Після скасування Халіфату колоніальними невірними та їх місцевими приспішниками була об’явлена війна проти Ісламу і усіх його цінностей. Однією із ісламських цінностей, проти якої була об’явлена війна, є хіджаб — стиль одягу мусульманських жінок, який був визначений Всевишнім Аллахом. Хіджаб, як показник цінності, яку Іслам надає жінкам, був цілком нормальним стилем одягу в періоди, коли Іслам був домінуючим, хіджаб не був дивним і чуждим. Адже кожна жінка, яка говорила: «Я — мусульманка», — покривала себе, усвідомлюючи, що це фард від Всевишнього Аллаха.
Хіджаб став предметом відчайдушних обговорень після проголошення Турецької Республіки. Протягом усієї історії нападки на Іслам і на його цінності відбувались на землях, де править куфр. Прихильники Заходу, які є основним джерелом цих брудних сторінок історії, стверджують, що вони — більш західні і більш ліберальні, аніж західники. Незайвим буде нагадати, що хоча вони виставляють себе лібертаріанцями, але коли справа стосується Ісламу і хіджабу, вони вивергають усю свою ненависть і відразу. Окрім того, пригноблення і переслідування жінок з хіджабом в Туреччині, починаючи з однопартійного періоду[1], який зробив із хіджабу «проблему», дійшло і до наших днів. Деякі люди використали це переслідування як інструмент політичного голосування. В результаті хіджаб зазнав деформації від форми, яку він займає в шаріатському хукмі, таким чином, що нам стало соромно дивитись на цю ганьбу.
«Народно-республіканська партія» (НРП), яка протягом вже ста років очолює ісламофобію в країні, почала свою світську і жорстоку практику іще в 1950-х роках. В цей період дана партія перетворювала мечеті в конюшні, намагалась заглушити азани, які закликали до намазу, а коли їй не вдавалось добитись в цьому успіху, перевела текст азану на турецьку мову[2]. Це був період, коли цінності ісламської культури зневажались, а представники релігії, які не могли спокійно дивитись на це, представали перед Трибуналом Незалежності і були повішені[3]. Насправді, наступний відомий епізод, який пов’язаний з Іненю, показує його вороже ставлення до Ісламу. В 1933 році посол Туреччини в Софії (Болгарія) Тевфік Каміль Коперлер пішов у свою щорічну відпустку. Він вирушив відвідати прем’єр-міністра Ісмета-пашу, який був другом родини. В якусь мить їх бесіди посол сказав: «Чи не послужити Вам трохи у благо духовного розвитку?!». Відповідь Ісмета Іненю послу була такою: «Ви усе іще думаєте про такі речі?! Через 30 років ми позбавимо розум молоді від порожніх слів і понять, таких як «Аллах» і «пророк»»[4]. Дійшло до того, що той же менталітет не дозволяв жінкам, які загортали в свої чадри артилерійські снаряди і переносили боєприпаси на фронт, приходити у міста в цих в чадрах. Це вкрай засмучуюча і пригнічуюча реальність, чи не так?! Проте в цей період жінки порахували більш доречним обмежитись своїм домом замість того, щоб зняти чадру і нікаб, і бачили в цьому символ честі пошани.
В період правління Аднана Мендереса, який був членом «НРП», але використав релігійні цінності народу як засіб для отримання влади, щоб нав’язати суспільству світськість, демократію і республіку, жінки, які носили головні хустки, могли частково брати участь в громадському житті. Великим нещастям для Ісламської Умми стало те, що в період Мендереса не було усвідомлення того, що прагнення представити поняття куфру так, нібито вони є притаманними Ісламській Уммі, було частиною великих планів хазяїв режиму. Тому що «Демократична партія» (ДП) — за винятком стиля, який вона використовувала — в основному нічим не відрізнялась від «НРП». «Демократична партія» так само була заснована на розумінні, яке розділяє релігію і державу. В цей період Умма піддалась новому параноїдальному страху. Багато шкіл імамів-хатіпів були відкриті в цей період. Вони були відкриті, але, з одного боку, тих, хто віддавав своїх дітей в ці школи, так чи інакше судили в судах режиму, а з іншого боку, для узаконення судових процесів парламентом були прийняті конкретні закони, такі як «Закони про захист Ататюрка». Це був, здавалося би, найбільш суперечливий аспект того періоду. В результаті люди, які втікали від «Народно-республіканської партії», яка принесла народу Туреччини світський демократичний режим, потрапили у тенета «Демократичної партії».
Після 1960-х років проти мусульман була розв’язана психологічна війна з використанням таких понять, як «реакція і реакціонізм», мусульмани були витіснені із суспільства і фактично стали «чуждими».
- 1964 рік
Гюльсен Атасевен почала покривати голову хіджабом, навчаючись на медичному факультеті Стамбульського університету. Вона завершила навчання з найкращим результатом і зайняла первенство серед однолітків. Хоча студент, який зайняв перше місце, традиційно виступає з промовою на випускних церемоніях, Гюльсен Атасевен не дозволили виступити і слово було надане студенту, який зайняв друге місце[5].
- 1968 рік
50-60 студентів теологічного факультету університету Анкари бойкотували заняття на знак протесту проти виключення двох студенток в хіджабах[6].
- 1977 рік
Було порушено дисциплінарне провадження у відношенні 215 учениць ізмітської школи імамів-хатібів для дівчаток за відвідування занять в хіджабах[7].
В ітозі суспільство повернулось до стану до 1950-х років. В процесі плину подій, у той час як перевороти використовувались у якості загрози проти народу, люди були скеровані на те, щоб зібратись навколо Тургута Озала, якого називали «Другим Мендересом», і була почата нова операція по демократизації. Адже демократія — це образ життя і погляд на життя, і її треба було нав’язати народу поступово. Власне кажучи, саме цим вони і займались. Тургут Озал, який став прем’єр-міністром після перевороту 1980 року, зумів направити людей на вісь «ліберальної демократії». При Озалі, який провів багато реформ в Туреччині, було створено уявлення про демократію, паралельної західному капіталізму. Конституція, створена після перевороту, з усією її динамікою, ненавистю до Ісламу і образливим ставлення до мусульман, досі продовжує своє існування в нашому житті і продовжує визначати образ життя суспільства, який нас оточує. Хіба ми не бачили подібних результатів і при останній спробі державного перевороту в Туреччині 15 липня 2016 року? Хіба люди, які ціною свого життя вийшли на вулиці, не були проігноровані і розчаровані після того, як переворот був відбитий?
Період Військового меморандуму в Туреччині (28.02.1997) привів до процесу розриву між режимом і суспільством. В цьому протистоянні, яке ми можемо назвати «Війною страху», мусульмани знов зазнали поразки, але ця поразка не була матеріальною. 28 лютого 1997 року, з відомою декларацією Ради національної безпеки Туреччини, як уряд «Anasol-M» (коаліційний уряд, сформований партією «Батьківщина», «Демократичною лівою партією» і «Партією націоналістичного руху») того періоду, так і Рада по вищій освіті (YÖK) продовжили свій шлях згідно з заводськими установками республіки через заведення чорних списків[9] в університетах і державних закладах. А саме:
Міністр охорони здоров’я Йилдирим Актуна на прес-конференції підкреслив свою незгоду з практикою міністерства національної освіти по введенню факультативних уроків Корану і арабської мови протягом 8 років безперервного навчання і сказав: «Турецькому народу не треба так багато вчити арабську мову, не треба, щоб його арабізували. Ми — турки, нам не треба так сильно наближатись до арабів і ототожнювати себе з ними!».
- В Бурсі були закриті сім курсів по вивченню Корану.
- Згідно з рішеннями, прийнятими на Раді національної безпеки була почата «тюрбан-операція» проти порушників «Закону про стиль одягу і зовнішній вид населення і держслужбовців» (тур. Kılık Kıyafet Kanunu).
- В Стамбульському університеті не було реєстрації студенток, які носять хіджаби.
- Заборона на носіння хіджабів почала діяти на медичному факультеті в Стамбулі (район Чапа), і такі студентки були виключені з занять. У відношенні 25 студенток в хіджабах були порушені дисциплінарні справи[10].
Це усього лише деякі із подій, які нагадують травми, пережиті мусульманським народом Туреччини протягом усієї історії республіки. Більше того, ці події іще більше підсилили прагнення мусульманського народу до ісламському образу життя. В цьому процесі на сцену вийшли «консерватори-демократи», далекі по ментальності від методу ісламського образу життя, увібрані в овечу шкуру, прагнучі лише до того, щоб укріпитись при владі, експлуатуючи невдоволення мусульман, і їм вдалось привести себе до влади при підтримці значної частини мусульманського народу. На жаль, турецькі мусульмани навіть не усвідомлювали і не мали підозри, що їх втягують в нову авантюру, в якій на них чекає розчарування.
Відображення консерватизму, який є гібридною ідеологією і політичною позицією, на політичній ідентичності «Партії Справедливості і Розвитку» (ПСР) та їх подавання себе як «консервативних демократів», як і їх значний відгук в очах громадськості важливі з точки зору конкретного прикладу. Відносини консерваторів в цих землях з Ісламом складаються із деяких ритуалів і формалізму у відношенні релігії, і поки ці аспекти залишаються незачепленими, секуляризація політичного функціонування не становить для них проблеми. Це тому, що в уявленні консерваторів релігія — це не прихід Ісламу до влади, і в їх намірах немає нічого подібного. Так само, як у них немає бажання і мети зробити ісламський образ життя домінуючим на землі, їх мета в питанні хіджабу полягає не в виконанні постанови Шаріату, а, за їх власними словами, у використанні хустки у якості «політичного символу». Адже хіджаб — це повстання проти невірного Заходу, який розглядає жінку як сексуальний товар і хоче використовувати її як таку. У цьому відношенні єдине, що змінилось з приходом до влади «ПСР» — це входження в парламент депутатів з покритими головами, але вони впади в ілюзію свободи, будучи включеними в безбожну систему Заходу, або вони зробили це через наявну «кон’юнктуру». Власне кажучи, цю оману ми можемо побачити в словах заступника голови «Партії миру і демократії» Первіни Булдани: «…Причина, через яку наші чотири колеги прийшли сьогодні в парламент в хустках, є результатом боротьби, яку жінки ведуть вже багато років. Я вітаю усіх жінок …»[11].
28 лютого і уся боротьба до цього дня були скеровані не на те, щоб консервативні демократичні жінки були включені в цю безбожну систему, управляєму секуляризмом і республікою! Хіджаб — це не демократичне право, а шаріатська постанова. Проте плюралістичне демократичне суспільство було побудовано адміністрацією «ПСР», і тепер необхідно бути «консервативним», а не «радикальним». Необхідно було тепер бути «адаптивним» і «готовим до діалогу», а не «екстремістським». Треба бути «демократом», а не «шаріатчиком». В результаті хіджаб так само потрапив під вплив цих брудних і розпливчатих ідей, і його треба було зіставити з більш сучасним (!), більш актуальним(!) вбранням, а не з тим, як одягаються літні люди. Для цього візуальна отрута почалась із перших рук — з засобів масової інформації. Рольові моделі були створені завдяки моді на хіджаб через одяг політиків та їх доньок. В результаті сформувалась переважна більшість тих, хто одягається безсистемно, не вивчаючи шаріатські основи хіджабу або думаючи, що тільки покриття голови є ісламським хіджабом — настільки, що молоді дівчата, які досягли віку статевого дозрівання, сприймали одяг більшості як «ісламський хіджаб», і в результаті ми часто спостерігаємо, що навіть в благочестивих родинах доньки не носять хіджаб, а мусульманські дівчата, які носять хіджаб, з часом відмовляються від нього. Як сказав письменник-дослідник Юсуф Каплан: «Ми виграли битву за хустки, але програли війну за хіджаб»[12].
Хіджаб для мусульманок — це акт поклоніння. Коли Всевишній Аллах сказав:
وَمَا خَلَقۡتُ ٱلۡجِنَّ وَٱلۡإِنسَ إِلَّا لِيَعۡبُدُونِ
«Я створив джинів і людей тільки для того, щоб вони поклонялись Мені» (51:56), —
Він не залишив на розсуд людей те, як повинно здійснюватись це поклоніння, а повідомив його форму через Свого Посланця (с.а.с.). Коли мусульманка виконує повеління Аллаха, вона повинна робити це так, як того бажає Аллах. Подібно тому, як ми дотримуємось намазів і постів у час і в порядку, приписаних Аллахом, ми так само повинні дотримуватись хіджабу в порядку, приписаному Аллахом і Його Посланцем (с.а.с.). Тільки так хіджаб може набути властивості поклоніння.
В такому випадку в яких рамках Іслам (Законодавець чи Коран і Сунна) утвердив хіджаб?
«Хіджаб» буквально означає «покриття і приховання» і є ознакою такви мусульманки, її покори і підкорення своєму Господу.
Головне питання в одязі мусульманки — це дотримання хіджабу, тобто, щоб усе її тіло, окрім кистей рук і обличчя, було закрито і не було оголене. Для того, щоб одяг підходив для хіджабу, він повинен бути щільним, широким і досить довгим, щоб закривати усі частини тіла, які є авратом[13].
В 59-м аяті сури «Аль-Ахзаб» Всевишній Аллах говорить про хіджаб наступне:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلنَّبِيُّ قُل لِّأَزۡوَٰجِكَ وَبَنَاتِكَ وَنِسَآءِ ٱلۡمُؤۡمِنِينَ يُدۡنِينَ عَلَيۡهِنَّ مِن جَلَٰبِيبِهِنَّۚ
«О, Пророк! Скажи твоїм дружинам, твоїм донькам і жінкам віруючих чоловіків, щоб вони опускали на себе (на свої плечі) свої покривала» (33:59).
Вчений Такиюддін Набхані в своїй книзі «Соціальна система в Ісламі» пояснює цей аят наступним чином: «Тобто, вони не повинні обнажати свої прикраси (свої красоти), окрім обличчя і кистей рук. Слово «хімар» в аяті означає хустку. А слово «джайб» означає комірцеву зону вбрання. Інакше кажучи, це виріз для горловини вбрання над грудною зоною. Це означає, що мусульманські жінки повинні дозволити своїм головним хусткам звисати до шиї і грудей. Словосполучення «ідна джильбаб» («опускання джильбаба») означає спустити одяг до самого низу». В «Тафхім аль-Куран» Абу-ль-Аля Маудуді визначає поняття «джильбаб» як «одяг із двох частин» і говорить: «Це верхній одяг, одна частина якого прикриває голову, а інша простирається до ступнів».
Це основна природа хіджабу, і він є обов’язковим до виконання. Істинний зміст хіджабу полягає в тому, щоб заслужити довольство Всевишнього Аллаха, це ознака серйозності мусульманських жінок у покорі Всевишньому Аллаху. Бути задоволеним Всевишнім Аллахом як Господом і Богом — означає добровільно підкорятись законам і обмеженням, які встановив Всевишній Аллах. Аналогічним чином будь-яка спроба ухилитись від рішень Аллаха, порушити або перевищити встановлені Аллахом кордони є ознакою несерйозного ставлення до Аллаха і його хукмам. Оскільки неможна обманути Аллаха, то можна обманути тільки самого себе, лише слідуючи за химерними картинками шайтана з тією щирістю, яку людина повинна була б проявляти у відношенні Аллаха. Ми повинні дотримуватись цього цілісного погляду в усіх наших діях, і ми не повинні відволікатись від міркувань у межах цих критеріїв навіть на мить.
В контексті нашої теми ставлення мусульманки до хіджабу повинно ґрунтуватись на цьому розумінні, і коли вони схильна брати участь в громадському житті, рамки її вбрання повинні визначатись Всевишнім Аллахом, а не модельєрами. Вона повинна носити одяг такви (богобоязливості і благочестя), яка угодна Всевишньому Аллаху, тобто дотриматись хіджабу. Ця свідомість і усвідомлення повинні передаватись із покоління в покоління у якості ісламської культури.
Підбиваючи підсумки, наші мусульманські дівчата не повинні наслідувати сучасним (!) зразкам модельєрів або химерному одягу знаменитостей, а повинні здійснювати це поклоніння в рамках, встановлених Аллахом.
Köklü Değişim Dergisi
Сюмейе Озьдоган
1. Однопартійний період в історії Туреччини (тур. Türkiye'de tek partili dönem) — частина історії Турецької Республіки, яка почалась з офіційного встановлення в країні однопартійного режиму в 1923 році. В період з 1923 по 1945 роки «Республіканська народна партія» була єдиною партією Туреччини — до миті, коли була створена «Партія національного розвитку» (тур. Millî Kalkınma Partisi).
2. https://belgelerlegercektarih.com/2016/02/04/ataturk-doneminde-satilan-ve-ahir-yapilan-camiler-sinan-meydana-cevap/
3. https://www.fikriyat.com/tarih/2018/03/07/hukuk-tarihimizin-utanc-yillari-istikll-mahkemeleri
4. http://www.yalanyazantarihutansin.org/tek-parti-devri/inonu-nun-din-dusmanligi-h7757.html
5. Газета «Sabah».
6. Газета «Milliyet».
7. Газета «Yeni Devir».
8. https://www.mazlumder.org/fotograf/yayinresimleri/dokuman/turkiyede-dunyada-basortusu-yasagi-kronolojisi.pdf
9. Чорний список — список осіб або інших сутностей, які через які-небудь причини визнані недружніми по відношенню до суб’єкту (упоряднику). В більш вузькому змісті — список осіб або інших сутностей, яким відмовлено в конкретному праві, привілеї чи дії.
10. https://www.mazlumder.org/fotograf/yayinresimleri/dokuman/turkiyede-dunyada-basortusu-yasagi-kronolojisi.pdf
11. https://bianet.org/biamag/siyaset/150953-ve-basortulu-vekiller-mecliste
12. https://www.yenisafak.com/yazarlar/yusuf-kaplan/basortusu-mucadelesini-kazandik-ama-tesetturu-kaybettik-2049511
13. https://sorularlaislamiyet.com/musluman-kadinin-giyim-sekli-nasil-olmalidir-diz-altina-kadar-gelen-etek-ile-tesettur-saglanmis-olur