Розбіжності в багатьох питаннях із області фуру (відгалуження), таких як хадіс, тафсір, усуль, фікх і так далі, розумілись як багатство, а не як причина для фітни серед мусульман, і приймались у якості частини ісламської культури. Проте час від часу деякі розбіжності ставали причиною для фітни серед мусульман, і ці проблеми намагались виправити існуванням Ісламської Держави.
Після скасування держави Халіфат запровадження рукотворних законів, заборона ісламських хукмів і тиск на мусульман створювали перешкоди для розуміння Ісламу мусульманами, і тому суперечливі питання з часом почали ставати елементом фітни і розбратів. Спланована і запрограмована підбурювальна діяльність невіруючих, проблеми, з якими стикаються мусульмани в розумінні Ісламу, умовчування вчених, відсутність ідейної і політичної роботи ісламських згуртувань і тому подібні причини є чинниками, які приводять до тому, що ці іхтіляфи переростають у фітну. Одним із найбільш помітних таких конфліктів думок в останній час є конфлікт між тими, хто визначає себе як традиціоналісти, і тими, хто визначає себе у якості модерністів. В цій статті ми спробуємо поговорити про різні думки цих груп, які протилежні одна одній за своїми принципами і визначають себе у якості традиціоналістів і модерністів, про їх загальні моменти в їх політичних установках, їх позиції проти рукотворних режимів і невірних, а також про методи боротьби, які вони висувають у якості домінанти своїх думок в житті.
Перш ніж перейти до суті теми, ми хотіли б дати стисле визначення традиціоналістів і модерністів. Традиціоналізм — це група, яка приймає ісламську культуру, стверджує, що такі джерела, як Коран, Сунна, Іджма, Кияс, усуль, фікх, тафсір, сира, виходять із Ісламу, що слідування традиції є вимогою Шаріату і що вони намагаються працювати над питаннями акиди (віровчення), поклоніння, порядку і моралі, дотримуючись шаріатських текстів (нусус). Більшість мусульман так вірить і намагається діяти саме так. Модернізм же, з іншого боку, виник в Європі і заснований на принципі того, що традиційна культура і соціальне життя досягли кінця свого існування, і тому в усьому, від мистецтва до літератури, від релігії до права, необхідно залишити старе і побудувати нову культуру. Модернізм стверджує, що люди повинні розірвати усі зв’язки з історією і традиціями, і тоді можна буде створити сучасне суспільство. Модернізм берет свої принципи із орієнталізму, який протягом сторіч вів боротьбу проти Ісламу. Це дослідження, яке було ініційоване іудейськими і християнськими священнослужителями і агентами, на жаль, було прийнято деякими людьми в мусульманських країнах в плановому порядку протягом часу, і з роками воно почало поширюватись серед людей. Безперечно, це розуміння, яке було запроваджено західними державами як проект в мусульманських країнах, з часом стало становити велику небезпеку.
Розглядаючи теми дебатів між традиціоналістами і модерністами і зміст цих тем, можна сказати, що ці дебати додають нові до вже існуючих проблем у розумах мусульман і викликають подальшу плутанину і замішання, а не сприяють розумінню Ісламу серед мусульман. Причина цього полягає в тому, що більшість цих дискусій є теоретичними обговореннями істинності наукових текстів, які без дотримання фундаментальних і методологічних правил не можуть привести до правильних результатів за допомогою раціональних умовиводів і логіки. На цьому підґрунті і з цими принципами неможливо, щоб дискусії дійшли до висновку і вирішили проблеми. В результаті, використовуючи підхід, схожий на командну чи партійну прихильність, дискусії тривають і тривають, але замість того, щоб виробляти рішення, вони займають порядки денного людей непотрібними питаннями. Хто виграє від цих дискусій, так це західні невірні, які ставлять їх на порядок денний для мусульман. Це тому, що ці дискусії підготували людей до того, щоб з підозрою ставитись до усьому, у що вони вірять, до формуванню нового розуміння релігії, причому розуміння, в центрі якого стоять розум і логіка, а не Одкровення. Що тут треба зробити, так це пояснити Іслам згідно з методом, визначеним Кораном і Сунною, і встановити зв’язок між тим, що ми розповідаємо, і життям. Тому що Іслам — це досконале віровчення і набір систем і приписів, які вирішують усі проблеми людини.
Погляди модерністів на верховенство Аллаха у встановленні Ним хукмів, запровадження приписів Корану і Сунни і недійсність рукотворних хукмів діаметрально протилежні Ісламу. З іншого боку, традиціоналісти, незважаючи на те, що Аллах є сувереном в усіх книгах по юриспруденції, і незважаючи на їх переконання, стисло сформульовані як «Неприпустимо, щоб хтось, окрім Аллаха, видавав закони!», зберігали мовчання щодо рукотворної законотворчості людей, і навіть були ті, хто захищав це на різних підставах. Обидві групи обернулись до думок і дій — деякі навмисно, а деякі ненавмисно — не для того, щоб змінити систему, в якій не застосовуються закони Аллаха, і зробити так, щоб Іслам восторжествував, а для того, щоб ці системи набули іще більшої легітимності. На жаль, вони зосередили свою діяльність на індивідуальних і теоретичних питаннях, тоді як їм треба було зосередити свою діяльність на закладанні основи для ісламського образу життя. І це не просто вплинуло на існування рукотворних систем, а навіть сприятливо сприяло зміцненню цих систем.
Модерністи, наслідуючи Захід в науці і техніці, відстоювали цінності Заходу навіть в таких питаннях, як права людини, свобода, мир, секуляризм і демократія. У них ніколи не було проблем зі світськими, демократичними рукотворними режимами. Навпаки, їх постійно підтримували і продовжують підтримувати. Традиціоналісти прийняли Іслам у якості еталону і пережили поступове змінення в області прав людини і демократії. Поступка породила поступку, компроміс привів до компромісу, і врешті решт вони повторили те ж саме, що говорили модерністи. Хоча традиціоналісти зайняли позицію проти рукотворних систем, врешті решт вони не змогли захистити Іслам від рукотворних режимів. У більшості із них не було проблем з рукотворними режимами, і з часом вони навіть почали стверджувати, що їх треба підтримувати. У відношенні дотримання шаріатських хукмів вони інтерпретували принципи інтересу, ахван уш-шаррайн (меншого із двох зол) і дарури (вимушеності) в рамках неправильного і суперечливого усулю підходу модерністів. Хоча традиціоналісти, які приймали усуль, і модерністи, які відкидали його, дотримувались різних поглядів, вони діяли однаково у питанні підтримки політичних партій. Модерністи говорили, що демократія і аяти про шура — це одне і те ж саме, а більшість традиціоналістів говорили, що демократія — із Ісламу. Вони перебували під впливом Заходу в тому, що стосується прав людини, миру і свобод. Таким чином, жодна із двох груп не згадала про існування ісламського образу життя.
Модерністи або заперечують хадіси, усуль, тафсір, історію і подібні принципи, які складають культуру Ісламу, або беруть більшість із них, інтерпретуючи їх. Замість цього вони прийняли за істину джерела Заходу, які були слабше культурних джерел Ісламу. Традиціоналісти захищали джерела тафсіра, усуля, фікха і хадісів від нападок модерністів, але вони не проявляли необхідної реакції, коли ця культура не застосовувалась в житті. Їм не вдалось докласти необхідної кількості зусиль у розумінні тексту і змісту хадісу чи аяту, щоб продемонструвати те, як цей хадіс чи аят вплине на наше життя. Таким чином, культура Ісламу, тексти якої остаточно доведені, або культура, яка стала сумнівною (!), виявилась недостатньою, щоб щось змінити в нашому житті. В результаті ті, хто дотримувався традиції, не так реагували на системи, які запроваджували те, що говорили модерністи, як вони реагували на те, що говорили модерністи. Модерністи, з іншого боку, боролись з культурними джерелами Ісламу, а не з системою, яка вела людей до загибелі. Вони поводили себе так, нібито ці системи не були джерелом нинішнього стану справ людства. Хоча у обох груп були різні думки про вимоги системи, вони зберігали мовчання перед лицем системи.
Модерністи живились західною культурою, а не Ісламом, і брали у якості зразка їх історію, лідерів і рішення. Вони діяли згідно з цінностями заходу в усьому — від образу мисленні до рішень. Вони проявляли крайню сміливість в критиці Корану, Сунни та інших культурних джерел. Вони витратили усю свою енергію та усі свої сили, щоб опорочити, очорнити і зробити наклеп на традиційне розуміння і носіїв цього розуміння — сподвижників, мухаддісів, муфассірів, вчених по усулю. Проте модерністи зберігали мовчання проти рукотворних режимів, які сьогодні втягують усе людство в хаос, смуту і безлади. Вони ніколи не критикували історію, створену за письмовим столом, систему освіти, яка розбещує покоління, проблеми соціального життя, які тягнуть людину, родину і суспільство до катастрофи, і тих, хто їх запроваджує. Проклинаючи минуле, вони не знаходили часу, щоб побачити істини сьогоднішнього дня. За допомогою інтерпретацій, які вони, недотримуючись ніяких основ і правил, вони навіть почали суперечити ідеям, які самі ж відстоювали. З іншого боку, традиціоналісти, хоча і говорили, що не приймають систему як думку, діяли з розуміннями «нічого не бачу, нічого не чую», а їх язики залишались німі перед лицем рукотворної системи. Вони не змогли чітко і ясно сформулювати свою позицію проти світських, демократичних режимів, які вигадала людина. Більшість із них приймали, підтримували і брали участь в цих рукотворних режимах. Так вийшло, що модерністи і традиціоналісти, незважаючи на діаметрально протилежні погляди, повторювали одне і те ж саме про підтримку створеної людиною ідеології і тримаючих владу, які цю ідеологію захищають. Їх шляхи завжди сходились на силах, представляючих існуючі режими. Така поведінка завжди вдовольняла сучасні (!) рукотворні системи.
Модерністи, які розглядають Іслам сугубо у якості віри і моралі, відкинули життєві системи Ісламу або переформатували їх, привівши згідно до західного зразку. Вони захищали штучні системи, які не містили ані найменшого шматочка системи життя Корану. Ті, хто говорив про минуле, зберігають гробове мовчання про теперішнє. З іншого боку, багато традиціоналістів, які приймали Іслам як систему життя, розглядали обговорення, пояснення і захист цього питання як небезпечне, помилкове, непотрібне, квапливе і навіть як привід для смути і розбрату. Керуючись логікою віри і моралі, вони фактично повторювали те, у що вірили модерністи. Вони вчинили так, тому що одні зі них не вірили, а інші вірили, але не розуміли чи боялись. Ці погляди спонукали людей узаконити і підтримати існуючу систему.
Модерністи говорили, що в плані змінень не треба діяти незалежно від Заходу. Вони через свої інтереси і лояльність Заходу відстоювали думку, що ми повинні діяти разом з невіруючими, які вороже ставляться до Ісламу і мусульманам, які окупують наші землі і є причиною каліцтва мільйонів мусульман. Незважаючи на те, що невіруючі робили протягом ста років, вони не змогли показати кяфірам ворожість мусульман до людей науки і знання. Традиціоналісти говорили, що зміни прийдуть через Іслам, і вони завжди вороже ставились до невіруючих. Проте вони умовчували про угоди, укладені з невіруючими, посилаючись на такі заходи, як національні інтереси, маслаха-зарура, такі поняття, як реальна політика і тому подібне , і відстоювали міжнародні угоди, наводячи певні обґрунтування. В результаті вони не змогли проявити те ставлення, яке мусульмани повинні проявляти до невірних, вороже налаштованих до Аллаху і Його Посланцю (с.а.с.), і вони не давали правильних наставлянь (насіха) цим лідерам, а навпаки підтримували і діяли разом з ними. Це призвело до тому, що мусульмани в таких країнах, як Сирія, Палестина, Ірак і Східний Туркестан, залишились без захисту, а невіруючі і прислуговуючі їм правителі діяли свобідно і безкарно.
Традиціоналісти наслідували своїх шейхів і лідерів політичних партій, яких вони підтримували, і навіть в питаннях, які явно суперечили Ісламу, вони виправдовували помилки різними обґрунтуваннями. Модерністи, жорстко критикуючи людей з традиційним мисленням, поставили науку і знання вище Божественного Одкровення і дозволили собі зробити принципи, принесені Одкровенням, відкрити для обговорення і критики. Критикуючи шейхів чи лідерів, вони самі беззаперечно приймали і наслідували те, що говорили і робили західні ідеологи, незважаючи на усю ганьбу і помилки останніх. Насправді, єдиним авторитетом, який не треба було піддавати критичному обговоренню, була Книга Аллаха і Сунна Посланця Аллаха (с.а.с.). Вони повинні були усвідомити, що люди можуть робити помилки, що ніхто не досконалий, і діяти згідно з цим.
Модерністи прийняли цю систему настільки, що не заперечували проти незастосування навіть ясних, беззаперечних положень Корану, які, за їх словами, вони приймають. Вони не проводили ніякої діяльності по запровадженню аятів Корану у питаннях, які стосувались управління, політики, економіки, соціального життя, освіти і віри. Вони не ставили на порядок денний виконання хукмів Корану, навіть якщо вони носили рекомендаційний характер. Навіть по таким питанням, як намаз, ахляк, відсотковий ріст, спиртне, азартні ігри, хіджаб і так далі, вони тримались осторонь від міркувань і висловлювань, які могли б створити контраст з існуючою системою. Вони прагнули жити теоретичною вірою в рамках рукотворної системи і закликали до цього людей. Традиціоналісти, з іншого боку, захищали постанови Корану і Сунни, але вони завжди піднімали питання про індивідуальний аспект цих постанов. Вони не робили заклику і не займались порядком денним по громадським і державним питанням. Коли вони це не робили, воли плутали істину і брехню за допомогою таких дискурсів, як тавіль, такійя та до них подібних. В результаті сформувалось уявлення про релігію, якої індивіди могли дотримуватись тоді, коли їм заманеться. Рішення Ісламу в таких областях, як управління, політика, освіта та економіка, які стосуються суспільства і держави, залишились на золотих сторінках книг та історії як невідомі істини. Рішення Ісламу, які можуть стати милістю для людей сьогоднішнього дня, коли люди переживають кризи і проблеми, були приховані, а люди були вимушені проживати в жорстоких рукотворних системах.
Замість Аср ус-Саада (Епохи Блаженства) модерністи взяли в приклад середньовічний період реформ на Заході та його лідерів, інтелектуалів та інтелігенцію. У якості методу боротьби вони віддавали перевагу пояснювати ідеї згідно з умовами часу. Традиціоналісти, з іншого боку, взяли Аср ус-Саада, сподвижників і вчених у якості прикладу і стверджували, що необхідно діяти згідно з цим. Проте і традиціоналісти і новатори (модерністи) не використали корінний і всеохоплюючий метод боротьби, щоб зробити свої ідеї домінуючими в житті. Таким чином, вони наслідували тих, хто діяв згідно з умовами того часу. Це призвело до того, що вони опинились під впливом і інтегрувались в систему. Таким чином, воюючи один з одним, вони не боролись проти Заходу та його ідей, які виступили проти Ісламу.
Іслам — це досконала релігія /порядок, в якій є як акида (віровчення), так і нізами (правила, закони, системи). Іслам — це єдине рішення усіх проблем, які існують сьогодні. Обов’язок усіх мусульман полягає в тому, щоб зробити цю релігію домінуючою у житті згідно з принципами і процедурами, визначеними Кораном, Сунною, Іджмою і Киясом. Він полягає в тому, щоб в кожному питанні, яке стосується людини, просвітити рішення, які визначаються Ісламом, за допомогою орієнтованих на Одкровення рішень згідно з вимогами часу, вилучаючи користь із накопичень минулого. Метод Корану — це не теоретичні дискусії, а рішення практичних питань, пов’язаних з людиною і витікаючих із акиди і систем. Тому ми повинні нести Іслам як справу, яка вирішить усі проблеми життя, і відкидати усі думки і системи, відмінні від Ісламу. Звичайно, образ життя, в якому люди можуть жити щасливо і мирно учора, сьогодні і завтра — це ісламський образ життя. Це ж, у свою чергу, можливо тільки за наявністю Праведного Халіфату.
Köklü Değişim Dergisi
Муса Байоглу