США регулярно виражають тривогу щодо можливого краху режимів-союзників у мусульманському світі. Цей страх відчутно проглядається у заявах офіційних осіб. Радник по національній безпеці Джейк Салліван заявив, що ці режими слід підтримувати, щоб не допустити «розповзання сирійського конфлікту» на Йорданію, «Ізраїль» та Ірак. А держсекретар Ентоні Блінкен на зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО прямо підкреслив: відновлення Халіфату — це загроза, якій необхідно стратегічно запобігти.
Обман під назвою «громадянська держава»
Саме на цьому етапі просувається гасло «громадянської» чи «цивілізованої держави», читай — «світської», «сучасної», запущене через риторику захисту прав жінок і меншостей. Так відбувалось в усіх мусульманських країнах, охоплених подіями «Арабської весни». Більше того, навіть прибічники цього гасла часто не знають, що воно насправді означає. Людям внушають, що захист прав жінок і меншостей можливий виключно за наявністю «світського, демократичного режиму».
Насправді, мова йде зовсім не про права. Істинна мета — зберегти контроль колоніальних, безбожних західних держав над Ісламською Уммою, відволікати мусульманські народи штучними темами і не дати зосередитись на власному розвитку. Захід розуміє, що відкрите просунення світської думки у мусульманському світі, особливо серед арабської більшості, не буде прийнято. Саме тому вони стараються запровадити більш м’який, прийнятний ззовні термін — «громадянська держава».
Хоча самі жителі мусульманських країн почули цей вираз зовсім нещодавно, він швидко почав повторюватись у ЗМІ і на політичних платформах. Причому в тому змісті, який в нього вкладають ідеологи Заходу: як нібито стислий опис образу життя, за який виступають повсталі народи. Цей термін використовувався в Тунісі, Єгипті, Ємені — і взагалі в усіх країнах, які пережили хвилю революцій.
У загальному вигляді громадянська держава описується як «сучасна, розвинута держава з виборними інститутами, де усі рівні перед законом незалежно від раси, кольору шкіри чи віросповідання; де ніхто не нав’язує свої погляди іншим; де панує повага і свобода, а єдиний арбітр — виборча урна». Нові влади, які прийшли до управління після «зміни режимів», з одного боку, прагнуть переконати Захід в своїй лояльності, запевняючи, що вони не підтримують ідею Ісламської Держави, а з іншого — говорять своїм народам: «громадянська держава не означає світська; вона може мати ісламську основу і не суперечити вірі мусульман».
Більше того, пропаганда «громадянської держави» будується на тому, що до свободи і демократії — двох провідних цінностей Заходу — додають поняття «справедливості», яке залежить від життєвих уявлень, але викликає відгук в усіх людей. Ці три поняття подаються як універсальні цінності, необхідні кожному суспільству у будь-який час і у будь-якому місці, — подібно тому, як людині скрізь і завжди необхідні вода, повітря і сонячне світло. Якщо хтось говорить «ні» демократії, це представляється так, нібито він відмовляється від сонячного світла, проникаючого до його кімнати, або від холодної води у спекотний день.
Прибічники громадянської держави, або, принаймні, деякі із тих, хто з нею погоджується, стверджують, що під цим поняттям вони мають на увазі «невійськову державу», тобто державу, яка не управляється військовими. Проте таке розуміння не виправдовує використання терміну «громадянська держава». Хоча сьогодні слово «громадянський» протиставляється «військовому», по суті своїй концепт «громадянської держави» означає світську державу. Більше того, визначення держави лише як «невійськової» не надає їй ніякої конкретної ідентичності чи системи; воно лише усуває чинник військового управління.
Реальність громадянської держави
По-перше, стверджується, що громадянська держава по своїй суті «не має ідеології». Насправді жодна держава не може існувати без набору базових ідей, які розділяються суспільством — незалежно від того, істинні вони чи хибні. Це — погляди на людину, життя і всесвіт, а також на їх зв’язок з тим, що було до земного життя і тим, що послідує за ним. Громадянська держава не є універсальним, нейтральним феноменом, подібно елементам науки чи технологій, які дійсно носять універсальний характер і можуть бути корисні для мусульман — незалежно від того, чи перебувають вони в Японії, Китаї чи Європі.
Громадянська держава — це не така природна необхідність, як повітря чи сонячне світло, як намагаються представити її прибічники. Це західна модель правління, побудована на принципі того, що питання існування Творця і пов’язана з ним ідея Ахірату не повинні впливати на громадські справи. Захід не зміг примирити релігію і розум і в ітозі вибрав шлях компромісу. В Ісламі ж немає конфлікту між вірою і розумом — навпаки, Іслам будується на розумі і пропонує розумні норми для усіх сфер життя. Але саме цей західний «компроміс» сформував їх ідеологію, в якій управління суспільством повинно опиратись тільки на людський розум. Це і стало основою демократії.
Пізніше безбожники перенесли цю концепцію до мусульманського світу. Правителі-колабораціоністи, легітимність яких ґрунтувалась на підтримці Заходу, стверджували, що постанови Аллаха не повинні брати участі в управлінні, а релігія — лише особиста справа. Вони повторювали фрази, подібні словам президента Ердогана: «Людина не може бути світською, світською може бути тільки держава». Так була просунута модель, в якій структура суспільства формується виключно на основі численної більшості. Деякі почали називати це «технократичним управлінням».
Повне усунення релігії із державного життя подавалось як прогресивний крок. Такі виник термін «громадянська держава». Під цим галсом почали просувати ідеї світської свободи в арабському і мусульманському світі, відволікаючи мусульман від цілі — виконання Шаріату. Але усе це — велика пастка і обман.
Протиріччя громадянської держави
Прибічники громадянської держави прирівнюють Іслам — релігію, яка володіє духовною і політичною основою, яка відповідає розуму і людській природі — до церковних репресій, які здійснювались у середньовічній Європі від імені релігії. Із цієї логіки слідує: якщо релігія веде до пригноблення, отож люди не повинні прагнути до держави, заснованої на релігії. Звідси висновок: треба будувати державу, в якій ніяка релігія не буде пануючою — а отож, повністю світську.
З іншого боку, в мусульманських регіонах основою, безумовно, повинен бути Іслам. Проте прибічники громадянської держави стверджують, що релігія повинна бути відокремлена від політики. На їх думку, релігія не повинна впливати ані на політику, ані асоціюватись з нею. Мета такого підходу з боку невіруючого очевидна: не допустити втручання Ісламу до державних справ і тим самим запобігти поверненню Ісламу до влади. Фактично це означає позбавити мусульман самого Ісламу — єдиного джерела сили, здатного покласти край міжнародній експлуатації.
Згідно з цим поглядом, держава повинна бути рівно віддалена від усіх націй, релігій, вірувань та ідеологій — незалежно від того, істинні вони чи хибні. Така модель подається як «гуманітарний компроміс для мирного співіснування на одній території і запобігання конфліктам». Вони представляють її як сучасну, нейтральну форму правління, засновану на волі більшості, яка не має конкретної релігійної чи культурної ідентичності.
Проте головна проблема цих людей полягає у тому, що вони дивляться на суспільство під впливом душевного лицемірства і інтелектуальної окупації, які укорінились у їх розумах. Вони займають розпливчасту позицію між істиною і брехнею. На рівні держави і суспільства вони легко ставлять під сумнів само існування Бога і необхідності слідувати Його постановам. Більше того, вони стверджують, що віра — це сугубо особиста справа, і розглядають її як право, яким можна у будь-яку мить скористатись чи відмовитись від нього. Таке розуміння відображається у житті через ідею «загальних свобод», побудованих навколо прав і обов’язків індивіда.
Якщо б їх мислення опиралось на Слово Аллаха, вони б зрозуміли, що Іслам вимагає підкорення громадського життя законам єдиного Бога — навіть якщо невіруючі не приймають цього. Усі пророки і посланці будували свою місію саме на цій основі. Якщо б вони були прозорливі, то зрозуміли б, що західні суспільства прийняли принцип «відокремлення релігії від життя», що з точки зору Корану є формою ширку. Вони б так само зрозуміли, що надавати регулювання громадських справ парламентарям — це відмова від істини. Іслам — істина, і його неможна ставити на одну дошку з їх хибними релігіями.
Мусульмани повинні ясно усвідомлювати: вживаючи вираз «громадянська держава», вони насправді вимагають нічого іншого, як протилежного тому, що Аллах приписав мусульманам. Окрім того, слід розуміти, що ця потворна концепція, яка нав’язується як у загальному устрої, так і в деталях, — суперечить мудрому Писанню, ниспосланому Аллахом. Всевишній Аллах сказав:
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ فَإِن تَوَلَّوۡاْ فَٱعۡلَمۡ أَنَّمَا يُرِيدُ ٱللَّهُ أَن يُصِيبَهُم بِبَعۡضِ ذُنُوبِهِمۡۗ وَإِنَّ كَثِيرٗا مِّنَ ٱلنَّاسِ لَفَٰسِقُونَ ٤٩ أَفَحُكۡمَ ٱلۡجَٰهِلِيَّةِ يَبۡغُونَۚ وَمَنۡ أَحۡسَنُ مِنَ ٱللَّهِ حُكۡمٗا لِّقَوۡمٖ يُوقِنُونَ
«Суди між ними згідно з тим, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах. Якщо ж вони відвернуться, то знай, що Аллах бажає покарати їх за деякі із їх гріхів. Воістину, багато людей є нечестивцями. Невже вони шукають суду часів невігластва? Чиї рішення можуть бути краще рішень Аллаха для людей переконаних?» (5:49,50).
Це ясний наказ від Аллаха вимагає, щоб управління справами суспільства здійснювалось на основі Книги Аллаха, Сунни Його Посланця (с.а.с.), одностайності сподвижників і шаріатського законодавства, виведеного із цих джерел. Улеми Ісламської Умми одностайно стверджують: підкорення шаріатським постановам, ниспосланим Посланцю Аллаха (с.а.с.), є обов’язком мусульман як в особистому, так і в громадському житті.
Кожна держава повинна опиратись на цільну політичну доктрину, яка визначає як її внутрішню, так і зовнішню політику. Істинною і цілісною основа може бути тільки тоді, коли світогляд Ісламу приймається повністю — як віра, система і шлях життя. Ось тут і лежить корінна відмінність: між концептом громадянської держави, нав’язаної мусульманам Заходом, і Ісламською Державою — Халіфатом, який Захід усіма силами прагне усунути.
Другий і надзвичайно небезпечний момент полягає у тому, що концепція громадянської держави формує погляд, при якому мусульмани починають ставитись до своєї ідентичності і навіть до ісламської акиди з недовірою і сумнівом, перестають сприймати її як безумовну істину і приходять до думки, що акиду треба переглянути.
Це відбувається тому, що громадянська держава — незалежно від релігії — представляє собою систему, яка виключає релігію із громадського життя і нейтралізує її. Отож, і Іслам — як істинна релігія — в межах цієї моделі повинен бути нейтралізований, відсторонений від громадського життя і усунутий із політичних процесів. Це стає одним із основоположних допущень концепції громадянської держави. Особливо у мусульманських країнах, і зокрема — в арабському світі, саме це і є основна ціль західної схеми, яка стоїть за цим обманом.
Більше того, у концепції громадянської держави є іще один потворний аспект, підтримуваний тими, хто виступає за «поміркованість». Вони говорять: «Громадянська держава насправді є світською. Але на відміну від агресивного секуляризму, як у Франції, існує і більш м’яка форма — поміркована, яка не бореться з релігією».
Фактично захисники громадянської держави намагаються маніпулювати громадською думкою, стверджуючи, що нібито існує секуляризм, який не суперечить релігії. На їх думку, держава повинна зберігати нейтралітет по відношенню до усіх націй, релігій і ідеологій — незалежно від того, істинні вони чи хибні. У цій моделі держава не визнає добро добром, а зло — злом, і утримується від будь-яких моральних суджень.
Проще кажучи, у логіці громадянської держави не існує відмінності між абсолютною правильністю і абсолютною неправильністю. Вона стверджує, що нейтрально ставиться до усіх переконань і поглядів, не переймаючись тим, чи є вони правильними чи хибними. Таким чином, суспільство надається у розпорядження абсолютної свободи — без ясних кордонів між добром і злом.
Якщо спитати у прибічників цієї моделі, які закони повинна застосовувати держава для управління суспільством, вони дадуть відповідь: «То, чого хоче більшість, незалежно від того, правильно це чи ні». В такій системі правильність ісламської акиди і Шаріату втрачає значення, тому що рішення ґрунтуються не на істині, а на тому, що оточує суспільство у дану мить.
Це означає, що громадянська держава прагне до формування громадського оточення, в якому мусульмани вимушені постійно сумніватись в правильності своєї акиди і Шаріату. Інакше кажучи, створюється модель, в якій перевагу віддають атеїзму, деїзму і агностицизму.
Управляємі засоби масової інформації також брешуть, озвучуючи наступну пропаганду: «Люди, які вийшли на вулиці і площі, повстали проти тиранії і деспотизму, щоб усунути економічну і соціальну нерівність. Це була спільна мета усіх прошарків суспільства — незалежно від ідеології. Їх протест не мав ніякої релігійної основи — ані Ісламу, ані чого-небудь іншого. А отож, як самі повстання не мали «кольору», так і держава після революції повинна бути «безбарвною». Кожен народ після уходу диктатора сам вирішить демократичним шляхом, яким курсом іти далі».
Безумовно, це іще одне спотворення, яке ввело в оману широкі маси мусульман. Такий наратив підживлює хибну мрію: що нібито після падіння режиму народ буде свобідно діяти на свій розсуд — і, оскільки, більшість — мусульмани, Іслам природним чином прийде до влади. Але той факт, що мусульмани складають більшість у якій-небудь країні, зовсім не означає, що Іслам буде панувати у соціальному і політичному житті.
І тут слід задати пряме питання: чи дійсно невіруючі дозволять побудувати систему, яка визначається голосами мусульманської більшості?
Наш Всемогутній Господь Сам відповідає на це питання. Він говорить:
وَلَا يَزَالُونَ يُقَٰتِلُونَكُمۡ حَتَّىٰ يَرُدُّوكُمۡ عَن دِينِكُمۡ إِنِ ٱسۡتَطَٰعُواْۚ وَمَن يَرۡتَدِدۡ مِنكُمۡ عَن دِينِهِۦ فَيَمُتۡ وَهُوَ كَافِرٞ فَأُوْلَٰٓئِكَ حَبِطَتۡ أَعۡمَٰلُهُمۡ فِي ٱلدُّنۡيَا وَٱلۡأٓخِرَةِۖ وَأُوْلَٰٓئِكَ أَصۡحَٰبُ ٱلنَّارِۖ هُمۡ فِيهَا خَٰلِدُونَ
«Вони не перестануть битись з вами, поки не відвернуть вас від вашої релігії. Якщо зможуть — обов’язково зроблять це. А хто зречеться від своєї релігії і помре невіруючим — діяння того стануть марними у цьому світі і в Останньому житті, і він буде мешканцем Пекла, де буде вічно» (2:217).
Окрім того, слід пам’ятати і про наступне: навіть якщо мусульмани в своїх країнах доб’ються того, чого хочуть, користуючись своєю численною більшістю, це зовсім не означає, що Іслам буде реалізований у громадському житті. Тому що у такому випадку мова йде не про Іслам, ниспосланий Мухаммаду (с.а.с.), а про адаптований, «ліберальний» Іслам, який узгоджується з західними секулярними стандартами — у межах міжнародного порядку, під парасолькою ООН і під патронажем Заходу.
Захід, звичайно ж, з радістю прийме таку форму. Адже це — ніщо інше, як капітуляція і підкорення. Захід продовжує тримати під контролем як внутрішні, так і зовнішні справи мусульманських країн, направляючи те, що відбувається згідно зі своїми ідеологічними установками. Але навіть таку слабку і сумісну форму Ісламу Захід вважає ненадійною.
Тому Захід вибудовує «мости» до так званих поміркованих ісламістів — до тих мусульман, які вже підкорились йому. Через ці зв’язки він намагається відволікти Умму від її істинної справи і нав’язати їй модель «Ісламу по-західному», який влаштовує його. Він чудово знає: ті, хто прийняв цей хибний шлях поміркованості, володіють дивною здатністю маніпулювати, лавірувати і обертати істину в угоду інтересам.
Ось чому Захід усіляко підтримує їх, створюючи ілюзію, нібито тепер настала їх черга управляти. Він потурає їх прагненню до влади і інтересам. А ці люди, у свою чергу, не соромляться спотворення текстів Корану і Сунни, підганяючи їх під свої інтереси, і ідуть так далеко, що навіть заявляють: «Суть Ісламу — це демократія», — що є абсурдом і наклепом на релігію.
В цьому контексті заяви Реджепа Тайіпа Ердогана, зроблені під час його візитів до Єгипту і Тунісу у вересні 2011 року, є одним із яскравим прикладів, які підтверджують цей дискурс. Виступаючи в Єгипті, Ердоган заявив: «Секуляризм — це не ворожнеча до релігії. Коли мусульмани приходять до влади, вони повинні ставитись до християн, іудеїв і атеїстів як до рівних громадян».
Тим самим він намагався представити секуляризм як «прийнятну форму управління» для мусульманських суспільств. А словами «Вам не треба боятись секуляризму» він прагнув переконати маси, особливо ті, для кого ісламська ідентичність стоїть на першому місці, в необхідності прийняття світської системи.
Аналогічно в своїй промові у Тунісі він використав наступні слова, щоб розвіяти побоювання Заходу і ліберальних кіл щодо партії «Ан-Нахда»: «Між Ісламом і демократією немає протиріччя. Мусульманин може успішно управляти сучасною державою».
Цей дискурс розглядається як спроба добитись визнання західної секулярної моделі управління у мусульманських суспільствах. Одним із найбільш наочних прикладів цієї стратегії стало те, як Ердоган у Туреччині легітимував секуляризм, приховуючи його під оманливою ісламською постаттю і хибною османської риторикою, розробляючи модель влади, яка служить інтересам Заходу — у першу чергу США.
Найбільший виклик для мусульман — усвідомлення західних пасток
Сьогодні найважливіша задача мусульман — усвідомити ідеологічні і політичні хитрощі Заходу і не втрачати пильності перед його підступністю. Тільки так Умма зможе повернути собі честь і гідність, яких вона так жадає.
Єдиний шлях до цієї честі — це відродження Праведного Халіфату, заснованого на переконанні «Немає божества, окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха». Тому що тільки Іслам, поза усіляких сумнівів і двозначностей, здатний стати джерелом порятунку та істинного розвитку. Істинна свобода і честь можливі тільки в державі, заснованої на ісламській акиді.
Ця істина — божественна обіцянка, дана Аллахом віруючим, і перемога, яку Він дарує Своїм рабам, коли побажає. Аллах — Єдиний, Хто розпоряджається завершеннями, допомагає віруючим і стає їх Захисником. Він сказав:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ إِن تُطِيعُواْ ٱلَّذِينَ كَفَرُواْ يَرُدُّوكُمۡ عَلَىٰٓ أَعۡقَٰبِكُمۡ فَتَنقَلِبُواْ خَٰسِرِينَ ١٤٩ بَلِ ٱللَّهُ مَوۡلَىٰكُمۡۖ وَهُوَ خَيۡرُ ٱلنَّٰصِرِينَ
«О ви, які увірували! Якщо ви послідуєте за невіруючими, вони обернуть вас назад, і ви опинитесь серед тих, хто програв. Але Аллах — ваш Покровитель. І Він — кращий із помічників» (3:149,150).
Köklü Değişim Dergisi
Халук Озьдоган