібно лабораторному дослідженню. Панування класичної економічної думки у світі академічної економіки тривало до 1850-х років. Проте в політичних і соціальних умовах того періоду було неможливо підтримувати економічну думку, засновану на теорії «трудової вартості», тому що теорія «трудової вартості» дійшла до концепції «додаткової вартості» при Марксі і усунула застосовність такої теорії. Неокласична економіка замінила теорію «труд-вартість» теорією «корисність-вартість».
Кейнсіанська економічна думка
Економіст, на честь якого була названа ця думка, — Джон Мейнард Кейнс. Кейнс був британським економістом, який своїми радикальними ідеями здійснив революцію в економіці.
Після Першої і Другої світової війн економічне положення промислово розвинутих країн серйозно похитнулось, а безробіття досягло рекордного рівня. Велика депресія, яка почалась в Англії в 1921 році, в 1930-х роках зачепила увесь світ. Усі ці соціально-економічні факти примусили людей іще раз замислитись про те, що говорив Маркс про майбутнє капіталізму. Щоб виправити ситуацію, усі західні уряди того періоду намагались врятувати свої країни від цього вузького шийка шляхом скороченням міждержавної торгівлі.
Кейнс, який аналізував економічну думку з урахуванням умов свого часу, працював над причинами великої депресії 1930-х років і висунув свою власну теорію, виявивши пробіли в класичній думці. Якщо говорити про основні принципи кейнсіанської думки, то це економічна думка в якій держава грає роль за допомогою фіскальної політики, державних витрат, рівноважних цін, інвестицій та інших засобів, і в якій враховується гнучкість попиту і пропозиції, замість економічних систем, які класичні економісти будують, припускаючи, що люди будуть проводити себе раціонально. В межах цієї ідеї основною економічною політикою є макроекономічна політика, яка орієнтована на попит. В основному він намагався пояснити такі питання, як безробіття і загальний обсяг виробництва, за допомогою попиту.
Ідея монетаризму
Починаючи з 1970-х років і до глобальної економічної кризи 2008 року, ця економічна думка давала про себе знати. Батьком цієї ідеї, відомої як монетаризм, є американський економіст Мілтон Фрідман, який отримав Нобелевську премію по економіці в 1976 році. Фрідман виступав за більш ліберальну економіку, відкидаючи втручання капіталістичної держави в економіку, яка не знає кордонів в емансипації (звільненні). Ми також можемо назвати монетаризм модернізованою інтерпретацією кількісної теорії грошей, визначеною класичною економічною думкою. Через цю нову інтерпретацію монетаризм також називають «модерністською кількісною теорією грошей». Згідно Фрідману, причиною інфляції є неправильно застосовувана монетарна політика. Основною причиною інфляції, яка є однією із найбільших економічних проблем того періоду і сьогодні, є непотрібне і надмірне збільшення грошової маси урядами.
Хоча монетаризм нападав на кейнсіанську економіку, після економічної кризи 2008–2011 років багато західних економік, особливо США, були вимушені повернутись до кейнсіанської економіки. Капіталісти, які роблять реальність свої джерелом, дуже вміло пристосовуються до будь-яких змінень в реальності! Проте кожне змінення не дає глибко вкорінених і постійних рішень і через деякий час породжує нову проблему. В цьому полягає нездатність людини виносити хукми!
В капіталістичній ідеології, де мірилом вартості є вигода, саме володарі грошей керують державою. Абсурдно очікувати, що буржуазія буде поводити себе морально і справедливо. Адже можливість бути боссом колоніалізму або головою імперіалізму вимагає відсутності гуманних і моральних цінностей. Ті, у кого є гроші, мають одноосібне право голосу в урядах і в усіх існуючих правових механізмах. Щоб приховати цей факт, вони обманюють людство за допомогою великої брехні під назвою демократія.
Марксистська економічна думка
Марксистська економічна думка (інакше кажучи, економічні рішення соціалізму) формувалась як реакційна думка проти застосовуваної проти неї класичної економічної думки, а саме — капіталізму.
Карл Маркс і Стюарт Мілль, класики економічної думки, жили в економічному оточенні індустріального світу, який розвивався. Хоча індустріалізація збагатила деяких людей, вона призвела до поганих умов життя членів новоутвореного робочого класу і витіснила їх у трущоби, які вважались гідними їх. Не маючи можливості вирішити навіть найелементарніші проблеми зі здоров’ям, робочі боролись за виживання в дуже важких умовах в результаті крупних епідемій, таких як тиф і холера. Інакше кажучи, капіталістична практика привела до формуванню суспільних класів.
Через важкі умови праці і низьку заробітну платню у робочого класу практично не було життя поза роботою. Наприклад, на фабриках 1840-х років 14-годинний робочий день не був рідкістю. По мірі розвитку і росту помисливості в Європі положення найманих робочих ставало усе більш тяжким. Щоб усунути цю несправедливість і вирішити нові економічні проблеми, з’явились нові економісти, особливо в Англії. Карл Маркс був одним із них.
Маркс зробив низку припущень про природу історії і суспільства, і на цій вісі він висунув ідею, відмінну від інших моделей в історії економічної. Хоча аналітична думка Маркса будувалась навколо економічних питань, вона не обмежувалась економічними проблемами. Інакше кажучи, Маркс давав оцінки в межах нової ідеології, і цією ідеологією був соціалізм.
При капіталізмі робоча сила була відокремлена від статусу людської майстерності і стала інструментом, який забезпечує безперервність системи і може бути повністю куплений і проданий. Соціалісти називали тих, хто вимушений був продавати свою робочу силу, «пролетаріатом», а меншість, яка купувала цю робочу силу і взагалі володіло технологією виробництва, «буржуазією». Так з’явився порядок робочих і начальників.
Згідно Марксу, в кожній успішній галузі існує різниця між витратами на виробництво одиниці продукції і ціною одиниці продукції. Ця різниця називається «додатковою вартістю», і ця додаткова вартість бере свій початок від додаткової праці, виробленої робочим. За його словами, ця додаткова вартість, яка виникає і в деякому змісті конфіскується, складає основну частку капіталістичного прибутку. Інакше кажучи, буржуазія може заробити більше тільки в тому випадку, якщо робочі будуть працювати більше.
Згідно Марксу, пролетаріат врешті решт захопить засоби виробництва і розподілить їх порівну між усіма. Можливість компромісу виключена,тому що в капіталістичній системі цей компроміс не має шансів усунути класові відмінності.
Як відомо, соціалізм заснований на ідеї матеріалізму, яка приймає історичний чи діалектичний матеріалізм. Маркс засновував свої економічні погляди на принципах цієї ідеології. На його думку, усе утворилось в результаті еволюції матерії, і ця еволюція завжди йшла в протилежному напрямку. Те, що Маркс назвав «Теорією громадського розвитку», полягає в перевазі пролетаріату, який нещасливий в суспільстві, в якому проживає, але численний над буржуазією, яка задоволена своїм життям і живе в достатку.
Хоча соціалісти хотіли встановить фактичну рівність між людьми, вони знайшли її реалізацію в забороні приватної власності. Вони також стверджували, що виробництво і розподіл повинні бути організовані громадськими засобами. З причини розбіжності думок соціалістів по цим фундаментальним питанням були сформовані чотири різні моделі під назвами аграрний (земельний), капітальний, комуністичний і державний соціалізм.
Комуністичне розуміння рівності можна описати дуже простими термінами, такими як загальне виробництво і загальне споживання. Інакше кажучи, згідно їх поглядам, рівність можлива тільки в тому випадку, якщо кожна людина володіє засобами виробництва і користується ними нарівні з іншими. Щоб забезпечити таку рівність, індивідам не надаються права приватної власності.
Як і повне ігнорування права на приватну власність, помилкове і уявлення про те, що «земля» і «капітал», які вбачаються в практиці капітального і аграрного соціалізму, не відносяться до приватної власності. Таке розуміння обмежує діяльність людини, вносить розлад в її зусилля і знижує продуктивність. Інакше кажучи, якщо людина не може досягти більшого, аніж досягнуте, вона зупиняється на цій точці і зациклюється. Це знизить її продуктивність і навіть може привести до регресу.
Державний соціалізм, з іншого боку, виникає, коли деякі держави, які відчули вплив соціалізму, приймають соціалістичну практику в економічних питаннях. Такої політики дотримуються багато держав, особливо після 1930-х років.
Найбільша помилка соціалізму полягає в тому, що він ігнорує інстинкти, закладені в людині. Тому, оскільки він суперечить людській природі, він проіснував недовго і рухнув сам по собі. Те, що він проіснував так недовго, пояснюється тиранічною і деспотичною політикою, яку проводили соціалісти. Наприклад, в Радянському Союзі в період правління Леніна і Сталіна було вбито декілька мільйонів людей на тому підґрунті, що вони були проти соціалістичного устрою і проти революції.
Економічна система Ісламу
Загальною характеристикою усіх економістів, які створили економічні ідеї, які ми розглянули досі, є те, що вони перебували під впливом інтелектуальних, політичних, соціальних і економічних умов того періоду, в який вони жили. Інакше кажучи, вони концентрувались на реаліях, обмежували свої думки обставинами і змінювали думки, коли ці обставини і умови змінювались. Таким чином, виходило так, що умови не змінювались, а лише варіювались і ставали різноманітними. Середня тривалість життя економічних ідей, висунутих цими економістами для забезпечення добробуту суспільства і здорової економіки, склала 20-30 років. Ніхто не зміг виробити корінних і ґрунтовних рішень для економіки.
Цим економістам в основі неможливо дійти до глибоких і правильних рішень. Оскільки акида, на якій вони ґрунтують свої ідеї, порочна, вторинні ідеї, породжені кожною головною ідеєю, яка сама порочна, приречені бути порочними. Звідси доля капіталістичних економістів є природним наслідком, тому що вони, як і інші капіталістичні мислителі, не змогли правильно визначити, як і де використовувати розум як вимогу раціональності, тобто роль розуму. Західні люди не використовували свій розум у якості арбітра при пошуку Творця і після знаходження повелінь і заборон Творця. Вони не підкорились Творцю і Його повелінням по організації життя, а використали свій інтелект для винесення законів і тим самим зробили себе богами. Проте Всевишній Аллах говорить:
وَمَنۡ أَحۡسَنُ مِنَ ٱللَّهِ حُكۡمٗا لِّقَوۡمٖ يُوقِنُونَ
«Чиї рішення (хукм) можуть бути краще рішень Аллаха для людей переконаних?» (5:50).
Безперечно, ідеї, які виходять із розуму найрозумнішої людини, і положення, встановлені Творцем для мирного життя людей в цьому світі і в Майбутньому, не витримують навіть порівняння. Тому великою помилкою буде дозволяти суперечливим, спірним, відносним і легко змінюваним ідеям, які виходять із обмеженого, безпорадного і потребуючого людського розуму, домувати в житті. Як видно, капіталізм є джерелом усіх проблем у світі, в тому числі — і сьогоднішніх економічних проблем, тому що він не підходить ані для розуму, ані для людської природи.
Подібно тому, як Іслам запровадив ідеї, пов’язані з кожною областю життя, щоб люди жили в процвітанні і мирі, він так само визначив ідеї, пов’язані з економікою. Ці ідеї представляють собою економічну систему Ісламу, яка реалізовувалась Ісламською Державою протягом 13 сторіч і при житті привела мусульман до процвітанню і миру.
Економічна система Ісламу — це система, в якій не можуть існувати глобальні економічні кризи, фінансовий сектор, який робить гроші на грошах, струси фондового ринку, нечесні прибутки, інфляція і девальвація. Це єдиний елемент, який врятує світ від вузького місця, в яке загнав світ капіталізм. Ісламська економічна система, яка не дозволяє грошам бути товаром, який циркулює тільки серед багатих, разом з грошовою системою, заснованою за золоті і сріблі замість паперової грошової системи, буде єдиним адресом порятунку, коли вона восторжествує!
Економічна система Ісламу — єдина система, в якій піклуються про потребуючих, податки стягуються тільки з багатих і застосовуються тільки у випадку необхідності, активи, такі як нафта і мінерали, належать суспільству, не існує соціальних класів з розривами між ними, бідні не забуті через механізм закяту, прибутки розподіляються справедливо, чорний ринок заборонений, а піддані та інші права не експлуатуються.
Знов же, концепція завоювань Ісламу заснована на поширенні світла Аллаха на землі, правлінні по справедливості і несенні світу миру і процвітання, забезпечуваних Ісламом, усьому світу. Вона не заснована на колоніалізмі, як це роблять західні капіталісти!
Köklü Değişim Dergisi
Айдин Усальп