Автори однополярного світу, виниклого після «Холодної війни», ухопились за тезу Фукуями як за рятівне коло. Але так званий «новий світовий порядок» виявився старим, добре знайомим світом — і разом з глобалізацією він приніс людству, особливо мусульманам, лише нові хвилі окупацій, крові, грабування, нерівності і страху. Цей порядок став синонімом безладу. У таких умовах для мусульманського світу пошук нової моделі став не просто можливістю, а єдиними виходом. Ми живемо в унікальній історичній точці — у миті радикального перелому. Саме на цьому тлі з’являються тези про неможливість Ісламської Держави і лунають заклики до мусульманських інтелектуалів — не створювати нове, а просто «влити до сучасної держави якомога більше ісламської моралі».
Після цього стислого огляду давайте перейдемо до більш детального розгляду теми.
Коли десять років назад була опублікована книга «Неможлива держава», вона викликала жваві дебати в інтелектуальних і академічних колах. Її автор, Ваель Халляк, стверджує: сучасна національна держава виникла як результат особливого історичного досвіду і за своєю природою суперечить ісламському правлінню. Це проявляється у притаманній для нього системі суверенітету, монополізації законодавства, централізованій владі, бюрократичному механізмі і здатності нав’язувати культурну гегемонію.
З приходом сучасності відбулось розділення між «фактом» і «цінністю», між «тим, що є» і «тим, що повинно бути». Це призвело до розриву між правом і мораллю. Сучасне право втратило зв’язок з мораллю — тобто божественним визначенням добра і зла.
В ісламському ж правлінні право і мораль невідокремлювані. Закони розробляються не державою — яка завжди прагне до збереження влади, — а незалежними вченими-факіхами при обов’язковому виконанні норм Шаріату.
Оскільки сучасна держава наділяє себе суверенітетом і виходить із людських, а не божественних законів, вона позбавлена вищого джерела легітимності. Це і робить її уразливою до кризи легітимності. Теорії на кшталт «розділення влади» прагнуть подолати цю кризу, але на практиці добитись цього не вдається. На відміну від неї, в ісламському правлінні суверенітет і панування належать Аллаху, а законодавство ґрунтується на Його Шаріаті. Це дає Ісламській Державі опору на вище, божественне джерело легітимності. Якщо сучасна держава намагається конструювати свою легітимність, то ісламська опирається на вже існуюче вічне джерело.
Саме через ці глибокі структурні протиріччя Ісламська Держава не може бути побудована у межах сучасної державної моделі. Але робити із цього висновок, що Ісламська Держава взагалі неможлива в нашу епоху, — означає робити принципову помилку в оцінці дійсності.
Держава — чи політична влада — це інструмент, за допомогою якого у суспільстві реалізуються домінуючі ідеї, переконання і цінності.
У Середні віки, під впливом схоластичного мислення, суспільство перебувало під прямим контролем Церкви чи короля, який отримував свою легітимність від Церкви (теократична держава). Сучасна держава виникла тоді, коли провідною ідеєю стали громадські договори. Тобто кожну історичну форму правління визначали пануючі у суспільстві переконання своєї епохи.
І в традиційних, і в сучасних формах правління саме пануючі парадигми створювали політичні системи і визначали їх легітимність. Кожна ідея чи світоглядна система, змінюючи образ мислення і соціальні зв’язки, формує своє уявлення про легітимність і створює таку форму держави, яка відповідає її природі. Тому яким би не був переважаючий світогляд у суспільстві — саме під нього вибудовується політична структура.
Сучасна держава — це не універсальна форма, а продукт конкретної епохи і конкретного історичного досвіду Європи. І тут доречно задати питання: чи могла сучасна держава виникнути, скажімо, в умовах Середньовіччя — в період феодалізму і домінування схоластики? Виключити саму сучасну державу із ходу історичних змін, зупинити цей процес — це теж саме, що зробив Фукуяма, об’явивши лібералізм фіналом історії.
На цьому етапі можна вказати на причини, через які Ісламська Держава у наш час не неможлива, а, швидше, ускладнена. Перш за усе — здатність сучасної держави формувати тип громадянина, який сам наділяє цю державу легітимністю. Через школи, університети, ЗМІ, соцмережі і лояльні державі громадські організації вона відтворює потрібний тип особистості. Це створює безпрецедентну культурну гегемонію, якої не було в історії до цього.
Іще одна причина, через яку Ісламська Держава сприймається як виклик — це націоналістична природа сучасної держави. Національна ідентичність і сучасна держава майже нероздільні. Кордони, намальовані колоніальною Європою для розколу Умми, стали основою для будівництва жорсткої національної приналежності. Але чи означає це, що мусульмани — які живуть сьогодні у межах національних держав — втратили свідомість Умми? Ні. Хадж, навіть у його сучасній формі, залишається однією із практик, які живлять цю свідомість.
Навіть один епізод, який ми спостерігали під час нещодавніх подій у Газі, показує: сучасна національна держава так і не змогла знищити свідомість Умми. Що я маю на увазі під цим «моментом»? Я говорю про постать єгипетських мусульман, які, щоб допомогти своїм братам і сестрам у Газі, пробили отвір у бетонній стіні на кордоні між Єгиптом і сектором Газа — щоб передати туди хліб і воду. Ця сцена стала символом братської прив’язаності, настільки сильної, що вона буквально руйнує стіни. Таку подію можна порівняти з падінням Берлінської стіни — символічним кінцем «Холодної війни». Але, незважаючи на свою емоційну силу і значущість, вона поки не стала точкою повороту, після якої можна було б сказати: «Національні кордони не мають значення для мусульман».
Можливо, як пише сам Халляк, таке песимістичне сприйняття пов’язано з тим, що ми стали жертвами механізмів, за допомогою яких сучасні західні держави формують мислення людей — внушаючи, нібито встановлений ними світовий порядок вічний і не має альтернатив.
А можливо, як він сам і зазначає, академічне оточення — один із головних інструментів культурного панування сучасної держави, де право відокремлено від моралі, — формулює такий стиль мислення, при якому, навіть говорячи про майбутнє Ісламської Умми, людина не відчуває необхідності опиратись на ісламську моральність.
Згідно до Халляку, навіть якщо ісламська система правління десь і виникне, вона стикнеться з серйозними викликами. В умовах глобалізації їй доведеться вести боротьбу зі світовим культурним експансіонізмом. А оскільки баланс сил у світі явно зміщений на користь Заходу, Ісламська Держава опиниться під сильними тиском існуючого міжнародного порядку. І швидше за усе, перед лицем цих викликів вона або ослабне, або буде зруйнована.
Виходячи із цього, Халляк пропонує три можливих сценарії для Ісламської Держави:
- Повна перемога глобалізації і зникнення ісламської системи.
- Стан постійного напруження між двома порядками.
- Варіант співпраці і діалогу.
Ось до якого фінального висновку він доходить.
Насправді, Ваель Халляк добре усвідомлює кризу, в якій опинився сучасний державний порядок. Більше того, він розуміє, що західна інтелігенція не володіє потенціалом, щоб цю кризу подолати. Саме тому він стверджує, що у світі, де міжнародні структури буквально заповнили усе, ісламському управлінню не залишилось місця, тому що, на його думку, Захід представляє собою занадто потужну і всепроникаючу глобальну силу.
Оскільки, на його думку, подолати цю ситуацію неможливо, він пропонує влити ісламську мораль до світської держави і існуючого світового порядку — ту мораль, якої там немає, але яка є в Ісламі. У фіналі своєї книги він звертається до мусульманських інтелектуалів із закликом до співпраці з західними мислителями. Він сподівається, що тупики, з якими не справляється західна думка, можна буде подолати за допомогою мусульманського внеску.
Субханаллах! (Пречист Аллах!).
قُل لَّا يَسۡتَوِي ٱلۡخَبِيثُ وَٱلطَّيِّبُ وَلَوۡ أَعۡجَبَكَ كَثۡرَةُ ٱلۡخَبِيثِۚ فَٱتَّقُواْ ٱللَّهَ يَٰٓأُوْلِي ٱلۡأَلۡبَٰبِ لَعَلَّكُمۡ تُفۡلِحُونَ
«Скажи: «Погане і благе не рівні. Навіть якщо рясність поганого сподобалась тобі (або здивувала тебе)». Бійтесь же Аллаха, володарі розуму, — можливо, ви набудете успіху» (5:100).
Халляк пропонує нам по-новому «відкрити» Захід. Більше того, він сподівається, що західні мислителі, які не зуміли подолати кризи власної системи, відкриють для себе моральність через Іслам. Він старається сказати це витончено, увібраною у науковий стиль мовою — але суть та сама, що і у багатьох сходознавців до нього.
А ми, слідуючи мові Муси (мир йому), хочемо спитати:
أَتَسۡتَبۡدِلُونَ ٱلَّذِي هُوَ أَدۡنَىٰ بِٱلَّذِي هُوَ خَيۡرٌۚ
«Невже ви просите замінити краще тим, що гірше?» (2:61).
Міждержавний порядок, очолюваний США, утримує свою глобальну гегемонію не завдяки внутрішнім достоїнствам, а за рахунок експлуатації економічних ресурсів ісламського світу, контролю над протоками і стратегічними транспортними вузлами, а також завдяки розгалуженій мережі військових баз, розкиданих по десяткам країн. В дійсності те, що робить Америку «першою державою світу», — це не її власні можливості, а залежність багатьох режимів, які обслуговують її інтереси. Коли ці режими падуть — паде і вона. Те, що утримує Америку на плаву, — це милиці, поставлені в ісламському світі. Без цих милиць вона — мертва імперія.
Про це говорять і багато західних політологів. Один із них — Патрік Бьюкенен, автор книги «Смерть Заходу» («The Death of the West»). Бьюкенен, який балотувався у США від Реформаторської партії в 2000 році, опублікував 23 червня 2006 року статтю під назвою «Ідея, час якої прийшов». В ній він пише, що ідея ісламського правління стрімко розповсюджується серед мусульман — від Марокко до Індонезії. Більше того, він прямо називає Іслам «ідеєю, час правління якої прийшов» і заявляє: «Жодна, навіть наймогутніша армія світу не зможе зупинити ідею, чий час прийшов».
Схоже спостереження робить і Ноа Фельдман у своїй книзі «Крах і піднесення Ісламської Держави». Він пише: «Тренд, який спостерігається в ісламських землях від Індонезії до Марокко, показує: більшість людей в цих регіонах вважає, що Ісламський Шаріат повинен бути основою законодавства».
Рух, який охопив центральні регіони ісламського світу за останнє десятиріччя, підтверджує цю тенденцію. Він піднявся ніби цунамі і змів з арени регіональних акторів, пов’язаних з Америкою, — тих, хто утримував позиції у внутрішньосистемній політиці протягом тридцяти-сорока років.
Так, США спільно зі своїми регіональними союзниками поки що зуміли взяти під контроль ці революційні хвилі — від Тунісу до Сирії — і частково інтегрувати їх до існуючого міжнародного порядку.
Проте корінні проблеми, які стали причиною цього руху, не тільки не були вирішені — їх попросту замели під килим.
Найбільш переконливим підтвердженням цього став неочікуваний початок операції «Наводнення аль-Акси» — у ту мить, коли країни, чиї революції були вкрадені, стрімко налагоджували відносини одна з другою.
Цей вибух став нагадуванням: незважаючи на усі угоди, нормалізацію і спроби забути нещодавню історію, сила Умми усе іще жива, вона може заявити про себе, раптово, у саму неочікувану мить.
І тоді Шам вибухне. Ісламська Держава знов повернеться до своєї географічної глибини — від Марокко до Індонезії.
Послухайте, що говорить колишній директор ЦРУ Майкл Хайден: «Зникнення однієї лише держави, чиї кордони були проведені за угодою Сайкса–Піко в 1916 році, призведе до зникнення усіх штучних кордонів, встановлених після Першої світової війни. У цьому випадку на перетині цивілізацій (на Близькому Сході) виникне простір, позбавлений управління... І це у буквальному змісті, буде означати вибух Леванта — хаос і руйнування вікового порядку у Лівані, Йорданії та Іраку».
Зверніть увагу: навіть сама ймовірність того, що в одній із країн ісламського світу може бути створена справжня ісламська держава, сприймається як загроза для західного порядку. Колишній голова ЦРУ Майкл Хайден прямо говорить, що одна лише така можливість здатна похитнути вікову систему і змінити глобальний баланс сил.
Повернемось тепер до питання, винесеного у заголовок: чи можлива Ісламська Держава у межах сучасних державних форм?
Безумовно, можлива. Але — тільки за умовою слідування методу, якому вчив Посланець Аллаха (с.а.с.).
В VII сторіччі нашої ери Пророк (с.а.с.) звертався до племен Аравії, кожне із яких представляло собою самостійну політичну силу, і кликав їх під захист Ісламу. Він не намагався вбудувати Іслам в існуючі племінні структури, а шукав нову основу — державу, засновану на Одкровенні.
Одним із таких племен було Бану Шайбан. Зустріч з ними містила в собі стратегічно важливі деталі — саме вони дають нам розуміння того, як можна подолати ту саму глобальну гегемоністську силу, яку Халляк вважає майже нездоланною.
Плем’я Бану Шайбан займало обширну територію: від Ямами (центральна Аравія) до Басри, Аль-Джазіри і Діярбакира — включаючи регіон, який мусульманські географи пізніше назвуть Верхньою Месопотамією. Особливе значення полягало у тому, що вони сусідили з могутньою Сасанідською імперією — однією із двох світових держав того часу.
Один із їх ватажків, аль-Мусанна ібн Харіса, сказав Пророку (с.а.с.): «Ми можемо захистити тебе від арабських племен, але не зможемо захистити від Перської імперії».
Зверніть увагу: вони, по суті, розклали перед собою мапу і обговорювали геополітику. Аль-Мусанна прямо сказав: «Ти закликаєш нас до справи, яка зовсім не до вподоби правителям».
А тепер зверніть увагу на слова, сказані Посланцем Аллаха (с.а.с.):
إِنَّ دِينَ اللهِ لَا يَنْصُرُهُ إِلَّا مَنْ أَحَاطَهُ مِنْ جَمِيعِ جَوَانِبِهِ
«Це — релігія Аллаха… І Аллах допомагає Своїй релігії тільки через тих, хто охоплює її цілком — з усіма аспектами і обов’язками» (Байхакі, Даляіль).
Із цих слів видно: Пророк (с.а.с.) не бажав засновувати державу, покладаючись на плем’я, яке не готово було вийти з-під залежності від регіональної чи глобальної влади — говорячи сьогоднішньою мовою, з-під тиску міжнародного порядку. (Це також хороша відповідь на питання: чому, прийшовши до влади, так і не змогли стати по-справжньому сильними).
В ітозі пошуки Пророка (с.а.с.) тривали до того часу, поки він не зустрів ансарів із Медини. Саме вони надали йому політичної опори, на базі якої він зміг побудувати повноцінну владу. Під час Другої присяги при Акабі ансари сказали дещо схоже з тим, що говорили лідери Бану Шайбан: «О Посланець Аллаха! У нас є угоди з іудеями Медини. Ми готові їх розірвати. Ми будемо захищати тебе і твою релігію, як захищаємо свої життя, майно, честь і дітей. Ми готові битись проти чорних і червоних …» (Цей арабський вираз означає: проти усіх, кого б це не стосувалось.)
Потім вони спитали: «А що ми отримаємо в обмін на це?», — і Посланець Аллаха (с.а.с.) відповів: «Рай».
Після цього Посланець Аллаха (с.а.с.) прийняв рішення про хіджру. І коли він повідомив своїм сподвижникам про можливість переселитись, він промовив прекрасні слова:
إِنَّ ٱللهَ عَزَّ وَجَلَّ قَدْ جَعَلَ لَكُمْ إِخْوَانًا وَدَارًا تَأْمَنُونَ بِهَا
«Воістину, Аллах дарував вам братів і землю, на якій ви будете у безпеці. Тепер ви можете здійснювати хіджру» (Ібн Ісхак).
Земля, на якій можна бути у безпеці — це означає державу, яка володіє повною суверенністю; держава, яка може захищати Іслам, забезпечувати безпеку своїх громадян і відстоювати власну політичну і громадську структуру.
Ось з такою політичною рішучістю і стратегічною мудрістю Посланець Аллаха (с.а.с.) створив сильну державу — в самому центрі протистояння двох світових імперій. І вона згодом поширилась на землі цих імперій — Візантії і Персії.
Так збулось передбачення імператора Візантії Іраклія. У мекканський період, коли Іслам був слабким, він сказав Абу Суфьяну: «Якщо усе так, як ти говориш, то одного разу цей юнак оволодіє усією землею, що лежить біля моїх ніг».
Неможливе стало можливим
І ось тепер сучасні гегемони знов, день за днем, повторюють своє «передбачення» — про страх перед відродженням Халіфату. У грудні 2024 року, після зустрічі міністрів закордонних справ НАТО у Брюсселі, держсекретар США Ентоні Блінкен заявив: «Нам вкрай важливо, щоб Халіфат не був відновлений».
Але одного разу їм доведеться стикнутись з цим страхом. І неможливе знов стане реальністю.
Як колись ансари Медини зрозуміли, що їх земля, виснажена війнами і кризами, потребує не чергової влади, а управління, заснованого на пророцькому методі, так само і в сучасному світі теж обов’язково з’являться нові ансари. Це будуть ті, хто усвідомить: єдиний вихід із хаосу, експлуатації і залежності — це Іслам. І тоді регіональні актори, які зробили Америку гегемоном, позбавляться своїх милиць. А міждержавний порядок зміниться — безповоротно.
Те, що трапилось одного разу, може трапитись знов. Для тих, хто міркує, це не виглядає неможливим.
Як писав Томас Пейн у «Сторіччі розуму»: «Рівновага змінилась. Так, мусульманський світ поки під нашим контролем. Але те, що трапилось одного разу — може трапитись знов».
Що ж, якщо це сторіччя розуму — будьмо ж розумними.
وَمَا ذَٰلِكَ عَلَى ٱللَّهِ بِعَزِيزٖ
«Це для Аллаха не важко» (14:20).
Чи можлива Ісламська Держава у межах сучасної держави?
Köklü Değişim Dergisi
Абдуррахім Шен