Усі позитивні і негативні риси цієї істоти проявляються, розвиваються і відображаються в оточуючому середовищі на вищому рівні тільки в громадському житті. Індивід може реалізувати свою людяність тільки в соціальному житті. Для людини, яка живе самотньо, можливе лише вегетативне життя. Окрім біологічного існування людини, яка проживає усамітнене життя, жодна із позитивних чи негативних характеристик не проявляється, не розвивається і не відображається. Цьому факту відповідає ствердження, що «людина по своїй природі — істота цивілізована»[4].
Той факт, що людина, будучи по своїй природі соціальною істотою, повинна жити разом зі своїми побратимами, тягне за собою необхідність управляти і владарювати. Неминуче, що це управління і керівництво повинні здійснюватись таким чином, щоб не залишалось місця для анархії, згідно з людською природою і в межах певного порядку. Оскільки в контексті позитивних і негативних характеристик, які існують в людині і безмежному порядку, людина володіє потенціалом піднятись до «ахсан ут-таквім» або опуститись до найнижчого рівня («асфала сафілін»). Коли її органічні потреби і інстинкти вдовольняються здоровим чином при правильній адміністративній системі, людині і, природно, суспільству, в якому вона живе, судилося лише піднесення. Безперечно, якщо нею управляє неправильна адміністративна система, то в ній утворюється підґрунтя, на якому з’являться і розквітнуть усі негативні якості, якими потенційно володіє людина, і як сама людина, так і суспільство, яке сформувала система, опиняться в найнижчому стані.
Повністю усвідомивши суть глибокого аналізу, який міститься у назві цієї статті і вказує на ту ж реальність, ми зможемо правильно визначити джерело більшості проблем, з якими ми стикаємось сьогодні. Ми також можемо бути упевнені, що знайдемо істинні рішення цих проблем і відкриємо істинний метод їх реалізації.
Звичайно, це факт, що рівень злочинності в суспільстві не «обнулюється», навіть коли ним управляє здорова (сахіх) система. Проте так само фактом є і те, що рівень злочинності знаходиться на низькому рівні. Тому що, у цілому, людям нескладно пристосуватись до тієї системи, яка відповідає їх природі. Як тільки наріжні каміння індивідуального, родинного і громадського життя закладаються, люди легко досягають стабільності в підтриманні мирного життя. Матеріальні, гуманні, моральні і духовні цінності, необхідні для щасливого життя, стають легко досяжними. Тим не менш, не усі люди можуть на одному рівні насолоджуватись чистою атмосферою, створеною правильною системою. Окрім того, деякі люди можуть недбало ставитись до виконання своїх обов’язків. Більше того, вони можуть робити деякі гріхи і проступки, порушуючи деякі заборони. Оскільки вони будуть піддаватись матеріальним санкціям за ці недбалості і правопорушення справедливим чином, рівень злочинності буде залишатись на мінімальних показниках.
З іншого боку, згода усіх прошарків суспільства по якому-небудь одному питанню — явище нечасте. Проте сьогодні усі прошарки суспільства одностайні в тому, що рівень злочинності виріс надмірно. Чоловіки і жінки, багаті і бідні, праві і ліві, консерватори і революціонери, капіталісти і комуністи, державні службовці і чиновники, селяни і городяни, мусульмани і немусульмани — словом, усі прошарки суспільства скаржаться, що злочинність поширилась як ніколи раніше. «Як ми дійшли до такого життя?», «Куди котиться суспільство?», «Це не кінчиться добром!» та інші скарги чути із усіх прошарків суспільства.
З іншого боку, незважаючи на те, що злочинність так поширена у суспільстві, усі, від невігласа до вченого, від неграмотного до інтелігента, від позиції до уряду, звинувачують індивіда і бачать проблему в ньому. Не розглядається і не оцінюється те, що основною причиню поширеності злочинності у суспільстві може бути режим. Ігнорується той факт, що режим є головним визначальним чинником у розвитку суспільства і що схильність індивіда до злочинності є лише наслідком.
Ґрунтуючись на цьому хибному висновку, ісламські общини, фонди, асоціації і громадські організації діють із стратегією захисту своїх членів від зла (мункара), пануючого у суспільстві. Оскільки феномен режиму не береться до уваги в тій мірі, на яку він заслуговує, вони не здійснюють серйозних спроб інтелектуального, політичного, організованого і укоріненого народного руху для усунення мункару із суспільства. Ідея про те, що родина може подолати цю погану тенденцію зусиллями батьків, робить її дисфункційною у справі зміни режиму, тому що вирішальна сила режиму у формуванні суспільства або взагалі не береться до уваги, або недооцінюється.
Є відоме висловлювання, яке приписується Сейіду Кутбу, що відповідає реальності суспільства: «В суспільстві, яке управляється правильною системою, немає необхідності в суддях і лікарях». Це лаконічне висловлювання, яке виражає те, що потреба в суддях і лікарях буде зведена до мінімуму в тому випадку, якщо в суспільстві панує правильний порядок, містить також глибоке визначення причинно-наслідкових зв’язків на основі загальних законів. Протилежний зміст виразу гласить, що в суспільстві, яке не управляється правильним порядком, рівень злочинності буде рости, а потреба в суддях і лікарях досягне найвищого рівня. Насправді, позитивні якості людини, чиї органічні і інстинктивні потреби не вдовольняються правильною і здоровою системою, не виникають і не розвиваються. Проте негативні риси, якими людина потенційно володіє, навпаки, починають розцвітати і розростатись. Людина втрачає здатність діяти розумно і логічно і піддається своїм емоціям. Він/вона не визнає ніяких ціннісних суджень, окрім задоволення. Сама людина стає нещасною, занепокоєною і тривожною, а суспільство, в якому вона живе, стає небезпечним, неспокійним і порочним. В індивідуальних і родинних відносинах втрачаються порядок і стабільність. В різних інститутах і закладах домінують особисті інтереси і користь. У відносинах між правителями і управляємими домінує одна і та ж міра інтересу і вигоди. Правителі не визнають ніякої іншої міри, окрім захисту свого політичного суверенітету, своїх посад і постів, а також своїх економічних інтересів. Щоб досягти і зберегти це, вони без вагань вдаються до усіх видів інтриг, включаючи розбещення суспільства. Таким чином, кожна людина, яка бореться за виживання в суспільстві, блукає у непередбачуваному стані. В такому соціальному оточенні, де кожен злочин супроводжується виправданням,злочинність стає усе більше поширеною.
З миті появи першої людини історія стала свідком боротьби двох основних течій в самому загальному сенсі відносно джерела істинного порядку, який буде регулювати органічні і інстинктивні потреби суспільства. Одна із них — божественний порядок, явлений Творцем Своїм посланцям через Одкровення, а друга — рукотворний порядок, сформований під керівництвом сатани.
قُلۡنَا ٱهۡبِطُواْ مِنۡهَا جَمِيعٗاۖ فَإِمَّا يَأۡتِيَنَّكُم مِّنِّي هُدٗى فَمَن تَبِعَ هُدَايَ فَلَا خَوۡفٌ عَلَيۡهِمۡ وَلَا هُمۡ يَحۡزَنُونَ ٣٨ وَٱلَّذِينَ كَفَرُواْ وَكَذَّبُواْ بَِٔايَٰتِنَآ أُوْلَٰٓئِكَ أَصۡحَٰبُ ٱلنَّارِۖ هُمۡ فِيهَا خَٰلِدُونَ
«Ми сказали: «Низвергніться звідси усі!». Якщо до вас явиться керівництво від Мене, то ті, які послідують за Моїм керівництвом, не пізнають страху і не будуть опечалені. А ті, які не увірують і порахують брехнею Наші знамення, будуть мешканцями Вогню. Вони пребудуть там вічно» (2:38,39).
В дійсності, історія людства є ніщо інше, як процес цієї боротьби. З одного боку, існує атмосфера блаженства, де панують віра, довіра і справедливість, права і закон, процвітання і щастя, розвиток, а з іншого боку — атмосфера невігластва, де панують невір’я, анархія, занепокоєння, тривога і пригноблення, несправедливість, страждання і безлади.
До того ж, не секрет, що адміністративна система грає вирішальну роль в житті суспільства в контексті причини і наслідку. Аналогічним чином ми бачимо, що рівень злочинності у суспільстві має прямий зв’язок з адміністративною системою. Це пояснюється тим, що суспільство — це соціальна одиниця, яка складається із людей, які мовчазно чи явно погодились на громадський договір, сформований у межах основної ідеї і витікаючих із неї законів і звичаїв. В цьому контексті ціннісні судження, які виникають у затінку віровчення, на якому засновано суспільство, і конституція, яка формується у затінку цих ціннісних суджень, знаходяться в положення причини, у той час як решта іншого уявлення про життя, яке виробляється суспільством, є результатом (наслідком). Інакше кажучи, головна визначальна роль, природно, належить основній ідеї, на якій об’єднано суспільство. Тут знов проявляється визначення, що «якщо злочини у суспільстві зустрічаються рідко, то порочні окремі люди. Але якщо злочини мають частий характер, то порочна система».
У сучасному світі немає жодної громадської події, яка не залежала б від даного факту.
Настільки, що зі скасуванням Халіфату 3 березня 1924 року ісламська система була відсторонена від управління. З запровадженням «Гласності» чи «Перебудови» в СРСР в 1985 році комунізм так само був виведений із сфери життя. В результаті протягом півсторіччя у світі панує тільки капіталізм. В цьому контексті, дивлячись на хід розвитку світу у цілому, неможливо не подумати, що ми дійшли до кінця історії. Не буде перебільшенням сказати, що те, що відбувається — це очікуваний апокаліптичний процес. Адже ми є свідками того, що немає сенсу від такого поняття, як «міжнародне право», що суверенні держави спалюють, руйнують і знищують країни своїми проксі-війнами по усьому світу, витісняють мільйони людей із їх домів, наповнюють вулиці трупами, кров’ю і сльозами. Одночасно, в результаті розвитку капіталістичної системи, запроваджуваної державами, ми спостерігаємо поневолення народів і перетворення їх у злочинні машини.
Так в доповіді Верховного комісару ООН по справам біженців «Глобальні тенденції 2017 року» говориться, що кількість людей, насильницьки переміщених внаслідок війни, насильства і переслідувань, в 2017 році збільшилось приблизно на 3 мільйони людей порівняно з попереднім роком і досягло 68 мільйонів 500 тисяч. Іще одним вражаючим чинником у доповіді є те, що 52% переміщених осіб — це діти у віці до 18 років. 178800 дітей знаходяться без супроводу дорослих і намагаються учепитись за життя вдалині від своїх родин[5].
У той час як в масштабах усього світу ситуація є такою, суспільства окремих країн позбавлені мирного життя. У цьому відношенні Туреччина, де, незважаючи на мусульманське населення, практикується капіталістична система, представляє собою лабораторію. Той факт, що рівень злочинності різко виріс за останні 20 років, коли при владі знаходилась «Партія Справедливості і Розвитку» (ПСР), яка прив’язала до себе мусульманське населення за допомогою маніпулятивних операцій по сприйняттю, вказує на нинішній режим як на причину. Власне кажучи, про це свідчать статистичні дані, як ми часто наводимо нижче.
Рівень злочинності у цілому
В період з1990 по 2014 рік спостерігався значний ріст (400%) рівня злочинності. Ріст крадіжок, ненавмисних вбивств і злочинів, пов’язаних з наркотиками, досяг 600%. В 2015 році в середньому в день вбивали 4 людини. Більшість вбивств було скоєно на підґрунті честі і грошей, а 369 жінок стали жертвами домашнього насильства. В тому ж році було вбито 193 дитини у віці до 18 років[6].
Феміцид[7]
В період з 2002 по 2008 рік було об’явлено про 66 вбивствах жінок у 2002 році, про 83 — в 2003 році, про 128 — в 2004 році, про 317 — в 2005 році, про 663 — в 2006 році,про 1011 — в 2007 році і про 806 — в 2008 році, і з 2002 року кількість вбивств збільшилась в 14 разів.
В період з 2008 по 2019 рік було вбито у цілому 3185 жінок. В останні роки кількість вбивств жінок значно зросло. Кількість феміцидів по рокам виглядає наступним чином[8]:
Якщо в 1990 році в Туреччині приблизно 381 тисяча 200 людей страждали на розлади, пов’язані з вживанням психоактивних речовин[9], то в 2016 році це число збільшилось до 664 тисяч 906 людей. Хоча стверджується, що за останні 10 років кількість людей, які отримують лікування від наркоманії і вживання наркотиків, збільшилось у 25 разів, згідно дослідженням зазначається, що вживання психоактивних речовин у віці до 15 лет років збільшилось на 92%[10].
В результаті, якщо злочинність у суспільстві рідка/рідко зустрічається, проблема полягає в окремих людях; необхідно докласти зусилля для їх виправлення. З іншого боку, якщо злочинність часто зустрічається у суспільстві, виправлення окремих індивідів не є рішенням проблеми. Замість того, щоб виправляти окремих людей, треба змінити режим. Сьогодні злочинність в Туреччині — звичайне явище. Можна навіть сказати, що «режим ледве не плодить злочини і злочинців». Поки цей режим домінує, неможливо реформувати суспільство. Насправді, хоча багато партій, спільнот, фондів, асоціацій і неурядових організацій вже майже сторіччя намагаються покращити суспільство, кожен новий день приносить лише нові проблеми.
Тому правлячий режим повинен бути скасований і змінений божественною системою, Праведним Халіфатом, за допомогою інтелектуального, політичного і культурного організованого народного руху, заснованого на методі пророцтва. суспільство досягне порятунку, а злочинність знизиться до рідкого рівня.
لِمِثۡلِ هَٰذَا فَلۡيَعۡمَلِ ٱلۡعَٰمِلُونَ
«Заради такого нехай працюють трудівники!» (37:61).
Мустафа Кучюк
لَقَدۡ خَلَقۡنَا ٱلۡإِنسَٰنَ فِيٓ أَحۡسَنِ تَقۡوِيمٖ
«Ми створили людину у найчудовішій постаті» (95:4).
وَهَدَيۡنَٰهُ ٱلنَّجۡدَيۡنِ
«І хіба Ми не показали їй два шляхи?» (90:10).
فَأَلۡهَمَهَا فُجُورَهَا وَتَقۡوَىٰهَا
«І внушили їй (душі) порочність її і богобоязливість!» (91:8).
4. Ібн Хальдун, «Мукаддіма».
5. https://www.aa.com.tr/tr/dunya/dunyada-zorla-yerinden-edilenler-68-5-milyonu-buldu-/1178661
6. https://tr.wikipedia.org/wiki/T%C3%BCrkiye%27de_su%C3%A7
7. Феміцид (від англ. femicide), або фемініцид (від ісп. feminicidio), — найменування злочинів на підґрунті ненависті за ознакою статі і гендеру, який широко визначається як «навмисне вбивство жінок (дівчат або дівчаток), тому що вони є жінками», хоча визначення відрізняються в залежності від культурного контексту.
8. https://tr.wikipedia.org/wiki/T%C3%BCrkiye%27de_kad%C4%B1n_cinayeti
9. Психоактивні речовини (ПАР) — речовини (або суміш декількох речовин), які впливають на функції центральної нервової системи і призводять до зміни психічного стану, аж до зміненого стану свідомості.
10. Агентство «Анадолу», 22.08.2018.